Розділ «2. РИМ І УКРАЇНА. КАТОЛИЦИЗМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ»

Наприкінці XVI ст. остаточно сформувалася платформа майбутньої унії. Основними умовами об'єднання церков стали: збереження за уніатською церквою православних обрядів і визнання главенства папи римського, новоутворена церква не зобов'язана входити до складу польської католицької організації, а має безпосередньо підпорядковуватися апостольському престолу.

Важливою передумовою Берестейської унії була про-уніатська політика короля, вищих урядників Речі Посполитої та представників папського престолу. Після вирішення державних справ король Сигизмунд III Ваза почав активно втілювати політику римської курії в державі. В свою чергу, після Тридентського собору Рим підтримував сильну королівську владу, що імпонувало Сигизмунду. Сильним прискорювачем унійної справи стало створення в 1589 р. Московського патріархату, адже в цьому володарі Речі Посполитої побачили загрозу виходу України й Білорусії з королівства. Сигизмунд III та його прибічники вважали, що утворення Московської патріархії сприятиме симпатіям до Росії серед православних у королівстві, активізації релігійних, культурних та політичних зв'язків між православними в обох країнах.

Необхідно відзначити важливість рішень православних єпископів на соборі в містечку Белзі. Його учасники заявили, що більше не можуть терпіти втручання східних патріархів у церковні справи в Україні, тому потрібно порвати з ними раз і назавжди. Єпископи ухвалили, що визнають папу головою Вселенської церкви згідно з Номоканоном Ярослава, та поривають з Константинопольським патріархом, котрий своїми діями шкодить українському православ'ю. Учасники Белзького собору надіслали лист до короля Сигизмунда III, в якому єпископи заявили про свою згоду визнати владу папи римського.

Протягом 1595—1596 pp. провадилась інтенсивна робота з підготовки й проведення об'єднуючого собору. З католицької сторони активність проявили члени ордену єзуїтів, католицькі ієрархи та папський нунцій. Від православних до унії були готові перейти єпископи І.Потій, К.Терлецький і Київський митрополит М.Рогоза, котрий провів у 1590 р. таємні переговори з польським королем Сигизмундом ІІІ.

Провівши закриті з'їзди та конференції, узгодивши всі питання з католицьким духовенством і польським урядом, Потій і Терлецький відправилися в Рим, де були урочисто зустрінуті папою Урбаном VIII. Папа прийняв заяву й затвердив "артикули" греко-католицької церкви.

Єпископи, повернувшися з Риму, разом з Київським митрополитом М.Рогозою скликали в м. Бересті собор (1596 р.) і оголосили унію з Апостольською Столицею. Маючи підтримку папи й частково польського уряду, уніатська церква швидко розбудувала свою організацію. Значна частина духовенства здобувала освіту в римських колегіях, а повернувшись, удосконалювала структурні форми церкви. Орден василіан усю свою діяльність присвятив утвердженню уніатства через школи, видавництво книг, місіонерську діяльність. Перебуваючи під опікою Апостольського престолу, новоутворена церква була краще захищена від польського екстремізму, ніж православна. Завдяки цьому унія сприяла збереженню національної культури, мови, обрядів і традицій.

Після Берестейської унії на території України і Білорусії розгорнулася гостра безкомпромісна полемічна боротьба. Проти об'єднання церков виступили такі відомі діячі й вчені, як Х.Філарет, К.Сакович, І.Борецький, С.Зизаній, серед котрих був найзаповзятіший борець проти унії, талановитий полеміст І.Вишенський.

У 20-х роках ХУП ст. за підтримку православної віри виступило сформоване в незалежну воєнно-політичну силу українське козацтво. Гострі антиунійні виступи відбулися під час селянських повстань у 30-х роках XVII ст. й Визвольної війни 1648—1654 рр.

У таких умовах Римська курія активізувала свою політику в Україні. Новообраний понтифік Григорій XV створив спеціальну установу під назвою Конгрегація пропаганди віри, яка взяла під захист уніатську церкву. Адже вона була змушена захищатися не тільки від православ'я, а й від зазіхань польської католицької ієрархії. В свою чергу, король Владис-лав IV вирішив проголосити 1 листопада 1632 р. Статті заспокоєння народу руського.

Проте Статті лише частково задовільнили православних, не отримала обіцяних прав й уніатська церква, хоча за нею стояла римська курія. Найкращим виходом, на думку королівської влади, було створення незалежного Українського патріархату, який об'єднав би уніатську й православну церкви.

Ідея універсальної унії і ставлення до неї Апостольської Столиці

Безпосередніми ініціаторами "універсальної унії" стали коронний канцлер Я.Замойський та волинський воєвода князь О.Сангушко. Князь у жовтні 1635 р. підписав два документи. Перший адресувався папі Урбану VIII і містив тільки загальні положення та висновки, другий був інструкцією посланцю до Рима пріору Львівського монастиря Іоанну, котрому доручалося повідомити папу про успіх унії в Речі Посполитій і що її прихильники хотіли бачити свого патріарха підлеглим Римському престолу. Папу звістили про прихильне ставлення до унії православного Київського митрополита Петра Могили. Посланець мав просити в Римі дозвіл на проведення собору і папського послання П.Могилі.

Після ознайомлення з документами Урбан VIII призначає партикулярну комісію й 11 квітня 1636 р. проводить засідання конгрегації. Проте чіткої відповіді не було. Папський нунцій ще раз мав вивчити питання і здійснювати універсальну унію тільки з відома короля. Не звертаючи уваги на застереження із Апостольської Столиці, король Владислав IV розпочав реалізувати ідею нової унії. Королівський універсал (вересень 1637 р.) пропонував православним та уніатським єпископам розглянути питання про спільний патріархат на сеймі цього року.

Ідея створення власного патріархату і позиція королівського уряду з цього питання імпонувала уніатським ієрархам. Православні мали надію на обрання патріархом Петра Могили. Не маючи абсолютної підтримки від короля Владислава IV й відчуваючи зневагу з боку польських римо-католиків, уніатський митрополит Й.Рутський намагався переконати Конгрегацію пропаганди віри в користі спільного собору. Він запевняв, що обговорення ідеї "універсальної унії" аж ніяк не торкатиметься догматики. Однак римська курія швидко заспокоїлася, бо запланований на січень 1637 р. сейм не відбувся, і питання про об'єднавчий собор було знято. Про всі ці події детально інформував Апостольську Столицю Варшавський нунцій.

У наступному році король Владислав IV знов порушує питання про "універсальну унію". Він звернувся до папи з проханням дозволити провести у Варшаві спільний собор. 7 червня 1638 р. партикулярна комісія в Римі обговорила послання короля Владислава IV. Постанова була коротка: заборонити проведення спільного собору, не можна змінювати рішення Флорентійського собору. Дозволялося провести тільки уніатський собор.

Пізніше, 17 червня партикулярна комісія переглянула свою позицію й виробила інструкцію з проведення спільного собору. Внаслідок тривалих дискусій в інструкцію включили дев'ять питань. Найголовнішим стало питання про ставлення православних до унії, їхні прагнення й справжні наміри. Остаточне рішення прийняли 12 липня 1638 р.: направити відповідне послання Владиславу IV, інструкцію нунцію та окремий лист митрополиту Корсаку.

У цілому римські документи не схвалювали утворення "універсальної унії" в Речі Посполитій. Проте королівський уряд папське послання сприйняв спокійно. В країні змінилася ситуація: селянські повстання було придушено, у православних також притупився інтерес до єднання з уніатською церквою. Тим більше, що ревний прибічник універсальної унії — луцький православний єпископ Пузина перейшов у католицьке віросповідання.

Виникнення ідеї створити "універсальну унію" збіглося із селянськими повстаннями в Речі Посполитій і втратило підтримку королівської влади після їхньої поразки. В Римі Конгрегація пропаганди віри витримала натиск короля, бо в новій унії вбачала небезпеку, оскільки православна церква мала широку підтримку всіх верств населення України й козацтва.

Ідея "універсальної унії" знову відродилася під час Визвольної війни 1648—1654 рр. Як і раніше, її ініціаторами стали: королівська влада, уніатська церква та частина православних єпископів. Свій інтерес до неї проявила й римська курія. У червні-липні 1643 р. кардинали з Конгрегації пропаганди віри попередньо обговорили питання про становище уніатської церкви в Речі Посполитій. З Рима відправляються послання на підтримку унії. Вперше папський лист було відправлено Київському православному митрополиту Петру Могилі. Зміну політики Апостольської Столиці у ставленні до унії можна пояснити як спробу заповнити порожнечу, що утворилася внаслідок погіршення римсько-польських відносин.

Новим ініціатором створення об'єднаної уніатської і православної церкви виступив холмський уніатський єпископ Мефодій Терлецький. Прибувши до Рима 20 серпня 1643 р., він у Конгрегації пропаганди віри дав пояснення цього питання. Проект нової унії в Речі Посполитій мав підтримку і з боку папи та королівської влади в особі коронного канцлера Є.Осолінського, який відіграв головну роль у підготовці до об'єднання церков після смерті П.Могили.