Розділ XVII. ПРОТЕСТАНТИЗМ

Реформація в Європі. Розклад феодального способу виробництва й поступове визрівання капіталізму в надрах феодального ладу спричинило в Європі ідеологічний рух у формі боротьби проти католицизму. Феодальні відносини освячувалися католицизмом і, цілком природно, "для того щоб можливо було нападати на існуючі суспільні відносини, треба було зірвати з них ореол святості". Однак релігія була звичною формою ідеології і для буржуазії, і для трудящих. Так виникла потреба в реформації християнства, внаслідок якої виникла нова течія - протестантизм.

У русі Реформації релігійні мотиви тісно перепліталися з політичними, дуже швидко визначилися два табори: плебейсько-революційний, представлений Томасом Мюнцером (бл. 1490-1525), ідеали якого були близькі соціалістичним і фактично вели до заперечення не тільки католицизму, а й релігії в цілому, та бюргерсько-поміркованим на чолі з Мартіном Лютером (1483-1546), який далі реформаторства в галузі релігії не пішов; з останнього й розпочався протестантизм.

Він увібрав цілий ряд течій. Їх поріднюють такі релігійно-догматичні особливості: заперечення верховної влади Папи, а звідси - заперечення авторитету "Священного переказу", акцентування на внутрішній релігійності як основі особистого спасіння ("виправдання вірою"), позбавлення духовенства привілейованого статусу "посередника між людиною й богом", спрощення обрядів і культу (відмова від поклоніння іконам і мощам, заперечення культу богоматері і святих, зменшення кількості свят та ін.), ліквідація чернецтва, здешевлення церкви, надання їй національного характеру (богослужіння національною мовою).

У XVI-XVII ст. склалися релігійні напрями, умовно названі раннім протестантизмом: лютеранство, цвінгліанство, кальвінізм, англіканство, квакерство, -унітаризм, соцініанство, анабаптизм і менонітство.

Ранній протестантизм. У 1517 р. німецький теолог М.Лютер на дверях Замкової церкви в м. Віттенберзі вивісив тези проти торгівлі індульгенціями. У цих тезах він виклав основний зміст нового релігійного вчення, що заперечувало багато догматів католицизму й пристосовувало християнство до умов життя буржуазного суспільства. Лютер висунув принцип "виправдання вірою", за яким духовенство не є посередником між людьми та Богом, не може давати "відпущення гріхів". "Спасіння" людини залежить не від виконання обрядів, дотримання свят і пожертвувань на церкву, а лише від віри у "спокутну жертву" Христа. Були відкинуті християнські таїнства, за винятком хрещення та причащання. Заперечення верховної влади Папи тягло за собою визнання як авторитетного джерела віри тільки Святого Письма, особливо Євангелій (звідси назва лютеранської церкви - євангелічна).

Під наглядом М.Лютера богословом Ф.Меланхтоном був складений документ "Аугсбурзьке віросповідання", яке Ф.Енгельс назвав "конституцією реформованої бюргерської церкви", оскільки він скасовував пишну обрядність, спрощував церковну ієрархію, запроваджував богослужіння національною мовою. Захищаючи основні положення цього документа, Меланхтон написав "Апологію" - теологічне обґрунтування сповідання. Потім були складені Великий і Малий катехізиси. Усе це разом з деякими іншими творами увійшло до "Книги згоди" (1580), яка й досі є головним джерелом лютеранського віровчення.

Лютеранство відразу ж виявило свій соціальний зміст, зайнявши праве крило буржуазної опозиції феодальному устрою. К.Маркс писав про Лютера. їло той "переміг рабство з набожності тільки тим, що поставив на його місце рабство з переконання. Він розбив віру в авторитет, відновивши авторитет віри; обернув попів у мирян, обернувши мирян у попів; звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релігійність внутрішнім світом людини; емансипував плоть від кайданів, надівши кайдани на серце людини".

Лютеранство поширене у ФРН та НДР, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії та США, число його прихильників становить близько 70 мли чоловік. Лютеранські церкви діють в Естонії, Латвії й Литві: 3 1947 р. існує Всесвітня лютеранська федерація.

У Швейцарії боротьбу з католицькою церквою спершу очолив Ульріх Цвінглі (1484-1531), який проголосив ще в 1522 р. основою християнства тільки Святе Письмо. Цвінгліани заперечували всі християнські таїнства і всі обряди католицизму, визнавали цілковиту самостійність кожної общини і ввели виборність духовенства. Цвінглі загинув в одній із битв у релігійній війні. Його справу продовжив Жан Кальвін (1509-1564), який у 1536 р. опублікував "Настанову в християнській вірі". Він висунув фаталістичне вчення про "абсолютне приречення" та мирський аскетизм, заклав теоретичні підвалини ще однієї течії раннього протестантизму - кальвінізму.

За кальвіністичним ученням, Бог ще при створенні світу наперед визначив долю кожної людини у справі спасіння, і воля його незмінна. Та це не означає, що треба пасивно сприймати свою долю - людина ділами повинна довести, що вона є "божою обраницею". Успішна професійна діяльність, добропорядність, набожність, працелюбність, покірливість владі - все це вияви обраності. Тут маємо релігійне обґрунтування буржуазної підприємливості, корисливості й гендлярства - таким є кальвіністське "мирське покликання". Підкорення наживі, скнарості в поєднанні з обмеженням потреб і відмовою від багатьох свят для збільшення числа робочих днів становили "мирський аскетизм".

Кальвіністи кардинально спростили релігійну організацію: общину очолює обраний віруючими пресвітер, а професіональні проповідники (пастори) - це не більше і не менше, як службовці общини. Пресвітер і пастор входять до консисторії - органу управління общинами на певній території. В общині панують сувора дисципліна, релігійна нетерпимість. Община контролює громадське та особисте життя віруючих.

Сучасний кальвінізм представлений трьома напрямами: реформаторством (кальвіністи Європи: у Франції, Голландії, ФРН, Угорщині, скандинавських країнах, частково в країнах Балтії та на Закарпатті), пресвітеріанством (англо-шотландські кальвіністи "Вестмінстерського віросповідання", пуритани) й конгрегаціоналізмом (кальвіністи, які визнають цілковиту незалежність общин, відсутність спільного для них керівництва). Пресвітеріанство й конгрегаціоналізм дуже поширені у США.

Реформатори й пресвітеріани об'єднані у "Всесвітній альянс реформаторських церков", діє також "Інформаційний конгрегаціоналістський собор". Число кальвіністів у всьому світі становить 45 млн чоловік.

В Англії історичні обставини боротьби з католицизмом зумовили створення ще одного специфічного напряму протестантизму - англіканства.

Реформація в Англії проходила з ініціативи дворянства та буржуазії. Конфлікт англійського абсолютизму з папством завершився актом 1534 р. про суперматію (верховенство), згідно з яким церква Англії оголошена незалежною від Рима; її главою став король, а сама вона - державною. Пізніше, в 1671 p., парламент прийняв "39 статей", які формулюють англіканський символ віри, що містить принципи протестантизму. Однак зберігалося повне значення таїнства хрещення й причащання, багато католицьких обрядів, єпископська ієрархія, звідси ще одна назва цієї церкви - єпископальна.

Єдиної церковної організації немає, усі церкви поділяються на три групи: висока, близька до католицизму, низька - пуритансько-пієтичного спрямування, і широка - панівна, яка прагне до об'єднання з усіма християнськими течіями.

Консультативний орган сучасного англіканства - Ламбетські конференції, які скликаються раз на 10 років його примасом - архієпископом Кентерберійським. У 1968 р. створено Англіканську консультативну раду з 50 членів, яка виконує функції синоду. Англіканство, крім Англії, поширене в Шотландії, Ірландії, Канаді, Індії, Австрії, США. В усьому світі налічується близько 30 млн англіканців.

В Англії в XVII ст. виникає секта квакерів (від англ. quake - трястися), які заявили, що істинна віра полягає не в церковному вченні, а у "внутрішньому осяянні", яке свідчить про те, що в кожному віруючому присутній Христос і він виявляє себе цим осяянням. Квакери відмовилися від обрядових атрибутів і духовенства, проповідь читає той, хто в даний момент "осяяний", вони вимагають дотримання високих норм моралі, схильні до аскетизму, проповідують пацифізм. Квакерські общини діють нині в Англії, США, Канаді, країнах Східної Африки, чисельність їхніх послідовників становить близько 200 тис. чоловік.

Водночас з основними напрямами протестантизму в XVII ст. з'явився анабаптизм - система релігійних переконань "селянсько-плебейської єресі" лівого крила Реформації, представленого Т. Мюнцером. Анабаптисти вимагали повторного хрещення з метою свідомого прийняття віри, підкреслювали пророцтва близького другого пришестя Христа (есхатологія) і встановлення його тисячолітнього царства (хіліазм). Під час селянської війни в Німеччині в 1524-1525 рр. анабаптисти підтримували Мюнцера, навіть намагалися на принци пах зрівняльності створити "Царство Боже" в Мюнстерській комуні, але зазнали поразки.