Розділ «Таїнства і обряди»

Християнське віровчення вважає, спілкування з Богом і святими надприродним процесом, таїнством, недоступним раціональному розумінню.

Первісні християни знали лише два таїнства: хрещення і причастя, вони вже існували в кінці І - у II ст. і згадуються в Посланнях і Діях апостолів. Але потім кількість таїнств швидко зросла, бо встановився християнський культ, хоч остаточно система таїнств прийнята лише в XV ст.

Таїнств, чи "боговстановлених" священних дій, у яких у видимому вигляді .віруючим посилається невидима Божа благодать, сім: хрещення, миропомазання, сповідь, причастя (євхаристія), священство, шлюб і маслосвяття (соборування). Кожному з них відповідають певні обряди.

Обряд хрещення означає залучення людини до церкви й передбачає очищення від "первородного гріха". У перші віки християнства хрещення вважали "другим народженням", протиставленням належності до громадянської общини, громадянського і політичного стану віруючого в країні, де його віра якщо не переслідується, то все ж перебуває під підозрою. Оскільки йшлося про вибір, до кого приєднатися, то, природньо, хрещення здійснювалося у свідомому дорослому віці. До хрещення була потрібна відповідна підготовка: вивчення положень християнського віровчення, піст, промовляння магічних заклинань. Хрестили у спеціальних водоймах - баптистеріях, які будували неподалік від храму. Хрещення новонароджених бере початок з IV ст., коли Августин поширив ідею гріховності першої людини, яка переходить на її потомків, а хрещення виступає вже і як обряд очищення від цього гріха. Сучасні тлумачення та виконання обряду хрещення в різних християнських течіях неоднозначні.

Після хрещення відбувається миропомазання - частину тіла дитини змащують спеціально освяченою ароматичною олією (миром), яке "єднає дитину із Святим Духом". Миропомазання проводять і під час здійснення деяких інших таїнств.

Сповідь (каяття) - найважливіше християнське таїнство, під час якого віруючий зізнається священику у своїх гріхах, за що дістає офіційне прощення церкви. На початку християнства сповідь була прилюдною і гласною, але були й винятки: можна було написати в записці свої гріхи та подати її єпископу. Однак з часом сповідь остаточно перестала бути гласною, поступившись місцем індивідуальній. Прощення гріхів відбувалось обов'язково, жодних викупних актів збоку віруючого не вимагали. Пізніше з'явився викуп за гріхи. Сповідь має певне виховне значення. Тон, хто сповідувався, і чогось очікував, на щось сподівався, водночас чогось боявся. І отримував душевне полегшення. Між іншим - як і можливість грішити ще раз.

Сповідь може завершуватися причастям (євхаристією) - вкушанням хліба та вина, які символізують тіло і кров Христа. У християнстві цей обряд мотивується подіями Тайної Вечері перед судом і стратою Ісуса. Історичні корені його сягають первісної епохи.

Таїнство священства (ординації) ґрунтується на уявленні, згідно з яким" людина після певної церемонії набуває властивості бути посередником між Богом і людьми. Обряд супроводиться покладанням рук архієрея на голову людини, яку висвячують ("рукопокладення"), унаслідок чого їй перелається святість. Вона йде через усі покоління вищих ієрархів церкви від Ісуса Христа, котрий здійснив висвячення першого Римського єпископа апостола Петра. Це таїнство має обґрунтувати і підкреслити виняткове становище духовенства щодо віруючих.

Таїнство шлюбу полягає в релігійному освяченні шлюбного союзу за допомогою церемоній, що мають зробити цей союз міцним, плідним. Шлюбний обряд виник іде в глибокій давнині у процесі становлення самої родини. Християнський обряд вступу до шлюбу успадкував багато народних звичаїв і церемоній такого роду, тому в різних країнах існують специфічні особливості його проведення, однак усюди він дуже урочистий.

Таїнство маслосвяття (останнє помазання, соборування) здійснюється над умираючою людиною. Воно полягає у змащуванні певних частин її тіла спеціально освяченою маслиновою олією - єлеєм і супроводиться читанням спеціальних молитов.

До цього обряду дуже близьке й релігійне поховання, що супроводиться певними церемоніями для забезпечення успішної мандрівки, душі померлого до раю. Для цього разом з покійником у труну кладуть "дозвільну грамоту", могила освячується, читаються відповідні молитви.