Необхідно підкреслити при цьому діалектичний характер негативної емоції: сприяючи розвиткові психовегетатнвної дисфункції і безперечно дезорганізуюче впливаючи на поведінку, вона формує діяльність, спрямовану на зменшення або усунення шкідливих для індивіда наслідків. Особливого значення для виникнення психосоматичних розладів набувають парадокси негативних емоцій. Так, при виразній тенденції до самопідтримки (особливо ригідної, дуже розповсюдженої, наприклад, у пубертатному періоді або на підставі церебрального атеросклерозу), відмова від негативної емоції стає неприємною, а поринання в сум – утішним, і навіть страх містить можливість своєрідної насолоди. Інший парадокс властивий особам з рисами інфантилізму в характері: на відміну від добре інтегрованої людини (здатної до адекватної оцінки будь-яких обставин і підпорядкування усіх випадкових або ситуаційних інтересів домінуючій потребі) емоційні реакції в цих людей відповідають нерідко лише одній, непропорційно вираженій потребі даного моменту, що часом гостро суперечить основним інтересам особистості (бурхливі афективні спалахи можуть протікати в таких випадках на рівні самодеструктивної поведінки).
У світлі загальнобіологічної теорії емоцій знаходять своє пояснення і надзвичайна розмаїтість сполучених з афективними перевантаженнями вісцеровегетативних розладів, і їх змінний характер. Функціональні системи складаються, за Анохіним, з динамічно мобілізованих систем у масштабі цілісного організму; навіть анатомічно віддалені структури і фізіологічні процеси можуть від'єднуватися в пошуках запрограмованого результату. Можливість включення у функціональну систему частини цілісних в анатомічному відношенні систем обумовлює невичерпні модифікації і разючу пластичність клінічної картини психосоматичного страждання. Психосоматичні розлади набувають безлічі подоб, змушуючи приписувати страждання то серцю, то шлункові, то спинному мозкові, то сечовому міхурові.
Величезна роль кортикальних зв'язків у роздробленні багатомірного ефекторного комплексу емоції і переадресуванню всієї її сили на ті чи інші вісцеральні процеси означає можливість локальних психосоматичних розладів; як пускові механізми виступають при цьому не стільки периферичні, скільки коркові (найчастіше ятрогенні) імпульси, що споконвічно визначають об'єкт іпохондричної фіксації індивіда. Посилена в процесі еволюції роль кортикальних зв'язків дозволяє нам лише розчленовувати ефекторний комплекс емоції. Людина, що працює швидко і вміло, хоча пальці в неї тремтять, здатна з холодною усмішкою, наче збоку, спостерігати наростаючі симптоми вісцеральної паніки. Переборення усвідомленого почуття тривоги або суму не послаблює вегетативних впливів емоцій на соматичні процеси. Йдеться про перенесення вираження емоції з одних ефекторних апаратів на інші, про явне домінування вегетативних і соматичних компонентів емоції над, власне, її психічними проявами.
"Тривале втручання в цілісний емоційний комплекс і переадресування всієї сили емоційного вираження на внутрішні, зовні не констатовані процеси створює стійке патологічне підвищення тонусу ряду внутрішніх органів", – пише П.К. Анохін, трактуючи саме в цьому плані все розмаїття психосоматичних порушень.
Отже, емоційні стани, яким приписують хаотичність і дисгармонію, в дійсності підпорядковуються твердим прнчннно-наслідковим зв'язкам і протікають у рамках суворих нейродинамічних співвідношень.
Фізіологічно закономірним результатом послідовного культивування так званих стримуваних емоцій (пригнічення або витіснення одних компонентів емоцій і надмірної активації інших) стає за певних умов різна вісцеральна патологія – плата сучасної цивілізованої людини за уміння панувати собою.
Стрес як причина захворювання. Поняття та види стресу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роль емоцій у виникненні психосоматичних порушень. Теорія функціональних систем Π. К Анохіна.“ на сторінці 2. Приємного читання.
