Розділ «Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)»

Історія релігій

Після запровадження християнства на Русі церква підпорядковувалася Константинополю, що певною мірою сковувало політичну владу в державі. Саме в намаганні дистанціюватися від Константинополя Ярослав Мудрий ініціював обрання на митрополичу кафедру Іларіона. Цим було зумовлене і його рішення щодо канонізації Бориса і Гліба, яке відбулося вже після їхньої смерті - у 1072 р. Ще одна спроба проголосити автокефалію Київської митрополії відбулася за великого князя Ізяслава Мстиславича в 1147 р., коли собор єпископів віддав митрополичу кафедру його ставленику Климентові Смолятичу. Однак усі спроби здобути автокефалію були невдалими. А згодом на тривалий час проблему автокефалії заступила проблема виживання православ'я, переслідуваного то монголо-татарськими, то польсько-литовськими (унія) завойовниками.

Автокефалія (від грец. autos - сам, kephale - голова) - самоврядування та адміністративна незалежність помісних православних церков.

Після відновлення у 1620 р. православної ієрархії православна церква набирає рис національної української церкви, особливо за діяльності митрополита Петра Могили. У народно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького вона була однією з иайвпливовіших сил.

З утвердженням Московського патріархату, а особливо після 1654 р., роль Київської митрополії почала згасати, єдиним помітним у Європі центром духовного життя залишалася Києво-Могилянська академія, та згодом кращі її кадри були рекрутовані до Москви. Зі скасуванням у 1721 р. Петром І патріаршества і заснуванням Священного синоду - бюрократичної установи для нагляду за справами церкви, позбавленням волею Катерини ІІ в 1764 р. земельних володінь Руська православна церква стала цілковито залежною від самодержавства, елементом державного бюрократичного апарату, знаряддям русифікаторської політики. Тоді український єпископат, який формувався здебільшого з українського панства, на догоду волі Москви відчутно доклався рук до процесу нівеляції специфічних національних рис православ'я в Україні. Про це свідчить хоч би той факт, що в українських церквах проголошувалася анафема гетьману Іванові Мазепі.

Зрощення верхівки Руської православної церкви із самодержавством загострило проблему автокефальності української церкви. Серед нижчого українського православного духовенства, інтелігенції українофобська політика церковної ієрархії неодноразово наштовхувалася на опір. У середині XIX ст. національно-демократична громадськість, насамперед діячі Кирило-Мефодієвського братства, знову почала порушувати питання про автокефалію православної церкви в Україні.

Цей рух значно посилився внаслідок першої російської революції 1905-1907 рр., коли в Руській православній церкві зароджувалася внутрішня криза. Тогочасні українські ліберальні газети систематично друкували матеріали про злиденний стан українського духовенства, байдужість до нього церковного керівництва. Непоодинокими були заклики до національного оновлення, демократизації церковного життя. Проте рух за суверенізацію православної церкви в Україні так і це набув широкого розвитку аж до Лютневої революції 1917 р., коли на пастирських зібраннях у березні було створено ініціативний орган з відокремлення українських єпархій від РПЦ - Виконавчий комітет духовенства і мирян, який заявив про свою лояльність до Тимчасового уряду і підтримав Центральну Раду. До Центральної Ради були делеговані протоієрей Нестор Шараївський, 3 священики. Мали вони свого представника й у виконкомі Центральної Ради.

Однак не всі українські священики приєдналися до національного руху. На пастирських зборах, патріарших з'їздах, що відбувалися з березня 1917 р., більшість становили світські прихильники перетворень - парафіяльний актив (миряни). Рішуче виступили за відокремлення української церкви Українська партія соціалістів-федералістів, Українська демократично-хліборобська партія, Українська партія соціалістів-самостійників та ін. У багатьох парафіях віруючі вимагали замінити священиків-росіян українцями, надати Україні церковну автономію, але ці виступи не були масовими. Робітники церковним перетворенням не надавали великого значення. А селяни, які становили більшість віруючих, недостатньо орієнтувалися в тодішній швидкоплинній політичній ситуації.

Для утвердження автокефалії православної церкви в Україні передусім потрібна була воля вищого духовенства, єпископату. Таку волю міг заявити тільки церковний собор. Ідея скликання його була сформульована вже влітку 1917 р., але Тимчасовий уряд його заборонив.

Ініціатори автокефалії, розраховуючи на підтримку Центральної Ради, яка особливого інтересу до цієї проблеми не виявила, в листопаді 1917 р. створили комітет зі скликання Всеукраїнського церковного собору, який невдовзі без погодження з єпископатом проголосив себе Всеукраїнською православною церковною радою (ВПЦР) - найвищим органом церковного управління в Україні. ВПЦР готувала заклики до віруючих про скликання Всеукраїнського церковного собору та розсилала в єпархії листи щодо представництва на ньому. Боячись поглиблення церковного розколу і маючи певність у тому, що більшість єпископів РПЦ в Україні не підтримає ініціаторів відокремлення, патріарх Тихон погодився з його проведенням. На соборі, який розпочав свою роботу 7 січня 1918 р., прихильники єдності з РПУ намагалися дати відсіч автокефалістам. Назрівав реальний конфлікт. Запобігаючи йому і розраховуючи в перспективі взагалі зняти з порядку денного питання про автокефалію, 19 січня Соборна рада оголосила перерву в роботі.

За Гетьманату влада була зацікавлена в компромісному вирішенні церковного питання, підтримуючи ідею автономії української церкви, яку й було тоді проголошено. У рішеннях Всеукраїнського церковного собору (січень 1920 р.) було записано, що "богослужбовою мовою в православній церкві в Україні залишити, як і раніше, церковнослов'янську". Українською було дозволено користуватися лише після богослужіння, в проповіді, якщо цього побажають парафіяни. Багато учасників собору розцінили його рішення як такі, що не відповідають національно-демократичним соборним основам церковного будівництва. Комісія в церковних справах на чолі зі священиком Ю.Жевченком - одним з майбутніх єпископів УАПЦ - вимагала "звільнення української церкви від зовнішньої інодержавної, інонаціональної церковної влади московського патріарха та надання українській церкві незалежності (автокефалії)".

Реальні можливості для здобуття автокефалії з'явилися лише після краху Гетьманату. Соціально-політична орієнтація уряду Директорії на українську національну буржуазію, прагнення відмежуватися від радянської Росії збіглися з курсом на утворення незалежної православної церкви в Україні. Прихильники автокефалії одержали доступ до політичної влади: Володимир Чехівський став прем'єр-міністром, а міністром віросповідань - Іван Липа.

Оскільки становлення Української автокефалії було ускладнене опозиційними діями ієрархів Руської православної церкви, 1 січня 1919 р. Директорія видала "Закон про Українську автокефальну православну церкву", в якому було заявлено, що церковна влада автокефальної церкви з її всім урядовим складом оплачується коштами з державної скарбниці, а Українська автокефальна "церква з її синодом і духовною ієрархією в жодній залежності від Всеросійського патріарха не перебуває.

;Нова церковна організація, дії якої були спрямовані на досягнення автокефалії, зазнала переслідувань збоку ден і кінців, які влітку 1919 р. захопили майже всю територію України. Боротьбу проти автокефалії очолив митрополит Агапіт, затверджений у 1918 р. митрополитом Київським і Всеукраїнським. Велено було перевести богослужіння, церковне листування на російську мову та поминати на всіх службах "Богохраниму Державу Російську, її верховного вождя з градоправителями і христолюбиве воїнство". Було ліквідовано автокефальні парафії, відібрано храми, в тому числі храм св. Софії у Києві.

Поразку денікінщини прихильники автокефалії використали для відновлення своїх позицій у Правобережній Україні, яку в травні 1920 р. окупували поляки. Вже 5 травня ВПЦР своєю постановою відмовилася від підпорядкування ієрархії Руської православної церкви і вдруге проголосила себе вищим органом церковного управління в Україні, відновивши чинність "Закону про Українську автокефальну православну церкву". Єпископів, які виступали проти автокефалії, ВПЦР оголосила такими, які відкололися від української церкви.

З метою визнання канонічності УАПЦ розпочалися енергійні пошуки ієрарха. Ще за часів Центральної Радії було надіслано прохання до Грузинського та Константинопольського патріархів, щоб вони висвятили єпископів для УАПЦ. Перший нічого не відповів. А 6 березня 1920 р. надійшла офіційна відмова від місцеблюстителя Константинопольського патріаршого престолу митрополита Дорофея. У грудні 1920 р, ВПЦР запросила на кафедру єпископа Руської православної церкви Антоніна (Грановського), але той відмовився. Так вчинив і полтавський архієпископ Парфеній, пославшись на нездужання. Усе це поставило під загрозу канонічне оформлення автокефальної церкви в Україні.

У травні 1921 р. було скликано Київський єпархіальний церковний собор, який став одним з етапів підготовки Всеукраїнського собору. Він закликав ВПЦР домагатися українізації парафій, ліквідації старорежимного церковного устрою. Впроваджувалася виборність духовенства, доступ в архієрейський сан був відкритий особам з білого духовенства, мирянам. Водночас відбулася спроба канонізувати УАПЦ в обхід церковних канонів. 14 жовтня 1921 р. у храмі св. Софії Києва розпочався Всеукраїнський православний церковний собор у складі до 500 представників духовенства і мирян. Були запрошені екзарх України митрополит Михаїл, усі православні єпископи. Та оскільки собор був скликаний всупереч постановам Всеукраїнського православного собору 1918 р., на якому домінували противники автокефалії, і без узгодження з вищою церковною владою, то ніхто з єпископів участі в ньому не взяв. А екзарх України, митрополит Київський Михаїл, хоч і прибув на зібрання, заявив, що його він за собор не визнає і прохання поставити єпископа задовольнити не може.

Головуючий на Всеукраїнському православному церковному соборі В.Чехівський закликав звільнитися від залежності від Московської церкви, тому що вона здійснює русифікаторську пропаганду. Собор визнав акт 1686 р. про підпорядкування Української церкви Московському патріарху недійсним і аморальним, як і постанови Московського (1917) та Київського (1918) соборів, ухвалив автокефалію"української православної церкви, її аполітичність, використання української мови в богослужіннях, проголосив собороправність УАПЦ. Затвердив він і канони нової церкви. Доцільними і "єдино можливими" було визнано правила церковного устрою, встановлені вселенськими та помісними соборами, із зауваженнями, що "вимоги життя церкви можуть... виключити їх зо вжитку". Було висунуто ідею про утворення Всесвітньої єдиної соборної апостольської православної християнської церкви, у якій "ніякого підлягання церкви окремого народу церкві другого народу бути не повинно".

Було обрано і висвячено пресвітерським чином (через рукопокладення священиків і мирян) на первоієрарха Української автокефальної православної церкви Василя Липківського, а на архієпископа Київщини Нестора Шараївського. Вони вже традиційним чином висвятили ще чотирьох єпископів.

Після собору УАПЦ 1921 р. почався активний процес утворення церковних структур, передусім па території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської, Харківської, Хмельницької областей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія релігій» автора Лубський В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ І. ВИНИКНЕННЯ РЕЛІГІЇ

  • Теологічні теорії походження релігії

  • Традиціоналістична теорія

  • Теїстична теорія

  • Академічний теїзм

  • Перші спроби наукового пояснення походження релігії

  • Завдання учасникам студентського історичного наукового гуртка

  • Наукові теорії походження релігії

  • Історичний характер релігії

  • Поява релігії

  • Чому виникла релігія

  • Первісні вірування

  • Форми первісних вірувань

  • Розділ II. ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ І СТРУКТУРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

  • Понятійно-категоріальний апарат релігієзнавства

  • Методи дослідження в релігієзнавстві

  • Методологічні принципи релігієзнавства

  • Структура релігії

  • Головні функції релігії

  • Класифікація релігій

  • Розділ III. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ ДВОРІЧЧЯ

  • Загальні зауваження щодо історії релігії в стародавньому світі

  • Початок цивілізації в Дворіччі

  • Виникнення шумеро-аккадської релігії

  • Шумеро-аккадська міфологія

  • Релігійний культ у Дворіччі

  • Релігія Вавилону

  • Ассирійська релігія

  • Релігія нововавилонського царства

  • Розділ IV. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

  • Історичні умови виникнення і розвитку давньоєгипетської релігії

  • Давньоєгипетські боги

  • Міф про Осіріса

  • Душа. Поховальний культ

  • Храми і жрецтво

  • Розділ V. РЕЛІГІЇ НАРОДІВ МАЛОЇ АЗІЇ І СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР'Я

  • Хетська релігія

  • Фригійська релігія

  • Сирійсько-фінікійська релігія

  • Халдейська релігія

  • Розділ VI. ЗОРОАСТРИЗМ.

  • Виникнення зороастризму

  • Заратуштра

  • Авеста

  • Віровчення зороастризму

  • Зороастрійська мораль

  • Зороастрійський культ

  • Культ Мітри

  • Розквіт зороастризму

  • Маніхейство

  • Маздакізм

  • Доля і заслуги зороастризму

  • Розділ VIІ. Іудаїзм

  • Біблійний іудаїзм

  • Іудейська Біблія

  • Іудейське віровчення

  • Елліністичний іудаїзм

  • Іудейські обряди

  • Єврейські свята

  • Рабиністичний іудаїзм. Талмуд

  • Хасидизм

  • Сучасний іудаїзм

  • Розділ VIII. РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

  • Ведична релігія

  • Веди - священні книги давньоіндійських релігій

  • Головні особливості ведичної релігії

  • Віровчення брахманізму

  • Брахманістський культ

  • Розділ IX. ІНДУЇЗМ

  • Віровчення та основні напрями індуїзму

  • Вішнуїзм

  • Шиваїзм

  • Індуїстський культ

  • Реформізм і індуїзм

  • Джайнізм

  • Сикхізм

  • Еволюція сикхізму

  • Сикхський фактор у суспільно-політичному житті

  • Розділ X. БУДДИЗМ

  • Будда - засновник нової релігії

  • Історичні умови буддизму

  • Махаяна і хінаяна. Тантризм

  • Філософська концепція буддизму

  • Вчення Будди

  • Етичний аспект буддизму

  • Буддійський культ

  • Поширення буддизму

  • Розділ XI. РЕЛІГІЯ В СТАРОДАВНЬОМУ КИТАЇ

  • Стародавня китайська релігія

  • Конфуцій

  • Філософські концепції конфуціанства та даосизму

  • Даосизм

  • Буддизм у Китаї

  • Релігія в історії Китаю

  • Розділ XII. РЕЛІГІЯ В ЯПОНІЇ

  • Синтоїстський культ

  • Буддизм у Японії

  • Дзен-буддизм

  • Релігійний синкретизм у Японії

  • Розділ XIII. РЕЛІГІЯ АНТИЧНОГО СВІТУ

  • Релігія крито-мікеноької культури

  • Релігія грецького полісу

  • Стародавньогрецька міфологія

  • Релігійний культ стародавніх греків

  • Релігія аттичної Греції

  • Релігія в епоху еллінізму

  • Започаткування римської релігії

  • Релігія в республіканському Римі

  • Стародавня римська релігія в імперії

  • Розділ XIV. ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • Час і місце виникнення християнства

  • Історичні умови виникнення християнства

  • Релігійні попередники

  • Філософська підготовка

  • Проблема особи Ісуса. Євангельська концепція

  • Міфологічна концепція

  • Історична концепція

  • Ісус Христос, його біографія

  • Апостол Павло

  • Еволюція християнства в процесі його формування

  • Новий Завіт

  • Євангелія

  • Дії апостолів

  • Послання

  • Утворення християнської церкви

  • Перші віки християнства Християнство в Римі

  • Гоніння

  • Апологетика

  • Впорядкування християнського віровчення

  • Ранні єресі

  • Монтанізм

  • Гностицизм

  • Антитринітаризм

  • Маніхейство

  • Новатіанство

  • Аріанство

  • Отці церкви

  • Розбудова християнського культу

  • Таїнства і обряди

  • Свята і пости

  • Храми

  • Виникнення чернецтва

  • Християнська церква - державна

  • Завдання для учасників наукового гуртка

  • Остаточне утвердження християнства

  • Несторіанство

  • Монофізитство

  • Християнство в часи розпаду імперії

  • Утворення сучасних напрямів християнства

  • Розкол у християнстві

  • Особливості календаря християнських свят

  • Християнське віровчення

  • Християнський культ

  • Християнські таїнства

  • Християнські свята

  • Храмові свята

  • Розділ XV. ПРАВОСЛАВ'Я

  • Церкви Вселенського православ'я

  • Давні вірування та християнство в Україні. Дохристиянські вірування українського народу

  • Головні дохристиянські боги

  • Початок християнства на українських землях. Хрещення Київської Русі

  • Митрополія Київська і всієї Русі

  • Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)
  • Українська греко-католицька церква

  • Розділ XVI. КАТОЛИЦИЗМ

  • Розділ XVII. ПРОТЕСТАНТИЗМ

  • Розділ XVIII. СХІДНІ ХРИСТИЯНСЬКІ ЦЕРКВИ

  • Ассирійська церква сходу

  • Християни Апостола Хоми

  • Вірменська Апостольська Церква

  • Коптська Церква

  • Ефіопська Церква

  • Сірійська Церква

  • Маланкарська Сірійська Церква

  • Еритрейська Церква

  • Українська Православна Церква — Київський патріархат й Українська Автокефальна Православна Церква

  • Білоруська Автокефальна Православна Церква

  • Македонська Православна Церква

  • Старостильні Православні Церкви

  • Східно-католицькі церкви

  • ЦЕРКВИ, ЩО НЕ МАЮТЬ ПАРАЛЕЛЕЙ У ПРАВОСЛАВ'Ї

  • Маронітськая Католицька Церква

  • Італо-Албанська Католицька Церква

  • ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЯ ВІД АССІРІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ СХОДУ

  • Халдейська Католицька Церква

  • Сіро-Малабарська Католицька Церква

  • Вірменська Католицька Церква

  • Коптська Католицька Церква

  • Ефіопська Католицька Церква

  • Сірійська Католицька Церква

  • Сіро-Маланкарська Католицька Церква

  • ЦЕРКВИ, ЩО ВІДОКРЕМИЛИСЬ ВІД ПРАВОСЛАВНОЇ

  • Мелькитська Католицька Церква

  • Українська Католицька Церква

  • Русинська Католицька Церква

  • Румунська Католицька Церква

  • Грецька католицька Церква

  • Греко-католики в колишній Югославії

  • Болгарська Католицька Церква

  • Словацька Католицька Церква

  • Угорська Католицька Церква

  • Східно-католицькі громади, які не мають ієрархії

  • Розділ XIX. ІСЛАМ

  • Виникнення і поширення ісламу

  • Соціально-історичні передумови поширення ісламу в Україні

  • Україна і мусульманські країни. Їхній зв'язок

  • Кримське ханство

  • Сучасний релігійний стан ісламу в незалежній Україні

  • Коран - священна книга мусульман

  • Історія світу та людства за Кораном

  • Сучасна соціально-політична доктрина ісламу

  • Есхатологія ісламу

  • Соціальна етика ісламу

  • Віровчення ісламу

  • Ісламські обряди

  • Свята в ісламі

  • Іслам про неминучість

  • Сунітське богослів'я (калам)

  • Школи ісламського права (мазхаби)

  • Шаріат

  • Приписи і заборони ісламу

  • Мечеті і школи

  • Напрями, течії ісламу

  • Сунізм

  • Шиїзм

  • Мусульманські релігійно-політичні рухи

  • Розділ XX. НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

  • Бум "нових релігій"

  • Неохристиянство

  • Релігії орієнтального напряму

  • Синтетичні релігії

  • Езотеричні об'єднання і течії

  • Неоязичництво

  • Саєнтологічні рухи

  • Розділ XXІ. СЕКУЛЯРНІ ВЧЕННЯ РЕЛІГІЙНОГО ХАРАКТЕРУ

  • Агностицизм

  • Індиферентизм

  • Нігілізм

  • Фаталізм

  • Соціалізм

  • Індивідуалізм

  • Імперіалізм

  • Релігія людства і космізм

  • Християнський соціалізм

  • Ніцшеанство

  • Нерелігійні вірування

  • СЛОВНИК НАЙУЖИВАНІШИХ ТЕРМІНІВ

  • СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи