Розділ 3. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ

3.1.4. Умови транспортування і збуту продукції

Одним із важливих факторів комплексоутворення є транспорт. Вплив транспортного фактора на територіальну організацію промислових комплексів здійснюється на основі наближення виробництва до тих центрів і районів, що мають найвигідніше транспортне положення і характеризуються найнижчими показниками затрат на переміщення промислової сировини, матеріалів, готової продукції. Високі економічні результати досягаються як за рахунок вдалого просторового поєднання центрів виробництва продукції, сировинних баз і споживачів, так і за умови найсприятливіших техніко-економічних показників роботи самого транспорту.

Відомо, що транспорт посідає важливе місце в структурі матеріально-виробничих затрат на випуск промислової продукції. Так, у продукції видобутку і збагачення вугілля транспортні витрати досягають 45 %, нафтопереробки - понад 65, цементу - 55 %. Отже, транспорт, об'єднуючи в єдине виробниче ціле окремі просторово роз'єднані ланки промисловості, цим самим безпосередньо впливає на формування вартості продукції. Тому територіальна організація промисловості обов'язково передбачає врахування всіх якісних змін у транспортній системі країни та її окремих регіонів. Разом з цим варто звернути увагу на те, що територіальні зрушення в розміщенні промисловості обов'язково відображаються на роботі транспорту.

У сучасних умовах науково-технічного прогресу зростають відстані перевезення сировини, палива, готової продукції, що свідчить про посилення впливу транспортного фактора на розміщення промисловості, формування локальних і регіональних промислових утворень і на ефективність територіальної організації промисловості. Отже, територіальна організація промислового виробництва передбачає врахування всієї суми витрат на виробництво і переміщення сировини та готових виробів. Особливо актуальною й складною ця проблема постає для галузей обробної промисловості.

Залежно від співвідношення між витратами на доставку вихідних матеріалів і транспортними витратами на перевезення готових виробів усі галузі обробної промисловості поділяють на три групи:

1) виробництва, в яких вага сировини і палива значно перевищує вагу готової продукції. Вони розміщуються в місцях залягання ресурсів або поблизу ресурсних баз. Так, у районах залягання сформувались металургійні комплекси, підприємства, що виробляють цемент, переробляють калійні і кухонні солі, первинно обробляють деревину, виробляють тваринне масло та ін.;

2) галузі, в яких вага готової продукції більша, ніж вага вихідної сировини і матеріалів. До них належить низка галузей хімічної промисловості (виробництво сірчаної кислоти, фосфатнотукових добрив), хлібопекарська та кондитерська галузі тощо. Ці галузі розміщуються у центрах і районах споживання їх продукції;

3) галузі з однаковим співвідношенням зазначених структурних компонентів. У своєму розміщенні вони орієнтуються на споживача, трудові ресурси і частково на сировинні бази. Сюди належить також велика група галузей машинобудування (крім важкого), легкої та харчової промисловостей.

Вплив транспортного фактора на розміщення промисловості і формування промислових комплексів визначається шляхом сумування промислових і транспортних витрат та встановлення частки останніх у загальних витратах. Якщо, наприклад, частка транспортних витрат у сумарних промислових і транспортних витратах на одиницю продукції за певний період (рік) зменшилась, то це свідчить про зниження впливу транспортного фактора.

З метою ліквідації національних перевезень промислової продукції здійснюється районування виробництва і споживання найважливіших її видів. Районування виробництва сприяє раціональній територіальній організації промислових комплексів, а районування споживання визначає найоптимальніші зони збуту виробленої продукції.

3.1.5. Ринок споживання промислової продукції

Географія споживачів, як правило, завжди суттєво впливає на вибір місця будівництва індустріальних і пов'язаних з ними об'єктів. Для дослідження питання розміщення промисловості і формування промислових комплексів споживання потрібно поділяти на виробниче та індивідуальне. Для виробничого споживання призначаються предмети праці та засоби виробництва, а для індивідуального - предмети особистого споживання.

Дія фактора виробничого споживання пов'язана з географією споживачів - різних промислових підприємств, об'єктів будівництва, сільського господарства, транспорту та ін. Фактор індивідуального споживання залежить від чисельності населення та його особистих потреб у предметах споживання. Додаткові потреби індивідуального споживання часто викликають необхідність спорудження нових або збільшення потужності діючих підприємств, що виробляють предмети споживання.

У географії промисловості є відмінності у структурі виробництва, рівнях розвитку галузей та їх спеціалізації. На окремих виробництвах, що концентрують у собі значний випуск кінцевої продукції, використовуючи для її виготовлення великі маси предметів праці у вигляді сировини та напівфабрикатів, зайнята відносно невелика частина працездатних. У районах розвитку таких виробництв зосереджена також менша чисельність населення - потенційних споживачів товарів народного споживання. Так, райони видобутку палива, руд чорних і кольорових металів, хімічної сировини, заготовок лісосировини, розвитку важкого машинобудування, як правило, характеризуються високою фондомісткістю і найвищим рівнем виробничого споживання. Для ефективного розвитку їх промислових комплексів потрібні засоби виробництва, зокрема знаряддя праці - машини, устаткування, засоби механізації та автоматизації виробничих процесів. Саме ця обставина зумовлює необхідність створення технологічних циклів виробництва у межах окремих промислових центрів з метою скорочення транспортних витрат на перевезення продукції та досягнення високої народногосподарської ефективності. Незважаючи на високий рівень виробничого споживання в цих районах, вони "притягують" до себе значно меншу частину населення, ніж ті центри, де добре розвинені обробна промисловість або курортно-рекреаційні функції. В результаті останні райони завжди виступають основними споживачами товарів широкого вжитку та продукції індивідуального попиту. Зокрема, різко зростає попит на товари народного споживання під час сезону відпочинку працівників у районах для оздоровлення населення.

Територіальна організація промислових комплексів, орієнтуючись на одержання максимальних результатів за найменших затрат, не може не враховувати потреби максимального просторового зближення районів виробництва і споживання з метою усунення надмірно далеких і зустрічних перевезень.

Слід зазначити, що завдяки змінам у технології, організації виробництва і в транспортуванні різних вантажів вплив споживчого фактора на структуру промислових комплексів може різко змінюватись. Так, виробництво азотно-тукових добрив на основі переробки природного газу наблизилось до тих районів споживання, через які прокладено газопроводи, а великі нафтохімічні комплекси виникли вздовж проходження нафтопроводів та на їх відгалуженнях далеко від місць видобутку нафти.

Фактор споживання відіграє вирішальну роль у виробництві малотранспортабельної продукції, призначеної для широкого попиту (виробництво хлібобулочних, кондитерських, молочних та інших виробів). Водночас є багато виробництв, що тяжіють до районів споживання трудових ресурсів, використовуючи при цьому сировину, яка ввозиться з далеких районів (текстильна промисловість). Отже, фактор споживання має істотне значення у процесі обґрунтування виробничих зв'язків і варіантів розміщення промислових комплексів.

3.1.6. Міжнародна інвестиційна привабливість і зовнішньоекономічний потенціал промислових комплексів

Продукція українських підприємств посідає помітне місце у зовнішньоекономічних відносинах нашої держави. За попередніми оцінками, майже 37 % від загальних обсягів промислового виробництва України спрямовується на експорт у різні країни світу. Роль нашої держави в міжнародній торгівлі посилюється у зв'язку з процесами інтеграції до європейського і світового співтовариств, вступом до Світової організації торгівлі та розвитком двосторонніх відносин із сусідніми державами в межах єврорегіонів та спеціальних (вільних) економічних зон. Найбільший попит за кордоном мають українські недорогоцінні метали та вироби з них (понад 40 % експорту), механічне обладнання, машини та механізми (10 %), продукція хімічної промисловості та мінеральна сировина і добрива (по 8 %). Імпортує Україна в основному мінеральні продукти (нафту, газ тощо), механічне обладнання і транспортні засоби, продукцію хімічної промисловості, каучук полімери та ін.

Не менш важливою складовою міжнародної інтеграції промислового комплексу України є зростання його ролі на міжнародному ринку інвестицій та цінних паперів, особливо в галузі металургії, машинобудування та виробництва продуктів харчування. Отже, вітчизняні виробники все більше цікавлять міжнародних торговельних партнерів та інвесторів завдяки відносно низькій вартості своєї продукції, достатнім для країн-покупців критеріям якості, а також упровадженню новітніх технологій. Так, за останні роки серед найуспішніших інвестиційних проектів у промисловому комплексі України слід відзначити великий приплив іноземних капіталів у галузі харчової промисловості (ТМ "Легко" у м. Миронівка, ТМ "Торчин" у Волинській області, ЗАТ концерн "Ерлан" у м. Підгородне, ЗАТ "Кетігоі" у Вінницькій області та ін.), виробництва лісопромислової продукції (АТ "Кроно-Україна, у Львівській області), товарів легкої промисловості (АТ "Ролада" у Львівській області), а також у машинобудуванні та металургії (комбінат Криворіжсталь, Харківський авіазавод, завод "Борекс" у Київській області та ін.). Суттєвим для інвестиційних стратегій іноземних партнерів є те, що гроші вкладаються переважно в підприємства, розміщені навколо великих (в основному мільйонних) міст у межах їх промислових агломерацій.