Розділ «Фаталізм»

Це одне із найдавніших життєвих уявлень, елементи якого присутні в різних релігійних системах. В широкому розумінні фаталізм - це відмова від вільної активності, спрямованої на керування своїм життям і творче перетворення наявних обставин, пасивне покладання на зовнішній плин подій. Так, у ряді напрямів юдаїзму, християнства й ісламу стверджується, що людина має відмовитися від спеціальних зусиль для власного порятунку, цілком поклавшись на безроздільну владу Бога. Водночас фаталізм може виступати як самостійне вчення, засноване на вірі в непереборну силу безособової долі, тобто незалежно від людини, природного плину речей. Таке розуміння було розвинуте давньоримськими мислителями, що розробляли уявлення про фатум. Узагальнення цих уявлень можна знайти в трактаті Марка Тулія Цицерона ( 106-43 рр. до Р.Х.) "Про дивинації", побудованому у формі бесіди між братом автора Квінтою, який захищає можливість різними метолами дізнатися про волю богів, і самим Цицероном, котрий хоча й сам був авгуром, тобто жерцем, що знається на процедурі такого дізнавання - дивинації, відхиляє і висміює всі її види. Є підстави припускати, що античний фаталізм був тільки одним із етапів у тривалій історії фаталізму, що сягає своїми джерелами давніших часів і має послідовників у наші дні серед багатьох людей, які не в змозі систематизовано викласти свою життєву позицію, як це робили філософи.

Фаталізм ґрунтується на безпосередньому і повсякденному спостереженій, доступному для будь-якої людини: світ є сильнішим за людину, тому людина підпорядковується панівним у світі силам. Інше найпростіше узагальнення повсякденного досвіду показує, що існує два види таких сил - сила невідворотності причинно-наслідкових зв'язків і сила природних стихій. Велике число світових стихій може бути витлумачене людиною по-різному, внаслідок чого виникає трансформація порядку стихій - від безладної, гри через протиборство доброчинних і шкідливих стихій до панування однієї верховної стихії. Стихійність, як і чиста причинність, визначається на противагу справедливості (етичній причинності): відповідно до останньої ті самі людські зусилля завжди спричиняються до тих самих наслідків для людини, що їх зі лініювали; відповідно до першого такий зв'язок необов'язковий, оскільки наслідки людських зусиль можуть коригуватися іншими причинами, незалежними від самої людний. Чиста причинність - це порядок взаємодії світових сил, що характеризується універсальність, суворістю і невідворотністю. Людина не обирає .свою долю, що цілком визначається фатальним порядком причинності або хаосом стихій. Ця обставина не залишає місця для свободи розпорядження життям. У розпорядженні людини немає таких сил, щоб вона була спроможною змінювати щось у незалежному від неї природному ході взаємодії світових сил. Отже, її життя цілком визначається зовнішніми силами, і тому людина не в змозі самостійно ні змінити, ні припинити своє життя. Людина, таким чином, виявляє свою життєву активність якраз настільки, наскільки вона змушена це робити під тиском обставин, і не більше того. Відтак віровчення фаталізму зводиться до формули: людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій.