Лікарі повинні знати, що подібні стани виникають нерідко, але не вони визначають основний фон настрою, і удавана веселість – явище тимчасове. У цьому стані хворі іноді порушують режим відділення.
Гострі психотичні стани, або психози, що виникають при важких соматичних захворюваннях на тлі виражених астенічних проявів, найчастіше носять характер розладу свідомості у вигляді делірію або оглушеності. Передвісниками затьмарення свідомості часто бувають психічні розлади, які виникають при закритих очах (психосенсорні розлади і гіпнагогічні галюцинації). У зв'язку з цим велике значення має опитування хворих, особливо при скаргах на безсоння. Услід за розладом сну, гіпнагогічними галюцинаціями може розвинутися деліріозне затьмарення свідомості з неправильною поведінкою хворого. Після виходу соматично хворого з психозу, як правило, мають місце значні астенічні явища.
Психотичні розлади – достатньо рідкісне явище в клініці соматичних захворювань, вони виникають, як правило, при гострому розвитку хвороби. Причинами їх є виражена інтоксикація (при захворюваннях печінки і нирок) або порушення мозкового кровообігу (при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі і т.д.). Наявність психотичної симптоматики вимагає диференціальної діагностики з власне психічними захворюваннями (ендогенними) у соматичних хворих.
Відомий німецький психіатр К. Шнайдер (1959) запропонував поняття "Соматично обумовлені психози", близьке до поняття "Екзогенний тип реакції" іншого німецького психіатра К. Бонгеффера (1910). Шнайдер вважав, що соматичні і ендогенні психози принципово різні, надаючи значення у виникненні останніх генетичним чинникам. На його думку, для віднесення психозу до розряду соматично обумовлених, необхідна присутність таких чинників:
• наявність виразної симптоматики соматичного захворювання:
• очевидний зв'язок за часом між соматичними і психічними розладами:
• паралелізм перебігу соматичних і психічних порушень:
• наявність ''екзогенної” або "органічної" симптоматики.
При підгострому або хронічному перебігу соматичного захворювання частіше маніфестують невротичні розлади, а у разі наростання енцефалопатичних явищ можливий розвиток психоорганічного синдрому з явищами деменції. У цих випадках у хворих з'являються підвищена стомлюваність, зниження працездатності, дратівливість, образливість, ослаблення пам'яті та інтелектуальних здібностей.
Тривале соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитися в стаціонарі, "особливе положення хворого" у ряді випадків призводять до змін особистості у вигляді її патологічного розвитку, при якому виникають аномальні риси, раніше не властиві цій людині. Зміни характеру у таких хворих сприяють виникненню численних конфліктів з оточуючими як в умовах лікувальної установи, так і поза нею, і можуть перешкоджати проведенню своєчасної діагностики і ускладнювати лікування хворих. Лікар повинен уміти розпізнавати ці хворобливі зміни психіки і при роботі з хворим використовувати різноманітні психотерапевтичні підходи для їх корекції.
Грубі психічні порушення, що спостерігаються при соматичних захворюваннях, повинні вивчати і лікувати психіатри. Для психіатра важливо, по можливості, чітко класифікувати і встановити приналежність того або іншого психопатологічного синдрому. Для лікаря загального профілю не мають такого істотного значення тонкості симптоматики психічного розладу, а велику роль відіграє оцінка особливостей поведінки і загального стану хворого. Тому вивчення психічних захворювань не є завданням клінічної психології, проте знання можливих психічних порушень допоможе лікареві в роботі з соматично хворими, особливо при встановленні контакту, проведенні діагностичних і лікувальних заходів, а також підкаже психотерапевтичні шляхи впливу на психіку пацієнта.
Залежно від особливостей психічного стану соматично хворого будуються бесіда лікаря з ним, поведінка медичного персоналу і вся тактика медичних заходів. Особлива роль належить психотерапевтичному впливу з боку лікаря, який повинен виявлятися з першого контакту з хворим. Лікар зобов'язаний в доступній для пацієнта формі пояснити особливості його стану і відчуттів у різних частинах тіла, значення діагностичних і лікувальних процедур, що проводяться у лікарні, обережно висловитися з приводу прогнозу захворювання.
Велике значення для хворого мають обходи, особливо в клініках, де проводиться навчання студентів. Часто у присутності хворого, кажучи про клінічні особливості хвороби, користуються незрозумілими термінами, не замислюючись, яку реакцію це у нього викличе. Враховуючи особливості викладання терапії і психотерапевтичну дію на хворого обходів професора і доцента, відомий вітчизняний терапевт Б.Е. Вотчал розділив обхід на три частини: перша – обговорення стану хворого в кабінеті, друга – огляд його в палаті і третя – аналіз та обговорення стану хворого знову в кабінеті. При цьому, посилаючись на свого вчителя Ф.Г. Яновського, він підкреслював, що сумніви в діагнозі є хорошою ознакою і для лікаря, і для хворого, але останній ніколи не повинен підозрювати про ці сумніви.
В умовах високої оснащеності медичних установ складною апаратурою виникає необхідність в розробці диференційованих свідчень для проведення спеціальних досліджень, які повинні бути направлені на вдосконалення діагностики основного захворювання, його ускладнень, сприяти виявленню супутніх захворювань, встановленню прогнозу і правильному лікуванню. Під час підготовки до обстеження хворому потрібно роз'яснити, що цим методом уточнюються особливості захворювання, деякі деталі діагностики, знання яких необхідне для вибору найбільш ефективної терапії.
З не меншими труднощами пов'язаний період одужання, коли у хворого настає компенсація або він повинен примиритися з дефектом, який виник у результаті хвороби, інвалідністю і у зв'язку з цим із новим положенням у сім'ї, суспільстві. Коли хвороба невиліковна, лікар повинен уміти щодня підбадьорююче дивитися в очі хворому, зрозуміти всю своєрідність його стану, бути уважним до всіх дрібниць у період симптоматичного лікування.
Відомий вислів чудового французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері про роль особистості лікаря: "Я вірю навіть, що прийде день, коли ми, захворівши і не відаючи причини захворювання, довіримося фізикам, які, не питаючи ні про що, візьмуть у нас шприцом кров, виведуть на підставі її аналізу декілька величин, перемножать їх, після чого, заглянувши в таблицю логарифмів, зцілять нас якого-небудь пілюлею. І все-таки варто мені захворіти, я, мабуть, піду до старого сільського лікаря, який погляне на мене куточком ока, помацає пульс і живіт, вислухає мої легені, потім трошки покашляє, розкуривши свою люльку, потре підборіддя і, щоб мене зцілити, посміхнеться мені. Зрозуміло, я схиляюся перед наукою, але я схиляюся і перед мудрістю". Дефіцит цілющого впливу особистості лікаря став, на жаль, вельми відчутною ознакою сучасного лікування. Безумовно, необхідно використовувати в медицині і розвивати сучасні досягнення, пов'язані із загальним технічним прогресом, і спроби зупинити цей процес виглядали б абсурдними. Але важливо, щоб розвиток медицини не призводив до ігнорування особистості хворого, без урахування якої неможливо надати повноцінну допомогу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соматопсихічні впливи“ на сторінці 2. Приємного читання.
