С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

Загальна психологія: Хрестоматія

Адже всяка практика амбівалентна - вона щось створює, а щось знищує. Баланс між цими тенденціями і визначає доцільність діяльності. Відзначаючи моральний потенціал практики, Б. Рассел ознаменував початок переходу людства до космічної ери статтею "Чому ми не повинні підкоряти зорі". Вона й накреслила духовну перспективу XXI століття щодо принципу ефективності споглядання.

Видатний філософ виходив з того, що предмети практичного перетворення не можна вважати остаточними цінностями, бо результати діяльності припускають чи в історичному процесі, чи в індивідуальному нахилі зростання майстерності. Відповідно (крім виняткових обставин) людина не схильна зупиняти процес зростання своїх досягнень і тим самим перейти до самозаглибленого споглядання, аналогічно сьомому дню Божого творіння, тобто творчій паузі стосовно буття. А оскільки за свою історію людство зробило предметом практичної перебудови всю поверхню своєї планети, на ній майже не залишилось об'єктів споглядання. Такими об'єктами були дотепер лише зорі. Тому, питає Б. Рассел, чи не розширюємо ми сферу своєї дурості, переносячи на небесні тіла земну практику? Це при тому, що нам невідомо, яка частина людської природи визначається спогляданням.

Треба зауважити, що досвід європейської цивілізації відкрив для XXI століття збагачене уявлення про споглядання. Воно є найкоротшим шляхом до абсолюту і не вичерпується нірваною. Уявний спокій споглядання - це спокій, що виникає в центрі циклону. Споглядання виступає як неспоживальна діяльність, метою якої є не перетворення об'єкта (як у звичайних діях), а його збереження. Перетворюється тут не об'єкт, а суб'єкт, бо в процесі споглядання запитання "що робити?" трансформується в запитання "а яким я повинен бути?". У такому розумінні принцип споглядання і стає надбанням духовності нового тисячоліття.

В асоціативному полі цього принципу можна розглядати і місце принципу несилового зіткнення добра та зла в становленні духовності XXI століття. Відомо, що цей принцип бере свій початок від основ християнської моралі. А на початку минулого століття принцип не-насильства набув соціального значення в проповідях М. Ганді та Л. Толстого. В сучасну епоху формування глобальної цивілізації ідея несилової боротьби добра та зла вийшла на порядок денний міжнародної політики. Стало зрозумілим, що всяке насильство викликає зло більше, ніж те, проти якого розпочинали боротьбу, що силові методи застосовуються не тоді, коли це можливо, а коли це є необхідним. І що важливо, застосування насильства не можна називати принципом моралі.

Актуалізується в сьогоденні й особистісний аспект принципу не насильства. Цей аспект означає специфічне ставлення до умов застосування сили, воно скероване на ворогів суспільства. Але якщо від самої особи залежить оголошення когось своїм ворогом, то краще цього не робити з погляду сучасного розуміння принципу не насильства.

Сутність такого розуміння яскраво розкрив у художній формі М. Булгаков в романі "Майстер і Маргарита. У ньому сюжет розвивається в двох планах: вічному, євангелічному, та побутовому, повсякденному. В першому з них описується, зокрема, сцена Голгофи. Леві Матвей хоче врятувати свого вчителя Ієшуа від страхітливої та ганебної страти - розп'яття. Він біжить до хлібної лавки, краде ніж, щоб убити Ієшуа і звільнити його від хресних страждань. Але не встигає вчасно наблизитись до Голгофи, яку оточують солдати. І тоді учень пророка, спостерігаючи страту з сусіднього пагорба, проклинає Бога - чому я запізнився? Аналогічна сцена відбувається і в другому ппані роману. Маргарита каже коханому Майстру: зачекай, я піду до своєї оселі, напишу чоловікові записку про розлучення з ним і за півгодини повернуся до тебе назавжди. Та коли вона повертається, Майстра вже відвозять до божевільні. І Маргарита вигукує: .Чому я запізнилась?"

Отже виходить, що добро завжди запізнюється на зустріч зі злом. Проте інакше й не може бути. Добро не прагне до безпосереднього контакту зі злом, бо не може заплямуватись. Як же воно чинить? Про це розповідається в Іншій сцені роману М. Булгакова, в сцені балу Сатани, на якому Маргарита виступає королевою свята. На балу серед сатанинських персонажів перебуває дівчина Фріда, яка задушила власною хусткою позашлюбну дитину. Тому їй призначене покарання - вічне, постійне маяття перед очима злочинної хустки. Це виявилося настільки страшним, що після завершення балу, коли Сатана пропонує королеві будь-яку нагороду, Маргарита просить уже не за себе й не за Майстра, а щоб забрали хустку з-перед очей Фріди. Відтак, як хустка Фріди, діє і добро. Воно (добро) стверджує себе не насильством, а вічним, страшним і невблаганним нагадуванням. Тут християнська позиція виступає дієвою складовою сучасної духовності.

Треба, проте, відзначити, що включення християнських цінностей у контекст XXI століття не є автоматичним. Воно потребує певної інтерпретації традиційних настанов. Так, за часів тоталітаризму у Східній Європі народилася теза, яку назвали одинадцятою заповіддю: "Не бійся". І хоча Біблія наполягає - бійся Бога живого, апостол Павло твердить, що страх убиває любов. Оскільки, однак, любов не просто фундаментапьна християнська цінність, а характеристика суті Бога, то пошук одинадцятої заповіді не можна вважати викликом християнству. Умовою узгодження біблійної мудрості та сьогодення виступає принцип віри, надії, любові.

Християнська трійця "Віра, Надія, Любов" була і лишається наскрізною для перебігу століть. Зрозуміло, що вона доповнюється досвідом теперішнього часу.

З погляду матері Марії (Скобцевої), жінки, яка прославилась християнськими подвигами доброти у фашистському концтаборі, віра не тільки ідеологічний феномен, а й постулат буття, його маніфестація. Є два способи життя, стверджує мати Марія. Один з них - це життя в наперед гарантованому просторі, де можна рухатись по твердому ґрунту, зважувати, планувати, передбачати результати своїх дій. Другий же спосіб життя - це ходіння по воді, коли передбачати, планувати та зважувати неможливо. Треба тільки вірити, бо мить безвір'я - і йдеш на дно.

Такою ж екзистенційною настановою як для минулого, так і сучасності виявляється визнання надії. У християнстві вона виступала навіть як "над надія", тобто модус людського існування, втрата якого є смертним гріхом, і не випадково Леся Українка запевняла, що втративши надію, треба надіятись.

У сучасному розумінні надія - це спосіб дивитись на себе у дзеркало прийдешнього, складова майбутньотворення. Надія живить оптимістичні орієнтири буття в нашому важкому та драматичному часі, що нібито не сприяє баченню за хмарами весни.

Наскрізним та життєдайним чинником віковічних традицій духовності є феномен любові. Річ у тім, що особа завжди звертається до інших людей зсередини своєї самості, зі своєї власної позиції. Вона не може виплигнути з самої себе і мимоволі поводиться як абсолютний центр у взаємовідносинах з іншими людьми. Тільки любов у цьому світі виявляється єдиним способом побачити абсолютний центр в іншій особі, могутньою силою подолання люциферового відчуження людей. У такому ракурсі любов стає не тільки чинником ставлення до ближнього як до самого себе, а й настановою духовності. У такому напрямку принцип любові надихає особливу етику солідарності XXI століття, що відповідає новим реаліям взаємопов'язаного світу глобальної цивілізації.

У цій цивілізації віковічне відношення ,друг - ворог" розглядається як ексклюзивне явище на тлі типізації відношень "свій - чужий", "однодумець - опонент", .соратник - конкурент" тощо.

Відповідно закликається духовність солідарності, що передбачає відсторонення суперечностей з приводу того, хто правий, а хто помиляється, перевіркою власних переконань загальним досвідом людства, рухом до трансперсональних структур, які закодовані в людській психіці.

Така атмосфера дій спричиняється постіндустріальним суспільством. Особливістю цього нового соціуму є здатність до формування інформаційно-рольових сіток функціонування, вузлами яких виступають міри компетентності суб'єктів дії. Причому аварійною ситуацією в інформаційних мережах є дезінформація. Ось чому в XXI столітті зростає небезпека брехні.

Моральний розум, тобто розум, що є настояним на совісті, стає найважливішим стратегічним ресурсом людства. А це визначає духовність нового тисячоліття як заклик до людей стати громадянами ноосфери.

Кримський С. Б. Заклики духовності XXI століття: (3 циклу щорічних пам'ятних лекцій імені А. Оленської-Петришин, 2002 р.)- К.: Академія, 2003.-32 с.

Наступний розділ:

Психологія спілкування

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ
  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей