• г) реакцію сліду: не зважаючи на благополучний перебіг захворювання, пацієнти перебувають в стані хворобливих сумнівів, очікування рецидиву хвороби;
• д) негатнвну реакцію, яка характеризується тим, що хворі, знаходячись під владою упереджень, тенденційно відносяться до лікаря і медичного персоналу;
є) панічну реакцію, при якій пацієнти охоплені страхом;
є) руйнівну реакцію з неадекватною поведінкою, ігноруванням всіх вказівок лікаря.
Разом із образом "ідеального лікаря" в уяві хворих, проводилося вивчення і образу "ідеального пацієнта" в розумінні лікарів. Серед переважаючих виділені наступні характеристики: мала обізнаність в медичних питаннях, віра і відсутність сумнівів в здібностях і уміннях лікаря, готовність беззаперечно виконувати призначення, уміння стисло і чітко висловлювати проблеми і скарги, відсутність іпохондрії. Не дивлячись на деяку різнорідність наведених характеристик, вони свідчать про те, що багато лікарів схильні до директивного стилю ставлення до хворого.
Особливе місце в клінічній практиці лікаря займають випадки, коли пацієнтами є його колеги або родичі. Існує думка, заснована на досвіді, що перебіг захворювань у пацієнтів-лікарів часто важчий або атиповий, а також, що багато лікарів вмирають від "своїх" хвороб, тобто від тих, якими вони займаються через свою спеціальність.
Лікарі не завжди замислюються над тим, що у хворого лікаря така ж психологія, як у всіх хворих. Тому менше уваги приділяють психологічній роботі з ним, не завжди наполегливо дотримуються обраної лікувальної тактики, враховуючи думку і прохання хворого колеги. Проте внутрішня картина хвороби пацієнта-лікаря може істотно ускладнюватися за рахунок переживань, пов'язаних із професійними знаннями, внаслідок чого концепція хвороби вельми далека від реальності. Нерідко у хворих лікарів мають місце різні види гіпонозогнозії, аж до анозогнозії, обумовлені механізмами психологічного захисту, рідше зустрічається гіпернозогнозії. Тому серйозно хворому лікареві не слід займатися самолікуванням, а необхідно звернутися до відповідного фахівця і довіритися йому. Лікуючий же лікар, навіть якщо його пацієнтом є академік від медицини, повинен всесторонньо оцінити соматичний і психологічний стан хворого, і діяти відповідно до ситуації, спираючись на свої знання і досвід.
У медицині існує неписане правило: не лікувати і не оперувати самому близьких родичів (за винятком невідкладних лікувальних заходів і абсолютно ясних, легких випадків). Це пояснюється можливістю формування помилкової концепції хвороби під впливом емоційних переживань і механізмів психологічного захисту у самого лікаря, які блокують раціональний підхід до діагностики і лікування, що може призвести до небажаних наслідків.
Взаємини медичної сестри і хворого
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості взаємин лікар – медичний персонал – хворий“ на сторінці 2. Приємного читання.
