Розділ IV. РАННІЙ І ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ

Історія релігії в Україні

Можна виділити дві течії української Реформації — реформаційно-єретичну і братську. Перша в основному представлена невеликими пропагандистськими групами, котрі перебували у відкритій опозиції до православної церкви. Про одну із таких груп ми дізнаємося із листа князя Андрія Курбського до волинського шляхтича Кодіяна Чаплича (1575). К.Чаплич, як засвідчує лист, дотримувався поглядів, що відрізнялися від православної ортодоксії. Він активно пропагував єретичні ідеї в приватному листуванні, на бенкетах, шляхетських сеймиках, богословських диспутах. У своїх виступах К.Чаплич критикував аморальну поведінку православного духовенства, вказуючи, що в основі цього негативного явища лежить гріховне прагнення священнослужителів до наживи.

Інші аспекти єретичної пропаганди К.Чаплича якоюсь мірою допомагає дослідити коло джерел, якими користувався вільнодумець. Він намагався при аргументації релігійних положень спертися виключно на "писання" (тобто на Біблію), відкидаючи при цьому церковну традицію (твори "отців церкви", постанови вселенських соборів тощо). Відоме також його негативне ставлення до творів Іоанна Дамаскіна, котрі фактично заклали фундамент середньовічної схоластики мали, як відомо, значну популярність серед православних ортодоксів. Водночас К.Чаплич виявив великий інтерес до протестантської літератури. Він читав твори М.Лютера, позитивно ставлячися до цього німецького реформатора. А.Курбський навіть розглядав К. Чаплича й близьких до нього "єретиків" як послідовників М.Лютера, Ж.Кальвіна та Ф.Меланхтона.

У маєтку К.Чаплича знайшов притулок російський вільнодумець Феодосій Косой, погляди якого відзначалися крайнім радикалізмом як у релігійно-філософському, так і в соціально-політичному аспектах. Цей мислитель вимагав ліквідувати православну церкву і повернутися до простоти первісного християнства. У деяких аспектах його погляди співзвучні антитринітаризмові.

Зв'язки українських реформаторів-єретиків з антитринітаріями засвідчує лист половця Івана Смери до київського князя Володимира. Цей лист — своєрідний твір, в якому образи історичного минулого використовуються для пропаганди єретичних поглядів. Головна мета твору — дискредитувати православ'я, зруйнувати ореол його історичної святості, протиставити йому бідну громаду "істинних християн", життя яких відповідає ранньохристиянським ідеалам. Є думка, що лист половця Смери "виник" у колі соратників Ф. Косого. Оскільки, за легендою, цей твір ніби знайшли в монастирі Спаса біля Старого Самбора, можна зробити висновок, що він був розрахований в основному на українських читачів. Зберігся лист в архівах антитринітаріїв-аріан, пов'язаних з єретиками в Україні.

Очевидно, не було різкої межі між польськими антитрині-таріями, з одного боку9 й українськими реформаторами, з іншого. Другі брали участь в антитринітарному русі. У свою чергу, ідеологи антитринітаризму активно діяли на українських землях.

Реформаційний рух в Україні в другій половині XVI ст. не набув самостійного розвитку. Немає свідчень про те, що його прихильники зуміли створити свою організацію. Найімовірніше, цей рух репрезентували незначні пропагандистські групи (типу згадуваного гуртка вільнодумців під прихистком К.Чаплича).

Частина прихильників українського реформаційного руху прилучилася до антитринітаріїв, сприяючи поширення цієї течії в Україні, інша частина — з необхідності формування в Україні наприкінці XVI — в першій половині XVII ст. широкого антикатолицького фронту, увійшла до братського руху.

Братський рух сформувався в міському середовищі. Розвиток товарно-грошових відносин, який спостерігався в Україні в XVI ст., зумовлював загострення конкуренції серед торгово-ремісничих прошарків населення. До того ж конкурентна боротьба відбувалася не завжди в "чистій" економічній формі, а нерідко набирала форм міжконфесійної боротьби. Представники торгово-ремісничої верхівки, котрі в багатьох українських містах дотримувалися католицького віровчення, посилили дискримінацію українських православних міщан, їм чинилися значні перепони в їхній діяльності. Наприклад, у Львові ремісників православного віровизнання не хотіли приймати до цехів.

У такій ситуації українські православні міщани, захищаючи свої права, одночасно підіймалися на боротьбу з "панською" релігією — католицизмом. Вони створювали братські організації, котрі в економічному плані ставили за мету надання взаємодопомоги, а також підтримки православній церкві. Але ця підтримка в багатьох позиціях виявилася небажаною для православних ієрархів. Справа в тому, що братчики, відображаючи інтереси міщанства, фактично стали на шлях реформування православної церкви, оскільки реформаційна ідеологія більше відповідала їхньому світосприйманню.

Хоча братчики не дійшли до ідеї "спасіння особистою вірою", вони, подібно до протестантів, акцентували увагу на внутрішній релігійності, віддаючи їй перевагу перед зовнішньою благочестивістю. "Если о церкви телесной старатися естесмо повинны, — зазначалося у "Постановлений об общежительстве в братстве Луцком", — теды о внутреной, духовной неровно болей".

Замість "спасіння особистою вірою" братські теоретики висунули ідею про колективну відповідальність духівництва та мирян у справі "спасіння". У згадуваному документі Луцького братства вказувалося: "Яко члонки обоєго тіла церкви Христовы, а ни світски без духовныхь, а ни духовный без свитськихь в услугованю збавеня людського досконале и дастатнє потребыми быти не могут, и для того в едность любви и ровность поваги вступилисмо...". Отже, щоб "спастися", мирянам священнослужителі так потрібні, як і священнослужителям — миряни. Ця ідея орієнтувала світських людей на активну участь у церковному житті, подібно до протестантській ідеї, на "спасіння особистою вірою".

Справді, братчики втручались у справи православної церкви, намагалися поставити під свій контроль духівництво. У Луцькому братстві навіть втановився звичай обирати ігумена братського монастиря. До того права ігумен мав значно обмежені. Якщо він хотів ввести щось нове, то зобов'язаний був зібрати як духовних, так і світських членів на нараду і лише після їхньої згоди здійснювати ці зміни.

Діяльність братчиків не обмежувалася церковно-організаційними питаннями, вона поширювалася на релігійно-ідеологічну й культову сфери церковного життя. Представники братського руху виступили за те, щоб миряни могли самостійно читати та інтерпретували Біблію, богословські твори, використовувати Святе Письмо для обгрунтування своїх соціальних і політичних вимог.

Братчики також вимагали реорганізувати православний культ, очистивши його від "нехристиянських" елементів, тобто спростити церковну обрядовість. Показовим щодо цього може бути звинувачення львівськими та рогатинськими братчиками єпископа Гедеона Балабана в тому, що він сприяв збереженню "язичеських" обрядів у православній церкві (зокрема, приношення в храм для посвячення їжі на Пасху та Різдво Христове).

Деякі представники братств зневажали релігійну атрибутику, зокрема не шанували "священних ікон". Серед них були й такі, котрі вважали, що сповідь і причастя потрібні хіба що при смерті, а хрещення має здійснюватися не в дитячому, а в зрілому віці, коли людина може свідомо визначити своє ставлення до релігії.


Реформаційні ідеї в поглядах братських ідеологів


Умовно можна виділити два етапи розвитку братського руху в Україні в XVI—XVII стст. Перший — до Берестейської унії 1596 р., другий — після неї. На першому етапі провідна роль належала Львівському братству, котре виступило зразком для створення братств у Галичині. До цих організацій входили, як правило, лише представники міщанства. Це пояснює виражену реформаційну спрямованість у діяльності братств доуніатського періоду. У цей час братчики активно виступали не лише проти католицизму, а й проти консерватизму православного духівництва. Неодноразово виникали конфлікти між братчиками й православними ієрархами, а погляди деяких братських ідеологів були співзвучні ідеям радикальних реформаторів.

До таких ідеологів передусім належить Стефан Зизаній

— активний член Львівського братства, один із перших педагогів Львівської братської школи. Релігійно-філософське вчення цього мислителя привернуло увагу ще його сучасників. Відразу після виходу у світ Катехізису (Вільно, 1595)

— першого друкованого твору Стефана — як католицькі, так і православні ідеологи засудили його ідейно-теоретичні засади. Не менш значний резонанс в їхньому середовищі викликав твір С.Зизанія "Казаньє св.Кирилла, Патріарха ієруса-лимського, о антихристі и знаках его" (Вільно, 1596).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія релігії в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IV. РАННІЙ І ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Вступ. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ"

  • Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

  • 2. ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ'ЯН

  • 3. СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ ПОЛІТЕЇЗМ

  • 4. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ-УКРАЇНИ

  • Розділ II. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

  • 2. РИМ І УКРАЇНА. КАТОЛИЦИЗМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 3. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я МОГИЛЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • 4. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ

  • 5. УКРАЇНСЬКІ МОНАСТИРІ

  • Розділ III. РЕЛІПЙНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ЧАСІВ КОЛОНІАЛЬНОЇ НЕВОЛІ

  • 2. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ 1900—1917 РОКІВ

  • 3. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ: КОЛИСКА УКРАЇНСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ ДУМКИ

  • 4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ

  • 5. СПРОБИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (20—30-ті роки XX ст.)

  • 6. ПРАВОСЛАВНЕ СЕКТАНТСТВО В УКРАЇНІ

  • Розділ IV. РАННІЙ І ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ
  • 2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО

  • 3. МЕСІАНСЬКО-ЕСХАТОЛОГІЧНІ ТЕЧІЇ: АДВЕНТИЗМ, СВІДКИ ЄГОВИ

  • Розділ V. РЕЛІГІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

  • 2. КАРАЇМСЬКА РЕЛІГІЯ ТА її ІСТОРИЧНА ДОЛЯ

  • 3. ІСЛАМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 4. ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ

  • 5. РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД ЦИГАН В УКРАЇНІ

  • Розділ VI. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНІ ПРОЦЕСИ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • 2. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1944)

  • Канонічний стан православної церкви напередодні війни (1939—1941)

  • Розкол в українському православ'ї. Конфронтація між О.Громадським і П.Сікорським

  • Церковне життя кінця 1941 — початку 1942 року в Києві

  • Церковна політика в окупованій Україні

  • Релігійно-церковне життя в окупованій Україні

  • 3. ПІСЛЯВОЄННИЙ РОЗВИТОК ПРАВОСЛАВ'Я в УКРАЇНІ (1945—1990)

  • 4. КОНФЕСІЇ ПРАВОСЛАВНОГО КОРІННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ

  • Розділ VII. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

  • 2. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я І ВНУТРІПРАВОСЛАВНІ КОЛІЗІЇ

  • 3. СТАНОВЛЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦИЗМУ ЯК ЧИННИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОБУДЖЕННЯ

  • 4. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ Й ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

  • 5. СВОБОДА СОВІСТІ: ІСТОРІЯ І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Розділ VIII. МАЙБУТНЄ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

  • 2. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕЛІГІЇ

  • 3. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ

  • 4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи