Розділ «Академічний теїзм»

У другій половині XIX ст. в російському богослов'ї виникла школа академічної філософії, засновником якої був професор Московської духовної академії Ф.О.Голубинський (1796-1854), який розробляв онтологічні проблеми, а також проблеми богопізнання. Його учень В.Д.Кудрявцев-Платонов (1828-1891) досліджував проблему походження релігії. Виникнення релігії Платонов вважає за можливе пояснити дією двох джерел: об'єктивного, що полягає у впливі Бога на дух людини, і суб'єктивного, чим є засвоєння людинок) цього впливу. Для аргументації своєї точки зору Кудрявцев посилається на теорію вродженого знання: у свідомості людини є знання, яке існує перед досвідом, незалежно від практики. Воно виникає тоді, коли душа ще до народження тіла споглядає сутності, які існують за межами фізичного світу, або воно йде від якогось Абсолюту, який через це знання виявляє своє існування. Кудрявцев вважає, що оскільки вроджені ідеї є продуктом божественної волі, вони насамперед мусять містити ідею Бога. Ці ідеї є наслідком промислительного ставлення Бога до світу, яке включає в себе не тільки творення його, а й діяння на дух людини в напрямі повідомлення людині ідей про себе поряд з ідеями про істину, добро тощо. Правда, така точка зору не дає відповіді на запитання про те, а чи є вроджені ідеї зла? І якщо є, то хто виражає себе в цих ідеях?

Розглянемо інше питання. Чим пояснити наявність великої кількості невіруючих у світі? Можливо, в них немає природжених ідей про Бога?

На це Кудрявцев відповідає: не слід припускати, що вроджена ідея Бога з самого початку існує в свідомості кожної людини як уявлення або поняття. Вона не існує навіть як здатність мати таке уявлення, ні як вроджене прагнення до нескінченного, ні як потреба набуття знань про Бога. А такі припущення окремі богослови висловлювали. На думку Кудрявцева, усі ці припущення хибні, бо всі вони ґрунтуються на уявленні про одноразовий вплив Божества на дух людини, який згодом нібито припиняється. Насправді ж цей вплив є постійним, він має відкрити людському розуму Бога, тому й зветься одкровенням. Він має характер відкриття, прозріння, натхнення. Оскільки одкровення ґрунтується на природному відношенні між істотою розумово-вільною і Творцем, Кудрявцев називає його природним і цим хоче уникнути звинувачення в містицизмі.

Можливість одкровення, за Кудрявцевим, має два аспекти. Перший - це безмежні здібності Бога, який може все, а також висока гідність людського розуму. Другий - це сам процес людського пізнання. Перший не потребує доведення, це справа віри. Другий богослов трактує в такому порядку. Ми визнаємо дію божества першоджерелом релігійної віри. Тоді слід визнати, що в людській душі є щось, що сприймає цю дію. Це - свідомість людини. Вона відрізняється від розуму тим, що має вищу якість, здатність відання, відчуття надчуттєвого, тобто надприродного. Натомість розум оперує відчуттями, які йдуть від оточення, і на цій основі пізнає світ. Свідомість - це вже не звичайне мислення, а вище пізнання, ідеальний погляд, безпосереднє споглядання надприродного. Водночас свідоме споглядання доповнюється працею почуттів і волі, працює все мислення, відбувається пізнання Бога, виникають різноманітні релігійні уявлення і поняття (у цьому, між іншим, причина виникнення релігійної різноманітності). Так, під впливом одкровення і людської розумової діяльності утворюється релігія. Концепція досить витончена.

Академічний теїзм, звертаючись до наукової аргументації, робить серйозний крок на шляху до вдосконалення богословської теорії походження релігії. Але й він не може перейти межу, яка веде до справжньої науки, не може відмовитись від абсолютного пріоритету віри як провідного аргументу. Він просто намагається піднестися до сучасного рівня розвитку людського мислення, хоче зробити релігію більш сучасною.