Розділ X. БУДДИЗМ

У Північній Індії в VI-IV ст. до н.е. відбувалися складні історичні процеси. У виробничій практиці почали застосовувати залізо, були винайдені засоби поліпшення його якості додаванням вуглецю. Це, в свою, чергу привело до піднесення землеробства та ремесел. Посилюються торговельні зв'язки між общинами і племенами, між дрібними містами-державами, з'являється монетний обіг. У середині VI ст. до н.е. в Північній Індії існувало 16 махаджанад ("великих країн"). Крім них, було чимало й дрібних. Дослідники називають їх число - 175. Йшов процес їх об'єднання. Центром цього процесу була держава Магадха; в її історії особливу роль відіграла династія Маур'я. В історії стародавньої Індії цей період дістав назву Магадахсько-Маурійського, він охоплює другу половину І тис. до н. е. Цей час був періодом виникнення першої справді світової релігії - буддизму.

Середина І тис. до н.е. в Індії була часом остаточного розпаду сільської общини. Брахманізм, що освячував родоплемінні, але вже і рабовласницькі відносини, своє віджив. У суспільстві почалися посилені світоглядні пошуки, які виходили з того запасу ідей, якими оперував брахманізм.

Носіями цих пошуків були численні проповідники-мандрівники, блукачі (парівраджали, шамани). Шамани до певної міри підготували буддизм: вони заперечували авторитет Вед і тих соціальних та моральних норм, що виходили з них, посилено розробляли проблеми етики.

Привертає увагу релігійно-філософська течія санкх'я ("та, що перелічує істині принципи"), перші згадки про яку вже є в Упанішаді IX-VIII ст. до н.е. Санкх'я виходить з того, що основу світу становить матерія ("пракріті"), яка проходить ряд матеріальних і психологічних стадій. Поряд з пракріті існує окреме й незалежне духовне начало - пурушу, воно функціонує в етичній сфері, в душі людини і разом з цією душею бере участь у тривалому процесі існування - сансарі, де зазнає страждань. Зіткнення пуршу з пракріті викликає у неї прагнення вийти з сансари, набрати етапу абсолютної свободи - мокші. Отже - вища мета людини, в якій існує душа, вийти з сансари. Як цього досягти?

Брахманізм рятує душу людини перед Богом жертвами. Але як ми знаємо, до жертв у ведичному суспільстві допущені далеко не всі. Відомий історик Індії K.M. Паніккар зазначає, що стародавня ведична релігія, яка ґрунтувалася на жертвоприношеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Більше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гарантоване відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програють, теж страждають. І навіть загибель усього світу, яка періодично має відбуватись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджується новий і знову з'явиться нова сансара.

Санкх'я проголошує новий шлях рятування - цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення душі в істину шляхом споглядання. Хай чуттєвий світ продовжує свою круговерть, душа, заглиблена сама в себе, вийде з неї і спасеться. Причому це спасіння можливе для всіх людей, усі люди рівні в стражданні і в спасінні. Раб стає рівним вільному, варни втрачають своє значення, заміна рабовласництва феодальними відносинами - вже не кінець світу, а його поліпшення.

Ці ідеї трапляються і в буддизмі, але в іншій інтерпретації. А сама санкх'я продовжувала існувати як оригінальна філософська течія аж до XV ст.; у ній співіснують матеріалістичні та ідеалістичні тенденції. Деякі дослідники підкреслюють навіть переважання першої. Згодом санкх'я зливається з ведантою у філософській її частині.

Санкх'я розглядають як важливого ідейно-філософського попередника буддизму. Мабуть, це вчення вплинуло на буддизм у плані його акцентування на філософських проблемах, про що мова йтиме нижче.