Розділ «Апологетика»

Внутрішнім ворогом християнства була його невпорядкованість, суперечливість окремих положень, недосконалість. Усе це треба було усунути в ході його утвердження. В утвердженні християнства чималу роль відіграла група богословів II-III ст., які вже після написання Нового Завіту виступили з пропагандою християнських ідей і повели рішучу боротьбу з критиками християнства.

Саме тоді християнство робить рішучі кроки до врегулювання відносин з існуючим суспільством. Воно визнає боговстановлення державної влади і незмінність соціального ладу в обмін на визнання християнства рівноправним з Іншими релігіями. Цю справу на себе взяли церковні письменники, які намагалися довести, що християнство не суперечить античній філософії. Створена ними література дістала назву апологетики, а ця група авторів - апологетів. Апологети розпочали боротьбу, захищаючи християнство від нападів ззовні. Це був початок теологічної битви, в якій християнство змушене було брати участь протягом І-ІІ ст. і яка перейшла потім у внутрішні битви. Історіографія розглядає апологетів як початківців патристики - певної сукупності теологічних! філософських і соціально-політичних християнських доктрин, а авторів їх називає отцями церкви. Церква ж визнає отцями церкви лише тих, хто визнаний святими. Апостолів поділяють на східних, які писали грецькою мовою, і західних, які писали латиною. Найвидатнішими серед східних апологетів слід назвати Юстина Мученика (пом. бл. 165), який написав "Апологію" і "Бесіду з Трифоном-іудеєм"; Татіяна (пом. бл. 175), автора "Промови до еллінів"; Афіногора (пом. бл. 177), відомого своїм "Проханням на захист християн". Серед інших: Мінуцій Фолікс (пом. 240) і особливо Тертулліан (бл. 160 - після 220).

Значний внесок до апологетики зробив Оріген (185-253), який з дитинства засвоїв християнські принципи від батька, страченого за християнські переконання. З юнацтва він проявив себе як талановитий богослов і викладач; написав близько 2 тис. творів, серед них: "Проти Цельса" і "Про початки". Висунувши концепцію, згідно з якою Біблія має три сенси: тілесний, який висловлено в буквальному розумінні з її текстів; душевний, який полягає в моральних висновках з її тексту; і духовний, філософсько-містичний як вищий етап розуміння Одкровення. Оріген вніс у богослов'я потужний заряд оптимізму, твердячи, що пекельні муки тимчасові, бо буде цілковите спасіння і злиття всіх душ із Богом. Оріген обстоював аскетизм і чернецтво, сприяв удосконаленню християнської догматики. Під впливом Орігена перебувала значна частина "отців церкви" після нікейського християнства.

Тертулліан народився у Карфагені. Там же проходила і його основна діяльність. Він займався юридичною практикою. Прийнявши християнство, згодом зійшовся з монтаністами, мав конфлікт із церквою, але вважався видатним християнським богословом і письменником. Він мав вищий рівень освіти свого часу, добре знав тогочасну богословську і філософську літературу, вільно володів грецькою і латинською мовами. Йому належить започаткування церковної латини, що стала більш ніж на тисячу років основою середньовічної освіти. Його богословські заслуги були оцінені вже пізніше, але до числа святих він не потрапив. Головна теза його вчення - утвердження безумовного примату віри над знанням. За натурою фанатичний і темпераментний, він вклав усі свої здібності в обґрунтування своїх переконань, часто вдавався до парадоксів. Загальновідомий його вислів про те, що віра в Христа має бути прийнята тому, що вона суперечить розуму: "Син Божий розп'ятий: не соромно, бо ганебно; і вмер Син Божий: це цілком вірогідно, тому що безглуздо; і похований воскрес: це вірогідно, тому що неможливо". "Апологетика" Тертулліана присвячена захисту християнства від звинувачень у нелояльності щодо державної влади, аморальності, зневаги до інших богів тощо. Автор твердить, що християни - гідні громадяни римського суспільства й імператор може цілком покластися на них. Цей твір багато в чому сприяв ствердженню змін, що відбулися в соціальній спрямованості нової релігії.

Апологетики практикували богословсько-політичні звернення до римських імператорів з метою довести, що християнство може піти на користь Римській державі. Так, у 124-125 рр. афінянин Кіндрат під час перебування імператора Адріана (117-138) у Греції звернувся до нього з апологією, в якій захищав християнство. До імператора Антоніна Пія (138-161) з такою самою апологією звертався афінянин Арістід. Цьому ж імператору вручив апологію Юстин у 138-139 рр. під назвою "Імператору, сенату і народу римському". У 166 р. Юстин написав ще одну апологію, в якій з гнівом засуджував імператорське нерозуміння християнства, за що й заплатив своїм життям.

Апологетики зробили велику справу в історії християнської церкви: вони здійснили теоретичну підготовку її переходу від гнаної до пануючої.