Розділ «Філософська концепція буддизму»

Переходимо до розгляду богословсько-теоретичного змісту вчення буддизму. Але почнемо не з віроповчальних, як звичайно, а з філософських проблем.

Справа в тому, що порівняно з іншими, вже вивченими нами релігіями минулого, буддизм має виключно філософську насиченість. Серед дослідників буддизму навіть виникли суперечки з приводу того, що є буддизм - релігія чи філософія? І для таких питань є підстави.

У традиції індійської філософської думки існує постійне прагнення звертатися до релігії, цього не могли уникнути навіть матеріалістичні школи. Зі свого боку, кожна індійська релігія звертається до філософії.

Відомий дослідник азіатської культури Ю.Реріх вважає, що філософія буддизму має два аспекти: вчення про природу речей і вчення про шляхи пізнання. Отже, як філософія буддизм має свою онтологію і гносеологію.

Будда невизначено ставився до основного питання філософії, тобто він не заявляв себе ні матеріалістом, ні ідеалістом. Але висловив глибокі філософські міркування, і вони були предметом доробок та роздумів його учнів, які теж не приєдналися ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. З точки зору догматичного, поділу всієї філософії на матеріалізм та ідеалізм, буддизмові у філософії місця не знайшлось би.

Але поглянемо на те, про що писав Ю. Реріх. У буддизмі існує концепція дхарм, яка обґрунтовує буддійське розуміння світу.

Реальний навколишній світ є ілюзорним виявом великого містичного начала, що представлене найдрібнішими духовними частинками, психофізичними елементами, дхармами. Зазначимо, що в буддійській, як і у ведичній та індуїстській літературі, термін "дхарма" багатоплановий, він вживається також для позначення поняття "закон", "вчення", "правило" тощо. Термін "дхарма" буддійський богослов Далай-лама XIV пояснює так: дхарма на санскриті означає "те, що тримає". Все існуюче - це дхарми, які несуть у собі свою власну сутність, тобто все існуюче - з дхарм. Релігія - це теж дхарма, вона утримує людей і захищає їх від лиха.

У даному разі у філософи буддизму дхарма - це початковий момент світу матеріального і духовного, тобто з дхарм утворюється увесь світ.

Дхарми рухливі - і увесь світ рухливий. Вони то з'являються, то зникають, але не руйнуються, переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище. Це зумовлює рухливість світу.

Буддійське вчення про дхарми нагадує нам атомістичну концепцію стародавніх греків. Але та концепція мала відкриту матеріалістичну спрямованість. У буддизмі дхарми - одухотворені елементи світу. На противагу матеріалістичному протиставленню матеріального і духовного буддизм зливає їх в єдиний нероздільний комплекс.

Ще одна цікава паралель індійського мислення з грецьким. Подібно гераклітовому розумінню світу, як вічно спалахуючого і згасаючого вогню, в буддизмі теж існує уявлення про світ як полум'я, свічадо і у зв'язку з цим підкреслюється, що важливо не те, що стало, а те що стає. А про вічність цих спалахів буддизм мовчить.

Отже, за буддизмом, з дхарм складається весь світ. А світ цей включає в себе і реальний, і потойбічний, надприродний світ. Сам Будда і його душа складається з дхарм. Він від народження, та ще й завдяки своєму прозрінню, є істотою надприродною. Надприродне, за буддизмом, навіть у нашому реальному світі є ще багато чого: святі, чудеса, будди, бодісатви (люди, в яких втілилися будди тощо). І природне, і надприродне утворюється з дхарм волею надприродного "Я". Це "Я" є духовною цілісністю, цілком звільнена від матерії, вона протистоїть матерії, творить матерію. Це - майже Бог, у інших буддистів - просто таки Бог Дхарми є продукт вольового рішення "Я". Буття - теж його продукт. Виходить, що ідеальне у буддизмі створює матеріальне.

Буддизм ніколи не розумів буття як чисто матеріальне. Це не є існування і рух матерії за об'єктивними законами. Матеріальне буття - це буття психологічного процесу в свідомості людини, яка невільна від матеріального світу, бо живе в ньому, пов'язана з ним. Як бачимо, і тут ідеальне передує матеріальному.

Отже, в онтології буддизму немає ні матеріалізму, ні ідеалізму. Не дивно, що філософія буддизму уникає розгляду співвідношення духу і матерії, суб'єкта і об'єкта.

Але Будда ніде не каже про творіння світу Богом. Світ наче існує довічно. Будда всю свою увагу зосередив на рухові душі в матеріальному світі, який, можливо, і не потребує творця. А якщо й потребує, то у своєму функціонуванні не потребує керівника.

Отже, онтологічна проблема, тобто проблема про природу світу, його вічність чи творення у Будди не мали філософського рішення. Та він і не ставив собі такої мети. У центрі свого вчення він поставив душу людини.

А як стоїть справа з гносеологією (тобто вченням про пізнання світу) буддизму?

І гносеологічні проблеми в буддизмі пов'язані з буддійським вченням про душу. Буддійське вчення про душу викладено більш детально далі. За буддизмом, душа є не якоюсь нематеріальною окремою сутністю, як це є в іудеїв, християн і мусульман. Душа - це психологічна єдність, яка складається з дхарм, вона створює особистість люді піп. Вона пізнає світ і насамперед - людину через саму себе. Тому процес пізнання - це процес споглядання і самоспоглядання через самозаглиблення. І тут буддизм не є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом.

Ці вихідні філософські положення буддизму мали згодом глибоке розроблення, але філософська єдність так і не була досягнута. Ще в І-V ст. н.е. в буддизмі склалися різні філософські школи: вайбхатиків, саутрантиків, маух'миків, йогосарів. Деякі дослідники визнають у буддизмі існування шести філософських шкіл.