Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

Релігійні вірування гунно-болгар

З другої половини IV ст. на зміну кочовим іраномовним племенам приходять народи алтайської мовної групи — гунни, авари, булгари, хозари. В 375 році остготський союз розгромлено гуннами — кочівниками тюркського походження, що прийшли з Центральної Азії й підкорили до цього часу деякі угорські та сарматські племена. Між 375 і 453 роками готи входили до гуннської держави. А гуннського вождя Ат-тілу оспівано в германському героїчному епосі. Взагалі це був період, коли в одному історичному вирі змішались слов'яни, германці, угорці, тюрки, що, в свою чергу, привело до утворення нових етносів. І саме в центрі цього виру перебували гунни, які підкорили й об'єднали навколо себе германські, слов'янські, сарматські та фракійські племена. При цьому слід говорити про взаємну асиміляцію, а особливо коли йдеться про релігію.

Після смерті Аттіли (453) гуннська держава розпадається. Тоді ж у Східній Європі з'являються племена булгар. Вони були нащадками гуннів та аланського племені булгар і успадкували їхні релігійні традиції. їх іноді називають гунно-булгарами. Гунно-булгарами було створено міцне державне об'єднання — Велика Булгарія, в яке входила частина територіальних просторів сучасної України. Тому булгари не могли залишитися осторонь етно-генетичних та культурнотворчих процесів, що відбувалися на той час у цьому регіоні.

Тюркськими й слов'янськими релігійно-міфологічними мотивами пронизана поема булгарського історика та релігійного діяча Мікаіля Шамсі Башту "Легенда про доньку Шана", написана у 882 році (Шамсі Башту. Легенда про доньку Шана // Хроника-2000. — 1992. — Вып.1. — С.53—66). Ця поема, найдавніша з відомих булгарських літературних творів, є багатою джерельною базою для вивчення язичницького релігійного світогляду гунно-булгар. Верховну небесну владу уособлював Тенгрі. Тенгрі — це творець, чиїм витвором є молодші боги-демони — алпи чи диви. В пантеоні язичницьких богів головні місця посідали алп війни Барин-Бурі, який відпочивав на річці Бурі-Чай (Дніпро), та його брат алп Тун-Бурі — господар підводного царства; громовержець Кубар; бог доріг Мал; покровитель купців бог торгівлі Таш-баш; алпи Симбір-Карга, Барис, Бат-Терек, Барадж. Усі ці боги символізували сили добра. Однак в релігійній уяві булгар постають боги, які уособолюють і зло: дух смерті Шурале, дух підземного світу Албастий, а також Аждаха та Миша.

Сюжетна канва "Легенди..." містить і міфи про виникнення київських гір та дніпровських порогів. Алп Барис перетворює на кам'яну гору а л па розбою Куяна і цим самим перекриває річку Бурі-Чай. Але шлях річці розчищає Тун-Бурі:

Розбивши гору на шматки,

Ріку він вивільнив-таки —

Отак і стали ті шматки

З тих пір порогами ріки*

А ось як у "Легенді..." розповідається про утворення київських гір:

На тому ж місці, де Куян

Із підземелля, окаян,

Склепіння вибивши, злетів.

Де головою склеп розбив —

Так, що земля летіла з ним,

та опустилася за ним

І знов на місце впала вниз —

Горб Куянтау** утворивсь.

* Дніпровські пороги — Авт. ** Київської гори — Авт.

Сліди впливу "Легенди про доньку Шана" має знамените "Слово о полку Ігоревім". Проаналізувавши й зіставивши ці два історичні джерела, можна припустити, що автор "Слова" був знайомим з "Легендою..." та користувався нею під час написання свого твору. Ймовірно, під впливом булгарської культурно-релігійної спадщини з'являються в "Слові" образ Дива та згадки про пісняра Бояна. Син Сонця й Місяця алп Боян, згідно з булгарською міфологемою — божество співу. У Бояна і богині-риби Бойгали народився син Іджик, котрого вважали родоначальником гуннів. А срібні монети, якими прикрашали себе булгарки, символізували луску Бойгали. Можливо образ алпа Бояна, котрий любив співати й грати на домрі, сприяв виникненню образу легендарного слов'янського співака. Взагалі слов'яни називали розповідачів билин та казок баянами, чи обаятелями, а довньоруське слово баять означало співати, розповідати, заклинати.