Кожна нація з необхідністю переломлює універсальне в своєму національному досвіді. Цей досвід і стосується формування духовності XXI століття.
Духовна значимість універсального досвіду української нації визначається історією її культури, затвердженням ідей софійності (буття під знаками практичної мудрості), онтологічного оптимізму (епічного ставлення до драм існування, перетворення стихій зовнішнього світу в чинник вільного життя за образом волі у своєму полі), принципу духовного розуму (тобто інтелекту, який веде до віри, узгоджується зі схильностями серця як духовного осередку індивідуальності). Українська нація створила і свій варіант культури бароко, першого синтетичного художнього напряму Європи. Якщо можна акцентувати віртуозність італійського, драматизм іспанського, містицизм німецького, романтизм французького та метафізичність англійського бароко, то про українське бароко можна говорити з погляду характеристики його героїко-стоїстичного духу. Тому Д. Чижевський підкреслює формування в Україні барокової людини, "вогняних душ" козаків, з їхньою схильністю до авантюри як способу подолання відстані між мрією та реальністю.
В Україні символізм культури та спілкування з природою був доведений Г. Сковородою до ідеї третього світу, коли символи розглядаються вже не просто як засоби мови, а як формоутворення особливого буття. Такий підхід при раціональному витлумаченні виявляється співзвучним ідейним витокам сучасної концепції "третього світу" К. Поппера та граматології Ж. Дерріди.
Українська культура створила також образи протистояння тоталітарним виявам влади. Леся Українка в своєму переосмисленні світової проблематики донжуанства показала, як людина, що спокусилась ідеєю влади, зазнає дотику Кам'яного Господаря і гине в нелюдських обіймах. Цей кам'яний дотик влади набув у наш час вигляду проблеми тоталітаризму, політичної тематики співвідношення людей, долі та владних структур.
Отже, розкриття досягнень національного життя сполучається в духовних інтенціях XXI століття з актуалізацією універсальних цінностей світової цивілізації. Наприклад, усвідомлення того, що "всі ми члени один одного", тобто ідеї любові до ближнього, є радикальною, наскрізною вимогою для всієї історії християнства. Але зараз вона діє в контексті нового почуття глобальності, відчуття зв'язку з Іншим як сенсу життя у співтоваристві людства. Характерний епізод у цьому відношенні описує польський ксьондз, який нещодавно відвідав Париж. На одному з мостів через Сену, який традиційно уподобали самогубці, він зустрів юнака, що явно готувався до фатального стрибка. Ксьондз підійшов до самогубця й сказав, що не сподівається переконати його змінити свій намір, але просить тільки одного: дістати з кишені гроші, які вже не потрібні смертнику, і віддати їх жебракові, що стоїть неподалік на розі вулиць. Юнак пішов виконувати це прохання - і назад уже не повернувся.
Нове в розкритті життєдайного змісту християнських настанов ставлення до Іншого пов'язане в контексті XXI століття з особливою роллю людських якостей у сучасному світі. Річ у тім, що нині немає дефіциту ідей щодо проектів поліпшення життєдіяльності та майбутнє творення. Проблемою, яка обмежує розвиток діяльності та стає вирішальною для соціального прогресу, є дефіцит людських якостей.
Драматизм цієї ситуації визначається тією обставиною, що XX століття з особливою силою виявило двозначність використання абстрактних ідей у соціальному житті. Так, герой роману Василя Гроссмана "Життя та доля", перебуваючи в німецькому концтаборі, говорить одному в'язневі: "Я проти ідеї добра, бо Гітлер може використовувати її в ім'я терористичного "поліпшення" чистоти своєї нації, але я за доброту", тобто людську якість. І справді, така якість відгороджена від зла, в той час як абстрактні ідеї часто-густо є відкритими для використання у лихих справах. Так, ідею нації можна покласти в основу розвитку особистості, збагачення культури та багатоманіття цивілізації, а можна повернути і до тоталітарного вилучення в дусі націонал-соціалізму. В той час як досвід доброти у формуванні людини, досвід світової біографії добра є зверненням до Бога, результується в системі абсолютних цінностей. Отже, акцент на людських якостях стає пріоритетним для духовності XXI століття.
Тут ідеться не просто про перехід від теорії до практики, що є наскрізним орієнтиром людської цивілізації. Першочерговість ролі людських якостей у розумінні духовності XXI століття визначається вимогою утвердження так званої монадної особистості, тобто особистості, що здатна репрезентувати свою націю, свою культуру, свою епоху І тим самим маніфестувати індивідуальну іпостась універсального досвіду.
Монадні особистості існували Й раніше, але в унікальному варіанті вождів, пророків, мудреців. Однак нині щільність соціальних зв'язків виросла настільки, що формування монадних особистостей стає поширеним явищем. Не випадково кінець II тисячоліття нашої ери характеризується кризою масових політичних партій. Історія показала, що такі монадні особистості, як М. Ганді, М. Л. Кінг, мати Марія, А. Сахаров і О. Солженіцин, В. Вернадський і М. Грушевський відіграли у XX столітті значно більшу роль, ніж усі політичні партії разом узяті.
Принцип монадності виявляється справжньою заявкою на духовність майбутніх часів. Він став необхідним доповненням до колективного способу вирішення справ, корегує кооперативність інтересами особистості. Так, з погляду теорії рішень, критерій колективності у розв'язанні проблем веде до диктату більшості. А ще Платон запитував: як бути тоді, коли в меншості залишається мудрець? Адже рішення за критерієм більшості є посередніми між інтелектуалами та дурнями, бони мають лише ту перевагу, що легше втілюються в життя. Але рішення за критерієм більшості веде до крайніх висновків, бо асоціюється з анонімною безвідповідальністю: "Я дію, як усі". Рішення більшості не чутливі до унікальних естетичних, моральних та навіть алярмічних (тобто небезпечних) ситуацій.
Отже, крім колективності (чи плеядності) в соціальному житті (а тим більше в сфері духовності) потрібною виявляється монадність, тобто чесноти особистості, її здатність репрезентувати цілий світ у межах індивідуальності. І не просто репрезентувати, а давати зразки вчинків, інтелекту та зростаючої совісті. Це є важливим тому, що в наші часи ідеї та проекти повинні випробовуватись на здатність втілюватись у життя особистості. Саме така вимога і стала вузловим пунктом переходу у формуванні духовності XXI століття від гуманізму як ідеології людини, що уявила себе Богом, до персоналізму як утвердження самоцінності особистості людини, а не абстрактних ідей.
Важливо при цьому підкреслити, що монадність персони в науковому розумінні не є альтернативою соціуму як такого. Принцип монадності є зверненням до переломлення соціуму у внутрішню соціальність так званих трансперсональних переживань. Останні й становлять предмет дослідження сучасної глибинної психології.
Ще К. Юнг показав, що колективність існує не тільки як зовнішня сила суспільного буття, а і як внутрішній феномен заглиблення у надра Індивідуальної психіки. Йдеться про те, що чим глибше ми сходимо у самість підсвідомого, тим більше ми стикаємося з колективними структурами, тим більше на передній план виступає колективний досвід людської ментальності. Це і було позначено спеціальним терміном "колективне підсвідоме........
Більш переконливим аргументом трансперсональних феноменів у ментальності особистості є національні архетипи, інакше кажучи, наскрізні символічні структури ментальності, що проходять крізь увесь масив національної культури і можуть стати предметом емпіричного дослідження. Такими структурами для всіх етносів та націй була трійця: Дім" (як символ святого довкілля буття, де людина займає чільне місце, де, за виразом Т. Шевченка, "своя й правда, і сила, і воля"); "Поле" (тобто життєвий тонус, природа, продукти якої з'являються на хатньому столі); "Храм" (тобто святині). Ці структури внаслідок своєї символічності можуть у різні епохи і в різних етносів мати різну інтерпретацію, але тематично вони присутні завжди.
Архетипи можуть виступати не тільки символічними структурами, що спільні для всіх етносів, а й множинами специфічних для окремих націй наскрізних у часі утворень. Вони свідчать про те, що нація - це не тільки державна, зовнішня спільність; це і "внутрішній етнос...", без якого національне життя не є повним.
Тільки те, що пропущено через духовність, через внутрішній світ особистості, може бути довершеною спільністю. Як казав М. Бердяев, треба мати внутрішню соціальність, щоб не бути роздертим зовнішнім середовищем. Ця вимога духовності в її монадному розумінні є досить креативною і в Інших сферах сучасного життя, зокрема у сфері моралі.
Те, що боротьба між добром та злом проходить крізь наше серце, було відомо ще з часів Августина Блаженного. Але відчуття взаємопов'язаності сучасного світу потребує врахування в системі духовності нових обставин, що випливають з концепції монадності. У миттєвих колізіях нашого часу виявляється необхідним замість простого протиставлення добра та зла за зовнішніми позиціями опонентів розв'язувати цю суперечність також і через моральне очищення самого себе. А це означає усвідомлення в собі частинки того зла, проти якого ти борешся, а в суперникові - припущення частинки добра, яке ти відстоюєш.
У ширшому предметному розгляді тут складається ситуація, яка зародилася в середині XX століття, але набуває все більшого значення в духовності XXI століття. Річ у тім, що в перспективі становлення постіндустріальної цивілізації перестає діяти в соціокультурному вимірі принцип "або - або", тобто принцип виключеного третього. Вибір між крайнощами соціальних сил без урахування проміжних опосередковуючих ланок є притаманним обставинам, що спричиняються військовими конфліктами. Але в продуктивних контекстах глобалізації соціуму XXI століття дедалі ефективнішою стає вимога консенсусу, тобто узгодження всіх позицій, а отже, утвердження рішень, від яких виграють усі.
Тому вибір сучасної людини не завжди зводиться до приєднання виключно до однієї з альтернатив. Адже світ XXI століття більш складний, ніж це може уявлятись крізь призму "чорно-білого" бачення. Образно кажучи, Бог не грає з людьми в шахи.
В етичних оцінках сучасних подій треба піднятись на кілька сходинок вище поглядів, що вписані в безпосередню ситуацію оцінки, перейти на рівні врахування загальнолюдського досвіду. Такий підхід може бути названий принципом "третьої правди" в духовних вимогах XXI століття, принципом, що передбачає вектор вертикалі сходження до панорамного бачення єдиного в багатоманітті соціальних ситуацій. Він протистоїть самоствердженню крайнощів у площині інтересів часткового, які затуманюють перспективи виходу з суперечностей боротьби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.
