• суїцидальні думки, що виникають внаслідок депресивного стану;
• притупленість емоцій, що виявляється у зниженні здатності до адекватних емоційних проявів і переживань.
ІV. Інші психічні і психофізіологічні прояви:
• нав'язливі спогади, пов'язані з психотравмуючими подіями, виникають спонтанно, часто у формі жахливих сновидінь;
• безсоння, яке виявляється у труднощах засинання та частих прокиданнях, пов'язаних з переживаннями уві сні травматичних подій минулого та страхом перед ними:
• зловживання наркотичними та медикаментозними препаратами з метою позбутися або зменшити страждання від травматичних переживань, внаслідок чого може розвинутися залежність від них.
За критеріями Американської асоціації психіатрів, психотравма безпосередньо пов'язана з посттравматичним стресоподібним розладом.
Численні психотравмуючі фактори: тривожність, обмеження рівня свободи, страх смерті, хвороби чи зубожіння, неясні особистісні перспективи, зовнішні загрози (дійсні та уявні) та багато інших сприяють формуванню й подальшій хронізації психогеній. Психогенії можуть виявлятися як при неврозах, реактивних психозах, ситуативних психологічних реакціях чи адиктивній поведінці, так і при непсихотичних патологічних розладах (гострих афективних, невротичних та патохарактерологічних реакціях).
К. Ясперс запропонував для розмежування ендо- та екзогенних розладів із психогеніями тріаду ознак: психогенії виникають після психотравми; зміст переживання пацієнта відображає зміст психотравми; дезактуалізація психотравми призводить до ослаблення або припинення розладу. Незважаючи на значну умовність перелічених ознак, не можна не погодитися, що її застосування значно спрощує процес діагностики за умови чіткого усвідомлення та аналізу усіх інших наявних симптомів.
Психотравма у кожної людини може відігравати одночасно кілька істотних ролей: блокуючу, викривлюючу та стимулюючу.
Блокуючий вплив психотравми полягає у блокуванні певних особистісних проявів, утрудненні їх усвідомлення людиною, тобто у створенні психологічного захисту який міг би обмежувати прояв емоцій, їхню силу, чи змінювати об'єкт їх спрямування. Такий захист спотворює сприймання зовнішніх або внутрішніх травмуючих чинників настільки, що вони вже не сприймаються як реально загрозливі. Більш поширеним типом блокування є надмірне емоційне реагування та неадекватні реакції щодо зовнішніх обставин.
Відомо, що кожна людина після психотравми протягом певного часу знаходиться у стані емоційної загальмованості. Чим сильнішою була психотравма та чим меншу опірність її впливові виявила особистість, тим вищий ризик закріплення цього стану на рівні підсвідомості у вигляді умовного захисного рефлексу, що дає їй змогу обмежувати негативний вплив на психіку та уникати ситуацій, станів, думок, почуттів, які могли б спровокувати травмуючі переживання. Така поведінка найбільш притаманна людям, вчинки яких призвели до загибелі або каліцтва інших людей, а також для тих пацієнтів, які не можуть погодитися з наявністю у них серйозної хвороби та, продовжуючи займатися попередньою активною діяльністю, наче заперечують саму хворобу. Оскільки стан емоційної загальмованості дає людині відчуття відносного спокою, він може тривати протягом значного періоду часу і навіть призводити до певних змін у поведінці людини, – вона стає більш виваженою, малоемоційною і дуже закритою для будь-яких інтимних стосунків, які могли б спонукати її до відвертих спогадів, а відтак до поновлення переживань. Подібний стан представляє значну небезпеку щодо психічного здоров'я особистості, адже вимушене блокування особистісних проявів не лише обмежує її в усіх сферах реалізації життя особистості, а й унеможливлює відтворення життєвих сил особистості.
Викривлюючий вплив психотравми дуже істотно змінює поведінку людини: одних людей спонукає до ефемерної боротьби з реальними та уявними кривдниками, а інших викликає стійке зниження самооцінки, негативні самообмеження, пов'язані з переконаністю у власній меншовартості.
Водночас психотравма може виступати як стимул до особистісного розвитку, переважно у людей, схильних ставитись до життя як до боротьби, яким нічого у житті не діставалося легко, а лише завдяки важкій наполегливій праці і зусиллям та шляхом подолання труднощів, в результаті чого вони очікують на отримання заслуженої винагороди. У незначної частини таких людей після психотравми з'являється позитивний об'єктивний результат: особистісне зростання і власний успіх, що призводить до зміщення почуття впевненості у собі, власній значущості. У більшості людей подолання наслідків психотравми ототожнюється з доведенням собі та іншим людям власної сили, значущості, незважаючи на життєві труднощі.
Говорячи про вплив психотравми на особистість, не можна оминути й стимулювання розвитку компенсаторних здібностей у людей, які змушені істотно змінити звичний для них спосіб ЖИТТЯ. Це стосується людей, які в результаті хвороби чи травми стали обмеженими у своїх можливостях, потрапили у полон чи до в'язниці, чи кардинально змінили своє життя (еміграція, зміна статі, відмова від опіки і протекторату, тощо) і завдяки силі волі, зусиллям та вірі змогли досягти прийнятного для них рівня життя та відчули задоволення від отриманого результату.
Отже, психічна травма – це ураження основних психічних функцій особистості, формування у неї хворобливих змін психічних процесів, що виникають в результаті дії зовнішніх чинників та призводять до дезадаптації особистості у природному й соціальному середовищі і неадекватності у поведінці та у ставленні до самої себе, а також у взаємодії з оточенням; може блокувати розвиток окремих особистісних проявів, викривлювати їх або стимулювати розвиток особистості, а також призводити до формування у неї психічних розладів та психосоматичних захворювань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. Психологія хворої людини“ на сторінці 2. Приємного читання.
