Розділ «Релігія в епоху еллінізму»

Сам по собі азійський похід Александра мав певне значення для розвитку світової цивілізації. Разом з військом у нові країни йшли філософи, історики, природознавці, жерці. Завойовані культури не знищувалися. Александр не заперечував релігії завойованих країн, брав участь у їхніх культах, вів лінію на обожнювання своєї особи в усіх культах Він мріяв про створення греко-перської народності. Столицею нової держави він обрав Вавилон, там мав бути і головний храм нової держави. Але доля не дала часу Александрові Македонському на здійснення всіх його задумів: не склалася нова світова держава, не утворилася нова народність, не виникла нова релігія. Для таких процесів потрібні століття співпраці багатьох народів, потрібен особливий соціальний прошарок, який був би двигуном цих процесів. Однак походи Александра Македонського дали могутній поштовх процесам зближення культу і релігії античного світу і Близького Сходу.

Після Александра Македонського почалася епоха еллінізму, яка тривала до встановлення гегемонії Риму. У цей час відбувається занепад Греції, Македонії, Епіру, на Сході виникають держави Птолемеїв і Селевкидів, що несуть нові форми соціального прогресу.

У III ст. до н.е. на заході від Еллади починається розквіт нового державного об'єднання Римської республіки, яке веде активні загарбницькі і громадянські війни і яке напередодні своєї кризи 133-131 pp. до н.е. в 147 р. до н.е. перетворює Македонію на свою провінцію. Згодом уся Греція переходить під владу Риму.

Елліністична епоха має свої особливості релігійної історії. Насамперед це період повсюдної релігійної терпимості. Культи східних божеств поширюються в Греції, у грецьких богів з'являються нові прихильники на Сході, грецька міфологія стає загальновизнаною, вона набуває національного забарвлення в Малій Азії, у Східному Середземномор'ї, Єгипті і Дворіччі.

Відбувається також оживлення місцевих культів, місцеві боги одержують імена загальновідомих богів і місцеві епітети. Це свідчить про об'єктивну необхідність релігійного синкретизму в процесі зміцнення зв'язків між народами.

Історик релігії стародавності І.С. Свеньцицька зазначає, що. в елліністичний період набули поширення міфи про богів-рятівників, які позбавлять людей думки про смерть, вселяючи, надію на потойбічне спасіння. Таких рис набрали боги Осіріс, Діоніс, Аттіс. І одночасно зростає шанування богині Тіхе (Долі), що свідчило про соціальну нерівність, невизначеність.

В елліністичну епоху намітився відчутний зв'язок прогресу релігійної свідомості з іншими формами життя духовного суспільства.

Релігія стародавніх греків значною мірою одержувала поштовх від розвитку старогрецької науки і мистецтва. Про такий зв'язок можна говорили більш впевнено, ніж про зв'язок науки і мистецтва у Дворіччі та Єгипті. "Основи" Евкліда і "Альмагест" Птолемея зробили всі попередні математичні та астрономічні досягнення здобутком історії і започаткували нову епоху в науковому розвитку. Що ж до давньогрецького мистецтва, то про нього й говорити годі.