Розділ «1.7. Регіони України і світове господарство в умовах глобалізації»

Так, на думку І.Г. Смирнова та інших, міжнародний географічний поділ природних ресурсів визначає забезпечення країн та регіонів світу природними ресурсами, що у свою чергу ділить країни світу на експортерів та імпортерів щодо окремих видів промислової і сільськогосподарської сировини. Це чітко простежується на прикладі ресурсів нафти, які поділяють усі країни світу на дві нерівні за числом групи: нафтоекспортери (їх меншість) і нафтоімпортери (переважна більшість).

Міжнародний географічний поділ демографічних ресурсів відображає різницю між країнами та регіонами світу насамперед за чисельністю населення (яке є як джерелом трудових ресурсів, так і споживачем товарів та послуг), а також за іншими демографічними характеристиками (густота, статево-віковий склад тощо).

Міжнародний географічний поділ фінансових ресурсів показує відмінності країн світу щодо їх фінансової заможності, яка визначається насамперед показником золотовалютних резервів. Згідно з даними Всесвітньої ради із золота, перше місце за запасами золота належить США (8106,5 т - 1/3 світових запасів), друге - Німеччині (3412), третє - Франції (2763), четверте - Італії (2451,6 т). Україна займає 53-тє місце серед 105 країн світу, що мають золотий запас, - 17,2 тонни.

Міжнародний географічний поділ технологічних ресурсів визначає рівень науково-технічного прогресу країн та регіонів світу. Показником цього рівня вважають кількість і вартість експорту/імпорту патентів та ліцензій. У міжнародній торгівлі за цим показником виділяють такі групи країн: 1) країна - основний експортер ліцензій (США); 2) розвинуті країни - імпортери ліцензій (Японія, Німеччина); 3) країни - важливі експортери ліцензій (Велика Британія, Швейцарія); 4) країни, що розвиваються, з експортно-імпортним спрямуванням ліцензійної торгівлі (нові індустріальні країни); 5) країни, що розвиваються, з імпортним характером ліцензійної торгівлі (інші країни, що розвиваються); 6) країни, що розвиваються, з епізодичною участю (імпорт) у ліцензійній торгівлі.

Міжнародний поділ інформаційних ресурсів тісно пов'язаний із технологічним та включає наукові відкриття та освітню, мистецьку Й культурно-художню діяльність, працю видатних творчих та інтелектуальних людей, професійність та вміння самоорганізовуватися в соціально-позитивні групи. За даними ООН, 75 % всієї інформації світу (яка вимірюється в байтах) належить Сполученим Штатам. Вона зосереджується не лише в книжковому фонді та в творах мистецтва, архітектури, живопису, все більше такої інформації міститься на цифрових носіях, які володіють більшою мобільністю та доступністю для широкого загалу людей по всьому світу. Відразу за СІНА, високий рівень зосередження світової інформації мають Японія та провідні країни ЄС. Інформація в наші часи стає стратегічним ресурсом, який у певних випадках відіграє більше значення, ніж традиційні ресурси економічного розвитку.

Міжнародний географічний поділ праці має два наслідки - міжнародну спеціалізацію та кооперування господарства.

Міжнародна спеціалізація господарства, на думку І.Г. Смирнова, означає зосередження на виробництві певного продукту в межах окремої галузі, в результаті чого країна набуває певної експортної спеціалізації на світовому ринку. Вона забезпечує вищу продуктивність праці та нижчу собівартість виробництва певної продукції. Міжнародна спеціалізація буває: галузевою, міжгалузевою й геопросторовою.

Міжнародне кооперування виробництва, за І.Г. Смирновим, є зворотним до процесів спеціалізації і означає взаємозв'язки спеціалізованих підприємств, у тому числі у міжнародному вимірі. Воно відбувається як у виробничій, так і в торговельній та сервісній сферах, особливо в рамках діяльності транснаціональних корпорацій. Кооперуванню властиві свої форми та методи. Розрізняють виробничу, торговельну та сервісну форми міжнародного кооперування.

Структурний аналіз світового господарства включає розгляд його соціально-економічної, функціонально-галузевої та геопросторової структур. Соціально-економічна структура світового господарства відображає поділ країн світу на три групи:

1) промислово розвинуті країни (з часткою у світовому промисловому виробництві 75 %);

2) країни, що розвиваються (8 %);

3) країни транзитивної (перехідної) економіки (17 %).

Функціонально-галузева структура світового господарства означає поділ країн світу за особливостями галузевої структури господарства на чотири групи:

1) постіндустріальні країни - в галузевій структурі їх господарства переважають галузі сфери послуг (70-80 % за вартістю продукції та кількістю зайнятих). Як правило, до них належать промислово розвинені країни;

2) індустріальні країни - в галузевій структурі їх господарства переважає промисловість (40-50 %). До цього типу належить більшість країн транзитивної економіки, у тому числі Україна;

3) аграрно-індустріальні країни - в галузевій структурі господарства й зайнятості переважає сільське господарство (50- 60 %), хоча розвивається й промисловість (наприклад, Індія, Китай, Бразилія);

4) аграрні країни - в галузевій структурі господарства й зайнятості населення домінує сільське господарство, промисловості майже немає (крім поодиноких та малопотужних видобувних і переробних підприємств). Це найбільш відсталі країни Африки, Азії, Латинської Америки.

Геопросторова (географічна) структура світового господарства відображає його поділ за окремими історико-географічними регіонами, наприклад частка Європи у виробництві промислової продукції світу дорівнює 40 %, Америки (Північної та Латинської) - 35, Азії - 22, Африки - 2 та Австралії - менше 1 %. Якщо ці частки порівняти з частками регіонів (частин) світу за населенням, то отримаємо такі показники (індекси) рівня їх промислового розвитку: Європа - 2,5; Америка - 2,2; Австралія - 2,0; Азія - 0,4; Африка - 0,3 за середньосвітового рівня 1,0.

Сучасне світове господарство формується під впливом процесів глобалізації. Під глобалізацією розуміють ситуацію, коли політичні кордони втрачають значимість, посилюється економічна залежність країн і світове господарство перетворюється на єдиний світовий ринок.

Глобалізація - процес міжнародного обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями, капіталом та робочою силою, що набуває форм постійного й такого, що неухильно зростає, переплетення національних економік.