Розділ «Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ»

Дуже важливим для порівняння розвитку регіонів е рівень безробіття (зареєстроване безробіття у відсотках до економічно активного населення на кінець року).

Нерівномірність економічного розвитку регіонів позначається на соціальних аспектах суспільного життя, зокрема доходах і витратах населення, умовах його життя. При цьому поляризація регіонів за доходами майже повністю повторює відмінності в економічному розвитку через частку їх у ВВП України (табл. 12.4).

Таблиця 12.4. Регіональні відмінності соціально-економічних індикаторів

Доходи киян в 2,4 рази перевищують доходи жителів Тернопільської області. А доходи жителів Донецької, Дніпропетровської, Київської областей на 15—20 % перевищують середньо-український показник. Найбільше відстають за рівнем доходів жителі Тернопільської, Чернігівської, Чернівецької, Волинської, Закарпатської, Рівненської, Черкаської областей (не більше 80 % середньоукраїнського показника).

Зіставлення доходів населення і витрат за даними Головного управління статистики не знаходяться в прямій залежності. Так, наприклад в Тернопільській області обсяги торгівлі набагато перевищують доходи населення. Ще цікавішим є регіональний аналіз обсягів будівництва житлових будинків. Найбільше будинків у розрахунку на 10 тис. жителів зводиться в Києві та Київській області. Це зрозуміло, оскільки регіон виділяється доходами населення, рівнем інвестицій. Крім того, неабияке значення має велика міграційна привабливість Києва. У 2009 р. кількість будинків, збудованих в столиці, втричі перевищила середньоукраїнський рівень. Наступні верхні позиції посідають Івано-Франківська (в 1,8 разу більше середньоукраїнського показника), Чернівецька (в 1,4 разу), Тернопільська (в 1,3 рази), Вінницька, Хмельницька області. Це саме ті області, які за даними офіційної статистики перебувають на нижніх щаблях соціально-економічного розвитку. Такий парадокс, на нашу думку, пояснюється не тільки ментальними особливостями західноукраїнського населення, що проявляються в структурі витрат, а й значними необлікованими доходами насамперед від заробітчан із-за кордону та тіньової економіки.

Аналізуючи регіональні відмінності розвитку України, не можна обійти диспропорції соціально-економічного плану по лінії "місто — село". Саме село, довгий час перебуваючи у пригніченому стані, було і залишається оплотом українськості. На сьогодні за рівнем споживання матеріальних благ, доступністю освіти, медичних та інших послуг, рівнем розвитку інфраструктури сільські території значно поступаються міським. Демографічна криза, яка існує в країні, найгостріше проявляється в сільській місцевості (а це понад 28,5 тис. сіл). Понад 1/3 сільських жителів — люди старшого віку. Щороку з карти України щезає 10—15 сіл, коли в них помирає останній мешканець. Найпроблемнішими в цьому плані є сільські регіони Чернігівської, Полтавської, Житомирської, Вінницької та Черкаської областей. Основним заняттям місцевого населення до останнього часу було сільське господарство. Тривалий перехідний період до ринкових методів господарювання та відсутність ринку землі зруйнували його. Відродження села потребує виваженої державної підтримки не лише сільського господарства, а й насамперед самих селян, соціальної інфраструктури.

Окрему групу серед неблагополучних територій становлять малі міські поселення (міста з людністю до 50 тис. жителів і селища міського типу). Втративши колишні значні організаційні, виробничі, обслуговуючі функції для навколишньої території, вони не набули нових і за способом життя населення нагадують сільське. А за якістю життя значно поступаються навіть сільському населенню. Існує урядова програма розвитку малих міст, проте в умовах надмірної централізації влади та коштів, вона не є ефективною. До речі, при проведенні адміністративно-територіальної реформи, слід враховувати наявну мережу малих міських поселень, що дало б додатковий стимул для їх розвитку. Найбільш яскраво кризові процеси спостерігаються у малих містах з монокультурним характером господарства, особливо населених пунктів у місцях гірничих виробок. Це стосується насамперед гірничих селищ Донбасу. Скорочення видобутку вугілля і реструктуризація вугільної промисловості призвели до того, що населення цілої низки містечок залишилось без засобів для існування. Як наслідок, регіон, який в свій час був найгустіше заселеним, швидко безлюдніє. Надалі реформування вугільної промисловості повинно бути більш комплексним і соціальним. Тобто закриття шахт і підприємств має супроводжуватись створенням нових сфер діяльності.

Як окрему категорію міських поселень виділяють великі міста, а серед них дуже великі, з населенням понад 500 тис. осіб. Вони завдяки розвитку соціальної і транспортної інфраструктури є надзвичайно привабливими для виробничої, особливо промислової діяльності. У таких містах, як Запоріжжя, Дніпропетровськ, Маріуполь та інших, це призводить до значної концентрації виробництва на невеликій території, що створює надмірне техногенне навантаження і веде до її деградації. Крім екологічних погіршуються і соціально-економічні параметри життя. Київ з метою запобігання надмірній концентрації виробництва і розростанню території має зберегти за собою адміністративні та соціальні функції як столиця, центр науки, освіти, культури, але значно скоротити свій промисловий потенціал через перенесення його в інші регіони.

12.2. Типологія регіонів України за рівнем і особливостями розвитку

Регіональні диспропорції вимагають диференційованих підходів до розробки заходів регіонального розвитку. А це не можливо без детального вивчення особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, їх групування та типізації. Над проблематикою регіонального соціально-економічного розвитку України тривалий час працюють науковці Києва, Донецька, Львова, Одеси, Тернополя та інших міст. Напрацьовано значний доробок в галузі рейтингування регіонів. При цьому методичні підходи дуже різні, оскільки регіон є надзвичайно складною за структурою і проявами системою, всебічне і повне вираження якої у вигляді конкретних показників е складною, а то й неможливою працею.

Цікавими і важливими в цьому плані е погляди професора Ф. Заставного [2]. Він виходить з того, що вся Україна знаходиться в значній економічній, демографічній, екологічній кризі, тобто в "депресії" і веде дослідження з позиції рівня депресивності. Так, за рівнем соціально-економічної депресивності на основі врахування таких показників, як грошові доходи населення, інвестиції в основний капітал, дослідник виокремлює чотири типи областей:

— з найвищим рівнем депресивності (Чернівецька і Тернопільська області);

— з високим рівнем депресивності (Івано-Франківська, Рівненська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька і Херсонська області);

— з середнім рівнем депресивності (Львівська, Волинська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська і Сумська області);

— з низьким рівнем депресивності (решта регіонів України). У процесі розробки стратегії регіонального розвитку виникає

потреба у групуванні областей за рівнем конкурентоспроможності з метою визначення типових заходів державної політики розвитку економік регіонів та стратегій стимулювання процесів соціально-економічного розвитку. С.М. Писаренко, проаналізувавши 120 показників, які об'єднані в сім основних груп: економічного зростання; фінансового стану та забезпечення; характеристики конкурентоспроможності областей за галузями економіки; рівня розвитку підприємницької діяльності; характеристики інфраструктури; особливості зовнішньоекономічної діяльності; рівня соціального розвитку областей, пропонує чотири кластери областей України за особливостями конкурентоспроможності економіки [5,235—245]. Місто Київ з найвищим рівнем конкурентоспроможності економіки і високим рівнем соціально-економічного розвитку та ефективності використання наявного потенціалу виступає першим кластером. Другий кластер об'єднує області з високим рівнем конкурентоспроможності економіки. Сюди належать Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська, Одеська, Харківська області, які характеризуються високими конкурентними позиціями, розвинутою інфраструктурою, значними перспективами соціально-економічного розвитку. Третій кластер утворюють області з середнім рівнем конкурентоспроможності (АР Крим, Вінницька, Запорізька, Київська, Полтавська області), що мають високі потенційні можливості до швидкого зростання конкурентоспроможності, значні потреби в інвестиціях, особливо для розвитку інфраструктури.

Області з низьким рівнем конкурентоспроможності (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська) мають невисоку перспективність розвитку і потребують активної державної політики.

Для формування ефективної соціально-економічної регіональної політики важливі не тільки аналіз економіки, а й становище в ній людини. Гуманізація економічних процесів стає ознакою постіндустріального розвитку в XXI ст. А тому на перший план виходять регіональні дослідження людського розвитку. Для визначення рівня людського розвитку регіонів України в Національному інституті стратегічних досліджень розроблена власна методика, яка охоплює 29 показників, що відображають демографічні процеси, ВВП у розрахунку на одного жителя, тривалість життя і охоплюють як стан економіки, так і ефективність системи охорони здоров'я, екологічні умови проживання, стереотипи поводження, психологічне самопочуття населення [9].

За цим рейтингом виділяють регіони з високим, середнім і низьким людським розвитком. До регіонів з високим показником людського розвитку належать Київ і Київська область, АР Крим, Вінницька, Харківська, Тернопільська та Івано-Франківська області. Найнижчий розвиток мають Луганська, Херсонська, Житомирська та Донецька області. Всі інші регіони характеризуються середнім рівнем людського розвитку.

Такий підхід до вивчення соціально-економічного розвитку регіонів виявив цікавий парадокс. Незважаючи на значну перевагу промислових регіонів України, якими є Донбас, Придніпров'я, у виробничих успіхах, доходах населення, вони перебувають у набагато глибшій депресії, ніж давньоосвоєні аграрні відсталі регіони. Ця депресивність проявляється в найвищому рівні наркоманії, алкоголізму, злочинності, захворюваннях на СНІД та інших соціальних хворобах, притаманних новоосвоєним урбанізованим територіям. Консервативні суспільства, якими є аграрноосвоєні регіони України, більш стійкі та здатні до відродження і розвитку. Тобто вкорінення у територію та культурно-етнічна ідентичність населення є набагато важливішим чинником, ніж прийнято вважати. Відповідно саме на депресивні промислові, урбанізовані регіони повинна бути спрямована найбільш складна і затратна система заходів економічної політики держави.