Розділ «Тема 7. Природний та трудовий потенціал України»

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в західних та південних областях України – на території Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької, Львівської, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси та значні запаси мінеральних вод зосереджені в регіонах:

– Львівщина (понад 100 мінеральних джерел, найвідоміша вода "Трускавецька", "Нафтуся") – Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів, Шкло та ін.;

– Закарпаття (близько 360 джерел) – Міжгірське (курорт "Верховина"), Шаянське, Свалявська група курортів (мінеральні води "Свапява"); Полянське (курорт "Сонячне Закарпаття"), вода "Поляна-Квасова", Новополянське (курорт "Поляна", вода "Поляна-Купель"), Голубннське ("Лужанська", курорт "Квітка Полонини") та ін.;

– Вінниччина – Хмільник, Немирів, Сокілець, Бар, Тульчин, Муровані Курилівці ("Регіна"), "Подільська", "Шумилівська" Томашпільського р-ну;

– Івано-Франківщина – джерела Осмолодівське (Рожнятівський р-н.). Слобідське (Коломия), Делятинське (Надвірна), Долинське, води "Верховинська", "Роксоляна", а також найвідоміша мінеральна вода "Буркут" (с. Буркут, Верховинського р-ну, аналог кисловодського "Нарзану");

– Хмельницька область – курорт Сатанів, вода Збручанська (типу "Нафтуся"), Новозбручанське джерело, Полонські радонові джерела, а також у Кам'янець-Подільському і Дунаївецькому р-нах, "Кам'янець-Подільська" вода, "Оболоиська-2" (з-д "Оболонь", Красилів), "Шепетівська", "Хмельницька";

– Полтавська область – Миргород, води "Гоголівська", "Сорочинська", "Великобагачанська" "Новосанжарська", "Семенівська", "Хорольська";

– Київщина – джерела Миронівське, Білоцерківське, столові мінеральні води "Київська", "Оболонь", "Бориспільська", "Березаньська", "Софія Київська";

– Одещина – Татарбунарське, Куяльник, Сергіївське джерела, "Великодолинський нарзан":

– Дніпропетровщина – "Знаменівська" (Новомосковськ) та багато ін.

В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Загальна кількість курортів в Україні – 58, з яких 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення. У кожній курортній зоні функціонують профільні санаторії. У нашій країні таких установ близько 400. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, мережа туристичних баз територіально диференційована, а недосконалість рекреаційно-туристичної інфраструктури значно звужує можливості якісного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективної експлуатації рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Наявність унікальних природних рекреаційних ресурсів, що мають високоякісні лікувальні властивості, відомостей що до їх сучасного стану та географії, активний розвиток туристично-рекреаційної інфраструктури, санаторно-лікувальних закладів, становлять той базовий потенціал, на основі якого має формуватись державне ставлення до раціонального використання рекреаційних можливостей курортних територій, що обумовить подальший розвиток рекреаційної, туристичної та курортної галузей України.

7.3. Особливості екологічного стану навколишнього природного середовища регіонів України

Нинішню екологічну ситуацію на території України в цілому можна охарактеризувати як напружену. Існуючий рівень екологічної безпеки здебільшого обумовлений надзвичайно високим техногенним навантаженням на територію України. Прояви екологічної небезпеки для здоров'я і життя людей в різних регіонах України, внаслідок негативного впливу техногенної діяльності та небезпечних природних процесів, останнім часом набувають тенденції до зростання. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощування яких здійснювалося найбільш дешевим способом без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та врахування вимог екологічної безпеки.

В Україні й досі не існують економічні стимули впровадження екологічно безпечних технологій. Низьким залишається рівень застосування інноваційних, ресурсозберігаючих та природоохоронних технологій, включаючи і технології переробки, утилізації та знищення відходів. Накопичення відходів стало одним із найбільш вагомих факторів забруднення навколишнього природного середовища, негативного впливу на всі його компоненти. Тому обмеження обсягів утворення відходів, розширення сфери, пов'язаної з їх утилізацією, знешкодженням та екологічно безпечним видаленням і послідовним зменшенням їх накопичень має стати одним із найважливіших завдань господарювання.

Атомні електростанції є одним із найбільших виробників радіоактивних відходів. На майданчиках атомних електростанцій здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. Основне навантаження на довкілля у промисловому секторі справляють підприємства хімічної, металургійної, гірничодобувної галузей та електроенергетики. Понад 20% території України перебуває у незадовільному стані через перенасичення грунтів різними токсичними сполуками. Основними джерелами їх забруднення є сільське господарство, промисловість і транспорт. Окрему проблему становить великомасштабне нафтохімічне забруднення підземних вод та грунтів.

Характерною рисою сучасності є наявність великої кількості фінансових проблем, що тягне за собою вкрай обмежені інвестиції на відновлення і охорону довкілля. Обмеження асигнувань на запобіжні заходи безпеки підвищує рівень ризику виникнення аварій з екологічними наслідками.

Стан навколишнього середовища впливає головним чином на такі складові регіонального розвитку:

– здоров'я населення – результатом негативного впливу може бути погіршення стану здоров'я працівників і, як результат, збільшення витрат на робочу силу;