Розділ «Румунська Католицька Церква»

На початку XI століття Трансільванія, нині одна з головних (поряд з Валахією і Молдавією) провінцій Румунії, стала частиною Угорщини. На цій території жило чимало угорців і німців латинського віросповідання, більшість населення складали православні. У XVI столітті, після захоплення цієї провінції турками, серед угорців став поширюватися кальвінізм; а серед німців - лютеранство.

У 1687 році австрійський імператор Леопольд І вигнав турків із Трансільванії й анексував цю територію на користь імперії. Його політика була спрямована на те, щоб навернути місцевих православних у католицтво. У 1693 році в Трансільванії почали місіонерську діяльність єзуїти. їхні зусилля, підкріплені відмовою у наданні громадянських прав православним, а також поширенням протестантизму, що викликало тривогу в православних священиків, приведи до того, що в 1698 році православний - митрополит Трансільванський Панас погодився на унію з Римом. Він зібрав Синод, що підписав 4 вересня 1700 року формальну угоду.

Спочатку унія поширювалася на православних румунів цієї області. Але в 1744 році православний чернець Віссаріон очолив народне повстання, з якого почався масовий рух за повернення в православ'я. Незважаючи на всі зусилля уряду нав'язати унію з Римом, навіть використовуючи військову силу, опір був настільки сильним, що імператриця Марія-Тереза неохоче погодилася в 1759 році на призначення єпископа Румунської Православної Церкви в Трансільванії. У кінцевому рахунку, біля половини трансільванських румунів повернулося в православ'я.

Новій візантійсько-католицькій громаді, що одержала назву Греко-католицька Церква, було нелегко одержати релігійні і цивільні права, обіцяні їм при укладанні унії. Єпископ Іон Иночентьє Мику-Клайн, настоятель Церкви з 1729 по 1751 роки, рішуче боровся за права Церкви і всіх румунів, що проживали в імперії. Він помер у вигнанні в Римі.

Румунські греко-католицькі єпархії були підлеглі латинському угорському примасові Естергома, але в 1853 році папа Пій IX заснував для греко-католиків Трансільванії окрему митрополичну провінцію. Єпархія Фегераш-Альба Юлія стала митрополією з трьома підлеглими єпархіями. З 1737 року єпископи Фегераша перемістилися в Блаж, що став адміністративним і культурним центром Церкви.

Наприкінці Першої світової війни Трансільванія була приєднана до Румунії, і греко-католики уперше опинились в країні з переважно православним населенням. До1940 року в Церкви було 5 єпархій, понад 1 500 священиків (90% з них одружені) і біля мільйона віруючих. Головні духовні семінарії знаходилися в Блажі, Ораді, Марі і Герлі. У1936 році відкрився Папський Румунський коледж у Римі.

Прихід в Румунії до влади комуністів після Другої світової війни виявився, справжнім нещастям для Румунської Греко-Католицької Церкви. Під натиском уряду 1 жовтня 1948 року 36 греко-католицьких священиків зібралися в Клуж-Напоці і висловились .за скасування унії з Римом і за возз'єднання з Румунською православною Церквою. 21 жовтня унія була офіційно скасована на церемонії в Альба-Юлії. 1 грудня 1948 року уряд видав указ про розпуск Греко-католицької Церкви і передачу більшої частини її майна Православній Церкві. У ніч з 29 на 30 грудня були арештовані 6 греко-католицьких єпископів, 5 з яких згодом померли у в'язниці. У1964 році єпископа Клуж-Герли Юлиу Хоссу випустили з в'язниці, помістивши під домашній арешт у монастир, де в 1971 році він помер. У 1973.році папа Павло VI публічно заявив про те, що в 1969 році він присудив Хоссу титул кардинала.

Після повалення в грудні 1989 року режиму Чаушеску доля греко-католицької Церкви в Румунії різко змінилася. 2 січня 1990 року був відмінений указ 1948 року про розпуск Церкви. Греко-католики знову стали молитися відкрито. Три таємно посвячених єпископи залишили підпілля. 14 березня 1990 року папа Іоанн Павло II відновив ієрархію Церкви, призначивши єпископів усіх 5 єпархій.

На жаль, відновлення Греко-католицької Церкви супроводжувалось зіткненнями з Румунською Православною Церквою з питань повернення церковних будинків. Католики настоювали на тому, що все церковне майно по справедливості має бути повернуте їм, тоді як православні думали, що при розподілі майна слід взяти до уваги насущні потреби іншої громади. До середини 1998 року конфлікт так і не був вирішений. Греко-католики стверджують, що одержали назад всього лише 97 із 2 588 церков, що їм належали, в основному, у районі Банат, православний митрополит якого Микола з належним розумінням ставиться до повернення майна греко-католикам.

У Церкви є духовні семінарії в Клуже, Бая-Марі і Ораді; у Блаже, Клуже і Ораді планується відкриття богословських інститутів. У серпні 1997 року останки єпископа Іона Иночентьє Мику-Клайиа були повернуті в Румунію і віддані землі в Блаже. У 1998 році в Римі почалася підготовка до канонізації греко-католицьких єпископів, що загинули в часи комуністичних гонінь. У Румунії ця Церква іменує себе "Румунська Церква, об'єднана з Римом".

Помісні собори Румунської Католицької Церкви проводилися в Блаже 5-14 травня 1872 року, 30 травня - 6 червня 1882 року і 13-26 вересня 1900 року. Собори оприлюднили церковний статут і канони і були схвалені Римом. З 17 по 21 березня 1997 року в Блаже проходила перша сесія IV Помісного Собору Церкви. Цей собор буде засідати п'ять разів протягом чотирьох років аж до 2 000 року.

Чисельність Румунської Греко-католицької Церкви - тема, що гаряче обговорюється. Самі греко-католики офіційно називають цифру, що перевищує мільйон (вона наводиться нижче), згадується і про 3 мільйони. Проведений в Румунії в 1992 році перепис населення дав цифру в 228 377 чоловік, що греко-католики рішуче відкидають.

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ: РУМУНІЯ, США, КАНАДА

ГОЛОВА: МИТРОПОЛИТ ЛУЧІАН МУРЕШАН (НАРОДИВСЯ В 1931 РОЦІ. ПРИЗНАЧЕНИЙ В 1994 РОЦІ)

ТИТУЛ: АРХІЄПИСКОП ФЕГЕРАША І АЛЬБА-ЮЛІЇ

РЕЗИДЕНЦІЯ: БЛАЖ (РУМУНІЯ)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ: 1 120 000