Розділ «3.2. Природні передумови»

Морські ресурси - база для формування промислових комплексів з видобутку і переробки продуктів харчування, медичних препаратів, горючих, металічних та інших хімічних речовин. Море - джерело рибних ресурсів, цінних водоростей та промислового звіра. Найбільше значення мають рибні ресурси - основа формування рибопромислових комплексів. Основу сучасної рибної промисловості більшості морських басейнів становить експедиційне океанічне рибальство, до складу якого входять сотні суден риболовного, рибопереробного і транспортного рефрижераторного флоту. Такі судна добувають рибу у відкритому океані, значну частину там же переробляють на плавучих рибозаводах і частину доставляють на берег до берегових рибокомбінатів. Невеликий риболовний флот здійснює вилов риби в прибережних водах і задовольняє потреби місцевих жителів у свіжій рибі.

Успішно розвиваються спеціальні прибережні господарства, які займаються штучним розведенням мідій, трепангів, морської капусти - цінної харчової сировини. Створюються напівпромислові господарства з підводними фермами.

Ще один вид морепромислових комплексів розвивається на основі видобутку і переробки горючих сланців, металічних та інших речовин. Із дна морського шельфу видобувають нафту, газ, хімічні елементи, з морської води - кухонну і глауберову солі, магній, хлор, розсоли для одержання каустичної соди та інші продукти. Оцінюючи природні ресурси як фактор промислового комплексоутворення, варто враховувати той факт, що забезпеченість районів країни корисними копалинами, лісовими, морськими ресурсами неоднорідна і залежить від рівня розвитку промисловості. Регіональні відмінності в масштабах, структурі й ефективності експлуатації природних ресурсів призводять до значної диференціації умов формування промислових комплексів. З огляду на різні умови видобутку сировини і палива промисловість орієнтується на ті сировинні бази, які найбільш доступні для швидкого освоєння і мають найвищі показники експлуатації природних ресурсів.

Характерною особливістю сучасної промисловості є повторення в різних районах певних типів виробничих процесів для певного виду енергії та сировини, які М.М. Колосовський назвав енерговиробничими циклами. Цикл розвивається на основі поєднання певного виду сировини, енергії та охоплює економіко-технологічний "ланцюжок" виробництв від видобутку і збагачення сировини до одержання готової продукції, які можна виробити на місці, з огляду на принцип наближення виробництва до джерел, палива і раціонального використання. Узагальнено можна виокремити чотири головні групи енерговиробничих циклів:

1) гірничопромислові, що розвиваються на базі видобутку і переробки мінеральних ресурсів;

2) агропромислові - на основі виробництва і переробки сільськогосподарської сировини;

3) лісопромислові - на базі заготовки і переробки деревини та дикорослої лісової флори;

4) морепромислові - на основі видобутку і переробки продуктів моря (рис. 3.3).

3.2.4. Виробництво сільськогосподарської сировини для промислової переробки

Сільськогосподарська сировина є важливою умовою розвитку галузей, що виробляють предмети споживання і продукти харчування. Переважна її частина використовується для переробки у галузях легкої і харчової промисловостей.

Легка промисловість виробляє предмети широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження. Галузі, що займаються переробкою сировини, називаються обробними. До них належать бавовноочисна, первинна обробка льону та луб'яних культур, первинна обробка вовни (вовноочисна), шкіряна (вичинка шкір), шовкомотальна. Від їх розвитку залежить функціонування підприємств, які займаються виробництвом готових виробів - товарів народного споживання. Одна з важливих галузей цієї групи - текстильна промисловість, до складу якої входять бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, виробництво текстильної галантереї та інших виробів. Процес виготовлення тканин охоплює такі стадії: первинна обробка сировини, прядіння і ткацтво. Якщо сировина в країні не виробляється, її довозять з інших країн, що

Рис. 3.3. Роль природних ресурсів у промисловому комплексоутворенні

ставить цю галузь у певну залежність від поставок імпортованої сировини.

В Україні здебільшого на власній сировинній базі розвиваються такі галузі легкої промисловості: вовняна, лляна, конопледжутова та шкіряно-взуттєва. До вовняно-промислового підкомплексу належать виробництво вовни та шерсті, їх первинна обробка, виробництво вовняних тканин, пряжі та готових виробів. Головним виробником є тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство. Основні постачальники вовни промисловим підприємствам - степові області України. Розміщення вовняної промисловості орієнтується на сировину і споживача.

Виробництво лляних тканин ґрунтується на використанні льоноволокна, що виробляють льонозаводи, розташовані в областях українського Полісся та Прикарпаття (Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Львівська області). Переробка льоноволокна зосереджена на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах. До 1990 р. в Україні діяло 33 льонозаводи, а за обсягом виробництва льоноволокна країна поступалася лише Росії. Однак починаючи з 1993 р. випуск лляних тканин скоротився у декілька разів, як і частка легкої промисловості в обсязі виробництва промислової продукції. Зменшились також обсяги виробництва продукції конопледжутової промисловості, що базується на власній сировині (Одеська фабрика і Харківський канатний завод).

Головною сировиною для виробництва шкіряного взуття є сирі шкури тварин. Напівфабрикат (натуральну вичинену шкіру) виробляє шкіряна промисловість. На Україні є потужна база для розвитку шкірянопромислового підкомплексу і виробництва взуття з натуральної шкіри. До найбільших підприємств цієї галузі належать: Київське виробниче об'єднання шкіряних підприємств, Львівська шкіряна фірма "Світанок", шкіряні заводи у Харкові, Василькові, Бердичеві та ін.

На власній сировинній базі розвивається хутрове виробництво. Хутропромисловий підкомплекс охоплює виробництво хутра в галузях тваринництва, звірівництва, мисливського промислу та його промислову обробку і виготовлення готових виробів. Основним джерелом хутрово-шкуркової сировини є вівчарство овчинно-шубного і каракульського напрямів. Іншим джерелом цієї сировини є шкурки кролика. Хутрова промисловість охоплює такі виробничі стадії: вичинка, фарбування і виробництво готових для пошиву різних видів хутрової сировини.

Розвиток галузей харчової промисловості ґрунтується на виробництві сільськогосподарської сировини для продовольчого комплексу.

Унаслідок загострення економічної кризи в державі виробничий потенціал харчової промисловості значною мірою не використовується, у галузях спостерігаються труднощі в подальшому розвитку. Таке становище пов'язане з різким скороченням надходження на переробку сільськогосподарської сировини, погіршенням її якості, порушенням міжгалузевих зв'язків з постачальниками матеріально-технічних засобів і торгівлею, незахищеністю власного товаровиробника.

Починаючи з 1991 р. зменшувались обсяги виробництва основних видів сировини для підприємств харчової промисловості. Найбільший спад відбувся у м'ясо-молочній галузі у зв'язку зі скороченням продажу заготівельними переробними підприємствами худоби та птиці в живій вазі. За умов сировинного дефіциту в Україні не сформувалася раціональна структура підприємств різних обсягів. Зменшення обсягів виробництва насамперед відбувається у середніх і великих підприємствах, що не забезпечує, як правило, притаманну їм високу ефективність виробництва. Виробничі потужності на них використовуються ляше на 30- 60%. Одночасно невеликі й малі підприємства дещо збільшили випуск продукції, але не можуть розв'язати продовольчу проблему. Тому потрібно підвищувати концентрацію виробництва сировини і запроваджувати нові технології передусім на середніх і великих підприємствах.