Розділ XVII. ПРОТЕСТАНТИЗМ

У баптистських громадах широко практикуються заходи взаємного контролю, до порушників релігійних норм застосовуються різні форми покарання (викриття, умовляння, зауваження, відлучення від церкви), які змінюють статус віруючого в громаді (відсторонення від проповідей, від спільного співу тощо).

Особлива роль у баптистській громаді належить пресвітерові, посвяченому в духовний сан пожиттєво, його влада аналогічна владі єпископа в православ'ї чи католицизмі. Він веде богослужіння, проповідує, здійснює обряди, керує життям общини. Його опора - вчитель церкви, диякони й диякониси. Перші двоє висвячуються в духовний сан, але не пожиттєво, а на певний час. Диякониси права на сан не мають. Учитель церкви - це помічник пресвітера, він веде пропаганду і роз'яснення віри, допомагає вивчати Біблію, здійснювати активну виховну діяльність. У разі необхідності може заступати пресвітера.

Диякони переважно виконують господарські функції, вони - обов'язкові члени церковної ради. Диякониси ведуть роботу серед віруючих жінок, займаються матеріальним забезпеченням громади. Крім матеріальних проблем, па дияконів і дияконис покладається контроль над життям віруючих, відвідування їхніх домівок, поради й т.д.

У кожній баптистській громаді обираються проповідники, які під керівництвом пресвітера або вчителя церкви готують і проголошують проповіді. За наявності хору й оркестру в громаді обирають регента й диригента, після обрання вони підлягають пресвітерському посвяченню. Дуже важливим у баптистській громаді є посада керівника молоді, що обирається нею за представленням пресвітера. Він зобов'язаний доводити до пресвітера необхідну інформацію про духовні настрої молоді. Є також посада церковного касира, який зберігає та веде облік грошових коштів, підлягає пресвітерові та дияконам. Охоронець порядку регулює процес богослужіння, розсаджує віруючих і всіх відвідувачів, стежить за освітленням, вентиляцією, дисципліною.

З усіх посадових та інших осіб складається церковна рада общини, цілком підпорядкована пресвітерові, який має право скасувати її рішення навіть розпустити раду з тих чи інших міркувань. Часто ці ради узурпують функції виконавчого органу, зареєстрованого владою.

Богослужіння у баптистів складається з трьох частин. Перша - підготовча: спільні співи, читання літератури, привітання, розсаджування присутніх. Пресвітер або проповідник вирішують питання про послідовність богослужіння та його учасників. Друга частина - основне богослужіння: спільна молитва, кілька проповідей (3-5), індивідуальні молитви з місць, співи, декламація віршів, театралізовані виступи, напучування пресвітера, привітання від інших громад, оголошення. У заключній частині богослужіння пресвітер бесідує з окремий ми членами громади, гостей влаштовують на ночівлю в сім'ї членів громади, віруючі спілкуються,, гуртом прибирають приміщення. Святкові богослужіння особливо урочисті. Молитовні зібрання включають проповіді, спільні молитви, співи, читання літератури. їх можуть проводити групи віруючих. Практикуються спеціалізовані зібрання: членські (тільки членів громади для вирішення особливо важливих питань), молодіжні, жіночі, дитячі, батьківські і т.д.

Одним із способів посилення релігійного виливу на віруючих у баптистів є активізація міжгромадських зв'язків. Обмін делегаціями, спільні богослужіння, вечори-зустрічі молоді з метою міжгромадських шлюбів, гастролі виїзних півчих груп, хорів та оркестрів - усе це об'єднує віруючих, активізує релігійний конформізм.

Для сучасного баптизму характерний новий підхід до нерелігійного світу: не ізоляція, не протиставлення себе світові, а прийняття його на основі нібито наявності своєї духовно-моральної переваги.

Починаючи з 1961 р., Союз ЄХБ переживає серйозну кризу, спричинену появою екстремістської течії "ініціативників". Останні утворили Раду церков ЄХБ, яка проводить обструкціоністську діяльність серед місцевих громад. У ініціативників важливу роль відіграють "благовісники", обрані з'їздом пресвітерів. Це - роз'їзні наглядачі за громадами певного регіону. Вони дбають про посилення найреакційніших сторін баптистського вчення, підігрівають містико-есхатологічні настрої, закликають віруючих до відмови від участі в громадсько-політичному й культурному житті, провокують порушення законодавства про релігію, збуджують релігійну ворожнечу й нетерпимість, їх заохочує частина зарубіжних реакційних баптистських діячів. Ця кризова ситуація в баптизмі поступово долається. Громади ЄХБ в Україні утворюють Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів, який має свої друковані органи, навчальні, заклади.

Адвентизм. Адвентизм в основі свого віровчення має твердження про близькість "другого пришестя" Христа, який встановить своє "тисячолітнє царство" і здійснить "Страшний суд", при цьому душі грішників загинуть, а душі праведників знайдуть вічне блаженство. Це вчення з'явилося в 1833 р.: баптист Вільям Міллер (1782-1849) у США опублікував свої "дослідження", в яких через тлумачення пророцтв Старого Завіту визначив, що "друге пришестя" Христа відбудеться в 1843 р. Соціальні умови життя дрібної буржуазії у США стимулювали песимістичні настрої, очікування "кінця світу", приреченості. Тому у Міллера знайшлося чимало послідовників. Невдовзі стала очевидною абсолютна неспроможність цього пророцтва, довелося призначати нові строки "кінця світу". Однак адвентистський (від лат. adventus - пришестя) рух вижив, бо в містичній формі відображав реальний страх дрібної буржуазії і трудящих перед стихійною дією економічних законів антагоністичного суспільства. Найбільша течія адвентизму виникла в 1863 р. - це адвентисти сьомого дня, які вважають святковим днем тижня суботу. Вони надають особливого значення творам американської пророчиці Г. Уайт (1827-1916), яка обстоює положення "санітарної реформи" (досягнення віруючими фізичної досконалості до "другого пришестя" Христа), церковної десятини й активної місіонерської діяльності.

Адвентисти об'єднуються в громади, які утворюють "союзи", що входять до 10 дивізіонів, розподілених по європейському, азіатському та американському відділеннях. На чолі всієї структури - Генеральна конференція, яка обирає Виконавчий комітет, розташований у Вашингтоні (США). Вважають, що число адвентистів становить близько 4,5 мли чоловік. Ця організація швидко зростає, в 1978-1982 pp. вона збільшилася на 800 тис. чоловік. На 54-й сесії Генеральної конференції (1985) прийнято програму "Жнива-90,?, за якою за п'ять років організація має збільшитися на 2 млн чоловік.

У нашу країну адвентизм проник із США ще в XIX ст., але тривалий час він був релігією тільки для німецьких колоністів, потім поширився серед місцевого населення. У 1908 р. створено самостійний союз російських адвентистів. Жовтневу революцію 1917 р. й соціалістичне будівництво в СРСР адвентисти зустріли вороже, але в 20-х роках сталася їхня політична переорієнтація,

В Україні нині діє Уніонна конференція Церкви АСД (близько 500 громад, понад 40 тис. членів) - складова Євро-Азійського дивізіону. Адвентистські громади дуже активні. Проповідник - довірена особа для управління громадою - призначається старшим проповідником області без обмеження строків і наділяється якнайширшими повноваженнями. Для керівництва проповідниками проводяться консультативні наради. Пресвітер та інші служителі культу в громаді висвячуються проповідником.

Єговізм. Єговізм відокремився від адвентизму в 1872 р. Проповідник Ч.Руссель почав твердити, що пришестя Христа відбудеться невдовзі, що до його приходу необхідно готуватися вже тепер. У 1884 р. Верховний суд штату Пенсільванія (США) зареєстрував релігійне "Товариство Сторожової вежі, Біблії та брошур". Це поклало початок рухові єговістів. Згодом їм було дозволено вербувати послідовників, проводити зібрання, мітинги, створювати навчальні заклади, засоби інформації й т. ін.

Назва єговістської організації кілька разів видозмінювалася й уточнювалася. Один час вона називалася "Міжнародним товариством дослідників Біблії". Його,послідовники вважають метою й змістом свого життя проповідь Біблії, вони "свідчать істинність" слова Єгови й тому називають себе "свідками Єгови".

Єговістське богослов'я полягає в модерністському, соціально-політичному коментуванні Біблії, в тлумаченні її сюжетів і міфів відповідно до мислення сучасної людини. Таке тлумачення втілене у "Перекладі Біблії Нового світу" (1963).

Єговізм заперечує християнське вчення про Трійцю, безсмертну душу, пекло й чистилище, всі християнські таїнства та обряди. На думку єговістів, Христос і дух святий - породження Єгови, але Христос виконував лише покутну місію. Єгова - центр Всесвіту, від нього походить увесь світ, що розвивається за законами еволюції. Сучасний світ - арена боротьби Єгови й Христа із Сатаною, вона виявляється у війнах, політичних, економічних та екологічних кризах, катастрофах, міжнародній напруженості, злочинності, занепаді моральності і т.д. Ця боротьба завершиться всесвітньою битвою - "армагеддоном", після чого настане Царство Боже - для праведників і єговістів, решта - "сатаністи" загинуть.

Усі труднощі суспільного розвитку й пороки суспільства єговісти пояснюють гріховністю людей і підступами Сатани. Вони виключають наукові шляхи вдосконалення суспільства, його революційне перетворення і, що дуже важливо, боротьбу за мир. Зразком державності вони визнають США.

Центр єговістської організації міститься в Брукліні (США). На чолі її стоїть "керівна корпорація" з її членів і комітет директорів на чолі з президентом та секретарем. Йому підпорядковані численні окружні бюро та філіали в багатьох країнах світу. Видаються журнал "Сторожова вежа" тиражем кілька мільйонів примірників, інша література 163 мовами світу. Місцеві організації здебільшого нелегальні, добре налагоджені конспіративні зв'язки з керівництвом, використовується величезна інформація від низових ланок.

Общинами свідків Єгови керує "корпорація старійшин" у складі затвердженого Бруклінським центром голови громади, служителя території (контролює місіонерську діяльність членів общини), керівника піонерського служіння (пошуки й залучення до еговізму неофітів), керівника повторних відвідувань (завершення вербувальної роботи), служителя теократичного навчання (контроль за вивченням і правильним трактуванням віруючими єговістської літератури), служителя літератури (бібліотекаря). Кожен член єговістської громади має конкретні завдання у тих чи інших галузях діяльності, щороку всі, у тому числі й старійшини, звітують про свою роботу, одержують оцінку, потім нове призначення чи завдання.