Розділ «1.7. Регіони України і світове господарство в умовах глобалізації»

Історичні корені глобалізації лежать у процесах інтернаціоналізації, які розвиваються у двох напрямах - внутрішньому і зовнішньому. Перший полягає у зростанні споживання імпортних товарів, послуг, капіталів, технологій у сфері споживання певної країни. Другий виявляється в переважній орієнтації господарства країни на світовий ринок. Одне з важливих джерел глобалізації - транснаціоналізація в межах якої певна частина виробництва, споживання, експорту, імпорту, доходів країни залежить від рішень, які приймаються за межами країни. Провідною силою (двигуном) транснаціоналізації є ТНК, що виступають і як результат, і як головні діючі сили процесів інтернаціоналізації та глобалізації.

Основна сфера дії глобалізації - світове господарство, тобто відбувається глобалізація процесів виробництва, обміну, розподілу та споживання як між підприємствами, так і між національними економіками. Виробництво і споживання в багатьох країнах світу нині залежать від їхнього забезпечення імпортною сировиною та енергоносіями. Багато країн для свого економічного розвитку та забезпечення внутрішнього ринку гостро потребують імпорту капіталу та споживчих товарів, а деякі - кваліфікованої робочої сили. Подібні міжнародні взаємовідносини викликають активізацію світових фінансових потоків і потоків послуг, а також зростання обсягів міжнародних перевезень вантажів і пасажирів та обсягів комунікацій (інформаційний обмін, мобільний зв'язок). Нині 1/5 доходу промислово розвинених країн та 1/3 доходу країн, що розвиваються, безпосередньо залежать від експорту товарів і послуг. За оцінками фахівців, нині у світі 45 % зайнятих в обробній промисловості та 15 % зайнятих у сфері послуг безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею, яка залишається основним засобом перерозподілу світового доходу.

Головна причина глобалізації бізнесу - це прагнення до вищих прибутків, якому сприяють такі чинники:

1) вигідні правові та податкові умови діяльності за межами своєї країни, особливо в офшорних зонах;

2) нові потенційні ринки збуту, тому країна і компанії шукають нові експортні можливості; при цьому багато компаній все більшу частку своїх доходів отримують від продажу товарів та послуг за межами своєї країни (наприклад швейцарська компанія "Нестле" (Nestle) та фінська "Нокіа" (Nokia) продають за кордоном понад 90 % своєї продукції).

Отже, процеси інтернаціоналізації і глобалізації у світовому господарстві мають п'ять виявів, які безпосередньо впливають на його географію (зокрема, галузеву та регіональну структуру). Це, по-перше, інтернаціоналізація і глобалізація виробництва; по-друге, інтернаціоналізація та глобалізація споживання; по-третє, інтернаціоналізація і глобалізація сфери розподілу та доставки (дистрибуції); по-четверте, інтернаціоналізація і глобалізація капіталу; по-п'яте, утворення та діяльність транснаціональних корпорацій.

Процеси глобалізації нині мають і регіональний вимір, що виступає у формі процесів міжнародної економічної інтеграції, тобто економічного об'єднання декількох країн, переважно географічних сусідів. Економічна інтеграція має декілька ступенів розвитку (табл. 1.5).

Таблиця 1.5. Ступені розвитку міжнародної економічної інтеграції (за І.Г. Смирновим)

Зона вільної торгівлі означає здійснення вільної (безмитної) зовнішньої торгівлі між країнами-учасницями, але водночас не передбачає обмежень на торгівлю з іншими ("третіми") країнами. Митний союз не лише передбачає вільну (безмитну) зовнішню торгівлю країн-учасниць між собою, а й запроваджує обмеження на торгівлю з іншими ("третіми") країнами у вигляді єдиної ставки мита на імпортні товари.

Спільний ринок означає вільний рух товарів, капіталів, інформації, людей у межах інтеграційного товариства (або забезпечення чотирьох "свобод"). Економічний союз передбачає на додаток до зазначених рис також створення спільної фінансової системи, включаючи запровадження єдиної валюти (колективної валютної одиниці). Нарешті, політичний союз на основі повної інтеграції означає не тільки здійснення єдиної економічної і податкової політики, а й прийняття єдиної конституції, створення спільних збройних сил тощо. Країни-учасниці втрачають більшість ознак незалежності і стають частинами федеративної (або конфедеративної) держави.

Нині найуспішнішим прикладом здійснення економічної інтеграції є європейська інтеграція, яка знаходиться на четвертому інтеграційному ступені і відбувається у рамках Європейського Союзу. Початок європейської інтеграції сягає 1951 р., коли після Другої світової війни та відбудови господарства країни Європи починають курс на економічне зближення і створюється Європейське об'єднання вугілля та сталі (Франція, ФРН, Італія, Бенілюкс). У1957 р. в Римі був підписаний договір про створення зони вільної торгівлі у складі шести країн - Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу. Поступово європейська інтеграція не тільки збільшила кількість країн-учасниць, а й успішно пройшла такі інтеграційні ступені, як митний союз та спільний ринок. У 1992 р. у Маастрихтській угоді був оголошений перехід на ступінь економічного союзу з одночасним запровадженням назви Європейський Союз (ЄС). На той час число країн - членів ЄС досягло 15, що означало належність до європейського інтеграційного об'єднання усіх держав Західної Європи, крім Норвегії, Швейцарії, Ісландії, Ліхтенштейну та країн-кар-ликів. Ще через десять років - 31 січня 2002 р. Євросоюз перейшов до єдиної спільної валюти - євро (в готівці), але цей Європейський валютний союз об'єднав лише 12 країн - членів ЄС (крім Великої Британії, Швеції, Данії). Новий етап розвитку євроінтеграції почався 1 травня 2004 р., коли до ЄС було прийнято 10 країн - нових членів: Естонію, Латвію, Литву, Польщу,

Чехію, Угорщину, Словаччину, Словенію, Мальту, Кіпр. Він продовжився 1 січня 2007 р. (прийнято Румунію і Болгарію). Отже, нині до складу Євросоюзу входять 27 країн-учасниць, з них 15 так званих старих членів і 12 нових. З новим розширенням ЄС-27 набуває континентальних масштабів, його економічна і політична вага у світі суттєво зростає.

Плани щодо подальшого розширення ЄС включають Хорватію, Македонію, Сербію, Туреччину (намагається це зробити з 1963 p.), Україну. Наша країна, що проголосила стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, нині має спільний митний кордон з ЄС (на його території діє єдиний Митний статут Спільноти). До цього часу діяла спеціальна Угода про партнерські відносини між ЄС та Україною як країною-сусідом, розрахована на 2004-2008 pp. На найближчу перспективу має бути підписана угода про асоціацію, що передбачає ширшу інтеграцію господарства до держав Союзу. За прогнозами більшості експертів, Україна зможе приєднатися до ЄС не раніше 2015 р.

На сьогодні найбільші інтеграційні масиви світу (крім Європейського Союзу) сформувалися в Північній Америці (НАФТА) та Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), де інтеграційні процеси найбільш інтенсивно відбуваються між країнами АСЕАН та АТЕС Розглянемо їх детальніше.

НАФТА (англ. North American Free trade Agreement, NAFTA) - Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі, підписана у Вашингтоні в 1992 р., що з 1 січня 1994 р. об'єднала Канаду, Мексику та США з метою створення протягом 15 років зони вільної торгівлі за допомогою заходів із лібералізації руху товарів, послуг і капіталів з поступовим скасуванням митних та інвестиційних бар'єрів. На відміну від ЄС, країни НАФТА не передбачають створення єдиної валютної системи і координації зовнішньої політики.

АСЕАН (англ. The Association of Southeast Asian Nations, ASEAN) - Асоціація країн Південно-Східної Азії, що заснована в 1967 р. і об'єднує нині 10 країн: Бруней, В'єтнам, Індонезію, Камбоджу, Лаос, Малайзію, М'янму, Сингапур, Таїланд, Філіппіни. Штаб-квартира знаходиться в Сингапурі.

АТЕС (англ. Aria Pacific Economic Cooperation, APEC) - Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво, утворене в 1989 р. Об'єднує 21 країну: Австралію, Бруней, Канаду, Китай з Гонконгом (Сянганом), Кірибаті, Малайзію, Маршаллові острови, Мексику, Нову Зеландію, Папуа-Нову Гвінею, Республіку

Корею, Сингапур, США, Тайвань, Чилі, Філіппіни, Японію, Росію, В'єтнам, Перу (три останні увійшли до АТЕС у 1998 p.). Штаб-квартира знаходиться в Сингапурі. Мета - створення єдиного економічного простору шляхом лібералізації торгівлі й інвестиційного режиму, а також співробітництво зі збереження навколишнього природного середовища.

Проходять інтеграційні процеси в Латинській Америці. Це насамперед стосується створення Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛААІ), що утворилася в 1981 р. з Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), яка у свою чергу була започаткована в 1961 р. Якщо ЛАВТ мала метою усунення обмежень та мита в торгівлі, то мета ЛААІ - створення спільного ринку країн Південної Америки і Мексики. Беруть участь у ЛААІ 13 країн: Аргентина, Бразилія, Мексика, Парагвай, Перу, Чилі, Уругвай, Колумбія, Еквадор, Венесуела, Болівія, Суринам, Гаяна.

МЕРКОСУР (ісп. Mercado Comun Del Cono Sur, MERCOSUR) - Спільний ринок країн Південного конусу, охоплює чотири країни: Аргентину, Бразилію, Парагвай, Уругвай. Мета - створення спільного ринку країн-учасниць протягом 10 років на підставі проектів та підприємств, що здійснюються в межах Ла-Платської групи.