Адже всяка практика амбівалентна - вона щось створює, а щось знищує. Баланс між цими тенденціями і визначає доцільність діяльності. Відзначаючи моральний потенціал практики, Б. Рассел ознаменував початок переходу людства до космічної ери статтею "Чому ми не повинні підкоряти зорі". Вона й накреслила духовну перспективу XXI століття щодо принципу ефективності споглядання.
Видатний філософ виходив з того, що предмети практичного перетворення не можна вважати остаточними цінностями, бо результати діяльності припускають чи в історичному процесі, чи в індивідуальному нахилі зростання майстерності. Відповідно (крім виняткових обставин) людина не схильна зупиняти процес зростання своїх досягнень і тим самим перейти до самозаглибленого споглядання, аналогічно сьомому дню Божого творіння, тобто творчій паузі стосовно буття. А оскільки за свою історію людство зробило предметом практичної перебудови всю поверхню своєї планети, на ній майже не залишилось об'єктів споглядання. Такими об'єктами були дотепер лише зорі. Тому, питає Б. Рассел, чи не розширюємо ми сферу своєї дурості, переносячи на небесні тіла земну практику? Це при тому, що нам невідомо, яка частина людської природи визначається спогляданням.
Треба зауважити, що досвід європейської цивілізації відкрив для XXI століття збагачене уявлення про споглядання. Воно є найкоротшим шляхом до абсолюту і не вичерпується нірваною. Уявний спокій споглядання - це спокій, що виникає в центрі циклону. Споглядання виступає як неспоживальна діяльність, метою якої є не перетворення об'єкта (як у звичайних діях), а його збереження. Перетворюється тут не об'єкт, а суб'єкт, бо в процесі споглядання запитання "що робити?" трансформується в запитання "а яким я повинен бути?". У такому розумінні принцип споглядання і стає надбанням духовності нового тисячоліття.
В асоціативному полі цього принципу можна розглядати і місце принципу несилового зіткнення добра та зла в становленні духовності XXI століття. Відомо, що цей принцип бере свій початок від основ християнської моралі. А на початку минулого століття принцип не-насильства набув соціального значення в проповідях М. Ганді та Л. Толстого. В сучасну епоху формування глобальної цивілізації ідея несилової боротьби добра та зла вийшла на порядок денний міжнародної політики. Стало зрозумілим, що всяке насильство викликає зло більше, ніж те, проти якого розпочинали боротьбу, що силові методи застосовуються не тоді, коли це можливо, а коли це є необхідним. І що важливо, застосування насильства не можна називати принципом моралі.
Актуалізується в сьогоденні й особистісний аспект принципу не насильства. Цей аспект означає специфічне ставлення до умов застосування сили, воно скероване на ворогів суспільства. Але якщо від самої особи залежить оголошення когось своїм ворогом, то краще цього не робити з погляду сучасного розуміння принципу не насильства.
Сутність такого розуміння яскраво розкрив у художній формі М. Булгаков в романі "Майстер і Маргарита. У ньому сюжет розвивається в двох планах: вічному, євангелічному, та побутовому, повсякденному. В першому з них описується, зокрема, сцена Голгофи. Леві Матвей хоче врятувати свого вчителя Ієшуа від страхітливої та ганебної страти - розп'яття. Він біжить до хлібної лавки, краде ніж, щоб убити Ієшуа і звільнити його від хресних страждань. Але не встигає вчасно наблизитись до Голгофи, яку оточують солдати. І тоді учень пророка, спостерігаючи страту з сусіднього пагорба, проклинає Бога - чому я запізнився? Аналогічна сцена відбувається і в другому ппані роману. Маргарита каже коханому Майстру: зачекай, я піду до своєї оселі, напишу чоловікові записку про розлучення з ним і за півгодини повернуся до тебе назавжди. Та коли вона повертається, Майстра вже відвозять до божевільні. І Маргарита вигукує: .Чому я запізнилась?"
Отже виходить, що добро завжди запізнюється на зустріч зі злом. Проте інакше й не може бути. Добро не прагне до безпосереднього контакту зі злом, бо не може заплямуватись. Як же воно чинить? Про це розповідається в Іншій сцені роману М. Булгакова, в сцені балу Сатани, на якому Маргарита виступає королевою свята. На балу серед сатанинських персонажів перебуває дівчина Фріда, яка задушила власною хусткою позашлюбну дитину. Тому їй призначене покарання - вічне, постійне маяття перед очима злочинної хустки. Це виявилося настільки страшним, що після завершення балу, коли Сатана пропонує королеві будь-яку нагороду, Маргарита просить уже не за себе й не за Майстра, а щоб забрали хустку з-перед очей Фріди. Відтак, як хустка Фріди, діє і добро. Воно (добро) стверджує себе не насильством, а вічним, страшним і невблаганним нагадуванням. Тут християнська позиція виступає дієвою складовою сучасної духовності.
Треба, проте, відзначити, що включення християнських цінностей у контекст XXI століття не є автоматичним. Воно потребує певної інтерпретації традиційних настанов. Так, за часів тоталітаризму у Східній Європі народилася теза, яку назвали одинадцятою заповіддю: "Не бійся". І хоча Біблія наполягає - бійся Бога живого, апостол Павло твердить, що страх убиває любов. Оскільки, однак, любов не просто фундаментапьна християнська цінність, а характеристика суті Бога, то пошук одинадцятої заповіді не можна вважати викликом християнству. Умовою узгодження біблійної мудрості та сьогодення виступає принцип віри, надії, любові.
Християнська трійця "Віра, Надія, Любов" була і лишається наскрізною для перебігу століть. Зрозуміло, що вона доповнюється досвідом теперішнього часу.
З погляду матері Марії (Скобцевої), жінки, яка прославилась християнськими подвигами доброти у фашистському концтаборі, віра не тільки ідеологічний феномен, а й постулат буття, його маніфестація. Є два способи життя, стверджує мати Марія. Один з них - це життя в наперед гарантованому просторі, де можна рухатись по твердому ґрунту, зважувати, планувати, передбачати результати своїх дій. Другий же спосіб життя - це ходіння по воді, коли передбачати, планувати та зважувати неможливо. Треба тільки вірити, бо мить безвір'я - і йдеш на дно.
Такою ж екзистенційною настановою як для минулого, так і сучасності виявляється визнання надії. У християнстві вона виступала навіть як "над надія", тобто модус людського існування, втрата якого є смертним гріхом, і не випадково Леся Українка запевняла, що втративши надію, треба надіятись.
У сучасному розумінні надія - це спосіб дивитись на себе у дзеркало прийдешнього, складова майбутньотворення. Надія живить оптимістичні орієнтири буття в нашому важкому та драматичному часі, що нібито не сприяє баченню за хмарами весни.
Наскрізним та життєдайним чинником віковічних традицій духовності є феномен любові. Річ у тім, що особа завжди звертається до інших людей зсередини своєї самості, зі своєї власної позиції. Вона не може виплигнути з самої себе і мимоволі поводиться як абсолютний центр у взаємовідносинах з іншими людьми. Тільки любов у цьому світі виявляється єдиним способом побачити абсолютний центр в іншій особі, могутньою силою подолання люциферового відчуження людей. У такому ракурсі любов стає не тільки чинником ставлення до ближнього як до самого себе, а й настановою духовності. У такому напрямку принцип любові надихає особливу етику солідарності XXI століття, що відповідає новим реаліям взаємопов'язаного світу глобальної цивілізації.
У цій цивілізації віковічне відношення ,друг - ворог" розглядається як ексклюзивне явище на тлі типізації відношень "свій - чужий", "однодумець - опонент", .соратник - конкурент" тощо.
Відповідно закликається духовність солідарності, що передбачає відсторонення суперечностей з приводу того, хто правий, а хто помиляється, перевіркою власних переконань загальним досвідом людства, рухом до трансперсональних структур, які закодовані в людській психіці.
Така атмосфера дій спричиняється постіндустріальним суспільством. Особливістю цього нового соціуму є здатність до формування інформаційно-рольових сіток функціонування, вузлами яких виступають міри компетентності суб'єктів дії. Причому аварійною ситуацією в інформаційних мережах є дезінформація. Ось чому в XXI столітті зростає небезпека брехні.
Моральний розум, тобто розум, що є настояним на совісті, стає найважливішим стратегічним ресурсом людства. А це визначає духовність нового тисячоліття як заклик до людей стати громадянами ноосфери.
Кримський С. Б. Заклики духовності XXI століття: (3 циклу щорічних пам'ятних лекцій імені А. Оленської-Петришин, 2002 р.)- К.: Академія, 2003.-32 с.
Психологія спілкування
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.
