Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

Вірування скіфів

Вірування сарматів

У II ст. до н.е. з праць античних авторів зникає назва території Північного Причорномор'я й Приазов'я — Скіфія. її заміняє назва Сарматія. Це пов'язано з частковим витісненням та асимілюванням сарматськими племенами (язиги, алани, роксолани, аорси, сіраки) скіфів. Вірування сарматів мало чим відрізнялися від скіфських. У даному разі можна говорити про спадковність релігійних традицій. Панівними в сарматів були культи сонця й вогню та Великої Богині-матері Астарти — покровительки коней, а також культ бога війни, уособлення якого — меч. Поряд з цим у сарматів спостерігаються чинники чуттєво-надчуттєвого типу надприродного: поклоніння неживим предметам та наділення їх душею, віра в чарівну силу каміння й таке інше.

Сармати вірили в потойбічне життя, а тому велике значення в їхніх віруваннях мав культ мертвих.

Заслуга сарматів полягає в тому, що, перейнявши елементи релігійної системи скіфів, вони передали їх слов'янам. Так під впливом сарматської культури у слов'ян змінюється тип поховань і поховальний ритуал. Померлих ховають у ґрунтових ямах з північним і південним орієнтуванням. У поховальному ритуалі передаються жертвоприношення та тризна.

Подібно до скіфів сармати наділяли особливою магічною силою дзеркало. Сарматський звичай ламання дзеркал при похованні був відлунням різноманітних давніх уявлень, за якими дзеркало — вмістилище душі — протиставлялося смерті. І в наш час спостерігається звичай завішувати дзеркала в будинку, де є покійник, та віра в те, що розбите дзеркало віщує смерть. У той же час зберігся ритуал, в якому дзеркало є традиційним атрибутом. Мається на увазі ритуал вінчання та традиційне гадання із дзеркалом на нареченого.

Таким чином, можна дійти висновку, що скіфо-сарматські народи проживали на одній території з праслов'янами і змішувалися між собою. Внаслідок цього прийшлі племена було асимільовано автохтонами. Значна кількість скіфо-сарматських паралелей у мові і, звісно, в релігії слов'ян вказує на симбіоз цих культур. Ставалося так, що плем'я, скажімо слов'янське, запозичало в сусідів звичаї й вірування, частково мову. В такому разі воно носило стару назву, але в духовній культурі зовсім змінювалося під впливом нових релігійних рис.

Вірування фракійських племен

Релігійні вірування кельтів

Кельти в першій половині V ст. до н.е. створили свій особливий стиль у культурі, що в археології носить назву латенського (від назви місця Ла-Тен, де знайдено залишки цієї культури). Прийшовши із Центральної Азії до Європи, кельти ще не мали власного пантеону богів. Для їхніх ранніх релігійних вірувань характерним було обожнення стихійних сил і природних явищ. Вони вірили, що за допомогою системи магічних дій та обрядів можна розмовляти з навколишнім світом.

Пантеон богів у кельтів сформувався шляхом синкретизму власних вірувань та елементів релігійної системи підкорених племен, у тому числі й деяких протослов'янських. У кельтських і слов'янських віруваннях можна побачити дуже багато спільного. Іноді важко відповісти на запитання, хто в кого запозичив ті чи інші культові елементи. Але тут чітко простежується наявність матеріально-ідеологічних взаємовпливів і єдність релігійних витоків.

Джерелом усього живого, символом Матері-Землі кельти вважали воду. В мові кельтів слово Русь означало воду. Це слово засвоєно в нас у назвах річок (Русиловка в Полтавській області), а також у слові русло, що означає середину річки.

Головним божеством кельтів, подібно слов'янському Перуну, був бог блискавки та грому Тараніс. Символом жіночого начала в природі була тріада богинь, які одночасно уособлювали і добро, і жорстокість. їхні зображення у вигляді дівчини, жінки, баби символізувало народження, життя й смерть.

Важливе місце в релігійних віруваннях кельтів посідає вшанування бога війни Белатукадора та пов'язані з ним воїнські обряди, серед яких центральне місце відводиться культу людської голови. Подібно до таврів (таври полоненим відрубували голови і, закріпивши їх на довгих палицях, установлювали на даху будинку з метою охорони від нападу ворогів), кельти черепами переможених у бою ворогів прикрашали свої будинки. Череп ворога мав нібито охороняти від злих сил. Ритуальним вогнищем закінчувалися похорони воїна. Разом з покійником кидали у вогонь його речі, худобу, іноді рабів. Смерть у бою була ідеалом кельтського воїна, іноді він усе життя готувався до неї.

У кельтів, як і в слов'ян, склалася своєрідна інституція жреців, пам'яті яких вони й довіряли всі свої закони, знання та вірування, через що і не залишили по собі письмових пам'яток. Римський диктатор, полководець Ю.Цезар у "Галльській війні" поділяє жреців кельтів на три групи. До першої він відносить ватів — віщунів. Другу групу складали в нього барди — поети, які прославляли богів. І, нарешті, третя група — друїди. Друїди займалися відправленням релігійних обрядів та жертвоприношенням. Вони мали абсолютну владу і були наділені правом виносити покарання, з яких найтяжче —- заборона брати участь у релігійних обрядах. Друїди — засновники своєрідної філософії, викладеної у вигляді загадок у віршованій формі. Разом з цим, у друїдів зберігаються елементи шаманства, характерні для ранніх релігійних вірувань: спілкування з душами померлих, з богами та наявність шаманського ритуалу, що полягав у перетворенні друїда на тотемну тварину, немовби символізуючи злиття мисливця і звіра. Та друїд — не просто шаман. Він і лікар-цілитель, що увібрав багатовіковий народний досвід і вільно оперує ним, і носій культури й духовності. Ось як характеризує друїдів Ю.Цезар: "Більше всього намагаються друїди переконати в безсмерті душі: душа, за їхнім вченням, переходить після смерті з одного тіла в інше, і вони думають, що ця віра переборює страх перед смертю і цим збуджує хоробрість. Окрім цього, вони багато говорять своїм молодим учням про світила та їхній рух, про велич світу й землі, про природу і про могутність та владу безсмертних богів" (Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о галльской войне. — М., 1991. — С.112).

Спорідненість вірувань слов'ян і кельтів

Служителями язичницького культу слов'ян були волхви — засновники вчення про першотворця. Вони володіли секретами лікування травами, стали творцями своєрідної астрологічної медицини. Волхви зберігали й передавали з покоління в покоління географічні, астрономічні, математичні знання. Людське слово, подібно до друїдів, вони наділяли таємною магічною силою. Згідно з їхніми уявленнями слово могло ощасливити людину або погубити. Воно могло вилікувати від різних хвороб, перемогти злі сили, творити дива. Поетів слов'яни називали віщими, вважаючи, що їм відомі таємниці людського буття. І донині в українців збереглася повага до законів предків, виражених у багатих житейською мудрістю приказках, прислів'ях, піснях.

Подібно до кельтів, слов'яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. І в слов'ян, і в кельтів навколишня природа є живою: дерева й трави говорять між собою, говорять вони і з птахами, і з людьми. Предметами особливого поклоніння були в них ліси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Взагалі в уяві і кельтів, і слов'ян дерево відігравало важливу роль при створенні світу, а образ дерева життя посідав важливе місце в системі поклоніння природі. Дерево життя — це уособлення космогонічних і часових уявлень. Його коріння йшло в глибини землі, в царство померлих, стовбур символізував покоління живих, а листя й крона — житло богів.

Культ дерева є одним із найдавніших. Він пов'язаний з образом дерева-захисника. Під деревом молилися, їли, відпочивали, помирали. За деревами ховалися від ворогів. Довголіття дерева підіймало його над життям людей і тварин. Рослини, що несли в собі часточку плідної сили природи, були нібито гарантом віри в сприятливі дії природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до значного поширення обрядів сільськогосподарської та лікувальної магії, ворожіння на рослинах і виникнення відомого гороскопу друїдів, в якому простежується зв'язок людських характерів з деревами.

Велике переселення народів. Вплив германських релігійних вірувань