Розділ «Українська Католицька Церква»

Українці одержали віру від Візантії, і їхня Церква була з самого початку пов'язана з Константинопольським Патріархатом. До XIV століття більшість українців опинились під владою католицької Литви. Митрополит Київський Ісидор був присутній на Флорентійському соборі і підписав акт унії 1439 року між православними і католиками. Багато українців у Литві спочатку прийняли цю унію, але протягом наступних декількох десятиліть її відкинули.

У 1569 році, коли Литва і Польща об'єдналися в єдину державу, велика частина України відійшла до Польщі. У цей час на українській землі швидко поширювався протестантизм, і єзуїти направили свої зусилля на досягнення унії між католиками і православними, щоб протистояти протестантському впливу. Незабаром багато православних стали більш схильно ставитися до унії, маючи на увазі поліпшення становища українського духовенства і збереження візантійської традиції в часи активного розповсюдження польського католицизму.

Такий розвиток подій завершився Синодом православних єпископів у Бресті (1595-1596), що оголосив унію між Римом і Київською метрополією. Прийняття унії викликало жорстокий конфлікт між її прихильниками і противниками. Єпархії західних провінцій Галіції, нині головної опори українських греко-католиків, приєдналися до унії пізніше (у 1692 році Пшемисль, у 1700 році - Львів). До XVIII століття дві третини православних Західної України стали греко-католиками

Однак у міру посилення контролю православної Росії над Україною унія була поступово подавлена. У 1839 році цар Микола І скасував унію у всіх областях, що знаходилися під управлінням Росії, за винятком Холмської єпархії (на польській території), яка приєдналася до Російської Православної Церкви в 1875 році. Таким чином, до кінця XIX століття греко-католики в Російській імперії фактично зникли.

Тим не менш, українські католики зберіглися в Галіції, яка в 1772 році опинилася під владою Австрії і наприкінці Першої світової війни відійшла до Польщі. Церква процвітала під енергійним керівництвом митрополита Андрія Шептицького, архієпископа Львова з 1900 по 1944 рік. Становище різко змінилося перед початком Другої світової воїни, коли більша частина Галіції була анексована Радянським Союзом.

Радянська адміністрація рішуче прийнялася за ліквідацію Української Католицької Церкви. У квітні 1945 року всі її єпископи були арештовані, а в наступному році засуджені до тривалих термінів ув'язнення, в трудових таборах. У березні 1946 року у Львові був скликаний так званий "синод" цієї Церкви, що оголосив про її приєднання до Російської Православної Церкви. Ті, хто відмовилися приєднатися, були заарештовані, включаючи більш ніж 1400 священників і 800 черниць. Голова Церкви митрополит Йосиф Сліпий був заключений у в'язницю в Сибірі. Після звільнення в 1963 році його вислали в Рим, де він одержав титул головного українського архієпископа Львова. У 1965 році він став кардиналом, а в 1984 помер.

Неможливо точно сказати, яка була роль Московського патріархату в придушенні католиків на Україні, однак події 1946 отруїли атмосферу відносин українських греко-католиків з православними. Усе це вийшло на поверхню, коли в 1980-х роках президентом Михайлом Горбачовим була введена свобода віросповідання, що дозволила українським католикам залишити підпілля.

1 грудня 1989 року українським католикам було дозволено отримати офіційну реєстрацію. За підтримкою місцевої влади вони поступово повернули у володіння церкви, які колись належали їм. Усе це стало початком католицького відродження на Україні. Московська патріархія виступила з заявою, що при поверненні окремих церков застосовувалася сила (католики це заперечували) і що українські греко-католики поширюють свій вплив за рахунок православних. Ситуація ускладнюється присутністю на Західній Україні Української Автокефальної Церкви (див. ІІІ.D.З Українська Православна Церква - Київський патріархат і Українська Автокефальна Православна Церква). До кінця 1990-х років, хоча й не всі майнові розбіжності були вирішені, встановилися більш-менш мирні відносини.

Останнім часом Українська Католицька Церква повернулася до нормального церковного життя. 30 березня 1991 року голова Церкви, який знаходився у вигнанні в Римі, кардинал Мирослав Любачивський, переніс свою резиденцію до Львова. У травні 1992 року, уперше за багато десятиліть, українські католицькі єпископи з усіх кінців світу зібралися у Львові на Синод. У серпні 1992 року останки кардинала Йосипа Сліпого були перенесені з Риму до Львова і поховані поруч з могилою митрополита Андрія Шептицького. У липні 1993 року на Україні були відкриті 4 нові єпархії: на території Львова, Івано-Франківська й української частини єпархії Пшемисля (Польща). До кінця 1997 року Церква мала 2 363 приходи, 11 єпископів, 1 526 священиків, 590 ченців, 729 черниць і 1 298 семінаристів. У квітні 1996 року був заснований Києво-Вишгородський Архієпископський Екзархат заради пастирського оформлення віруючих у Центральній і Східній Україні. Офіційні особи у Львові вважають, що їхня Церква нараховує близько 6 мільйонів віруючих, що проживають по всій Україні. Відкрито семінарії у Львові, Івано-Франківську, Тернополі і Дрогобичі. У вересні 1994 року була відкрита (закрита радянською владою в 1946 році) Духовна Академія у Львові.

Після відновлення Церкви на Україні почав регулярно збиратися Синод її єпископів. У жовтні 1996 року у Львові пройшов перший Загальний Собор Української Греко-католицької Церкви. Цей собор, на якому були присутні 40 єпископів і по 6 кліриків і 6 мирян від кожної єпархії, буде збиратися щорічно аж до 2000 року. У 1996 році на Загальному соборі Церкви через хворобу кардинала Любачивського адміністратором Української Греко-католицької Церкви був призначений один з її вікарних єпископів Любомир Гусар.

Чимало українських католиків є й у Польщі. Коли на початку другої світової війни Радянський Союз анексував Галіцію, у Польщі залишалося близько 1,3 мільйона українців. У1946 році нова Польська комуністична влада депортувала більшість українців до Радянського Союзу і придушила Українську Католицьку Церкву. Залишені в Польщі і розкидані по всій країні близько 145 000 українських католиків могли брати участь тільки в латинській месі. У 1957 році з'явилися центри для церковного оформлення власне греко-католиків. У1989 році папа Іоанн Павло II призначив українського єпископа помічником польського примасу. 16 січня 1991 року єпископ Іван Мартиняк був призначений єпископом Пшемисля візантійсько-українського обряду, завдяки чому у греко-католиків в Польщі вперше після війни з'явився свій єпархіальний єпископ. Після реорганізації церковної структури в Польщі в 1992 році Пшемисль став вікарною єпархією Варшавської архиєпископії і був відділений від Львівської провінції, до якої він належав з 1818 року, а пізніше був безпосередньо перепідкорений Риму. У 1996 році папа Іоанн Павло II підвищив статус Пшемисльської єпархії до митрополії і змінив її назву на Пшемисль-Варшавську. Крім того, була створена Вроцлав-Гданська українська католицька єпархія, вікаріат нової Пшемисль-Варшавської митрополії. На даний час у Польщі проживає близько 85 000 українців-католиків.

Існує ввелика діаспора українців-католиків, особливо в Канаді, США, Бразилії та Австралії. Головні українські семінарії знаходяться у Вашингтоні (округ Колумбія), Стамфорді (штат Коннектикут), Оттаві (Канада), Куритибі (Бразилія). З 1897 року в Римі існує Папський Український Коледж.

Місцезнаходження: Україна, Польща, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Західна Європа Голова: кардинал Мирослав Любачивський (народився у 1914 році, обраний в 1984 році, кардинал з 1985 року)

ТИТУЛ: ГОЛОВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХИЄПИСКОП ЛЬВОВА

РЕЗИДЕНЦІЯ: ЛЬВІВ ( УКРАЇНА)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 5 182 000