Полюсність психологічного простору

Загальна психологія: Хрестоматія

Амбівалентність психологічного простору проявляється в існуванні симпатії й антипатії. Якщо припустити, що Існувала б лише симпатія у взаєминах і не було б їй противаги, світ звівся би до однієї точки, до однорідної маси, сумовитої фігури тотожності, як зауважує М.Фуко. Ні що інше як антипатія зберігає речі у їхній ізоляції одна від одної, заважає їх злиттю, уподібненню, замикає кожний вид у його стійкій відмінності і прагненні до самозбереження. "Саме постійна рівновага симпатії і відповідної їй антипалі забезпечує тотожність речей, те, що вони можуть походити одна на одну, зближуватися між собою, не поглинаючи одна одну й не втрачаючи при цьому своєї неповторності" (Фуко М., 1977, с. 70).

Інші властивості психологічного простору. Серед властивостей психологічного простору крім полюсів "добра-зла" слід назвати також і відповідальність, яка є його смисловим центром. Площини добра-зла, в і дкритості-закритості, свободи-залежності перетинаються, взаємодіють крізь призму відповідальності, що є морально-аксіологічним еквівалентом суб'єктності.

"Відповідальність-безвідповідальність" задає міру автономії, незалежності від сподівань, ціннісних відносин, думок оточуючих. Подібно до того, як в онтогенезі перцептивної сфери йде процес розчленування "Я" й "не-Я", таким же чином при формуванні все більш зрілого психологічного простору поступово виникає автономія від схвалень-засуджень, від бажання підлягати чужій волі, бути слухняним, покірливим, конформним, зручним. Врешті-решт, лише раби отримують нагороду за чесноту, а вільні люди були б здивовані або, навіть, ображені, якщо їх заохочували б за єдино можливу, природну поведінку.

Екстернал, тобто людина із зовнішнім локусом контролю, здавалося б, має більше свободи, адже вона не відчуває власної відповідальності. Однак, ця свобода ілюзорна. Коли поведінкою керують випадкові обставини чи примітивні Імпульси, архаїчні потяги, що не цілком усвідомлюються і, відповідно, не контролюються, життєвий простір звужується, втрачає свою специфічність, примітивізується.

На відміну від екстерналів інтернали завжди беруть на себе відповідальність за все, що з ними відбувається. їх характеризують як послідовних, емоційно стабільних, комунікабельних і щирих. Психологічний простір інтерналів більш сталий і структурований, ніж простір екстерналів. їм не треба ховатися, закриватися від оточуючих, щоб не втратити свою індивідуальність.

Відповідальність, і передусім відповідальність за себе, за своє життя, дає змогу вирватися з фаталізму умовностей, відчути справжню автономію. Зріла особистість вміє, якщо треба, йти проти течії, "тримати удар". Вона знає, що, як би не склалися життєві обставини, у самій середині свого єства вона все одно може залишитися незалежною.

Духовне начало, на думку Ж. Семлена, допомагає опиратися хворобі насильства, як воно допомагає опиратися тяжкій хворобі. Беззбройна людина перед лицем насильства не зовсім беззахисна, якщо є внутрішня, хай і невидима, з першого погляду, сила опору. "Протистояти насильству - це значить зберігати в душі частку незалежності, внутрішньої свободи, самому вирішувати, що робити і про що думати" (1990, с. 77).

Без особистісної автономії, без ніким не санкціонованої власної ініціативи легко виникає та сама групова безвідповідальність, колективний безкрай, якого так багато у сьогоднішньому житті.

Психологічний простір життєвого світу будується завдяки цілеспрямованості і волі, завдяки вчасним особистісним виборам, якщо ці вибори робляться відповідально, з урахуванням морального контексту.

"Моральне благо є рід блага, який спеціапьно належить до діяння людської волі. Той рід блага, через володіння яким людина може бути хорошою, сутнісно й неподільно хорошою.

Разом з поняттям морального блага виникає і розкривається перед нами розпорядок, відмінний від будь-якого фізичного чи метафізичного розпорядку; новий лад речей, новий універсум, лад чи універсум моралі. Якби людські ДІЇ були всього лише природною подією, результатом взаємодії причинних констеляцій, що складаються у світі, не було б іншого універсуму. крім універсуму природи. Але дії людини входять у світ як результат вільного вибору, як певна річ, котра залежить від ініціативи, що не зводиться до зчеплення причин, даних у цьому світі; джерелом котрої є інша сукупність - я сам, моя власна особистість, яка відповідає за цю ініціативу" (Маритен Ж., 1991, с. 173-174).

Роблячи свій черговий вибір, самостійний І вільний, людина вступає у зону конфлікту: з власними намірами, що спрямовують її у протилежні боки; з почуттями, які подавляє обов'язок; з бажаннями, на шляху яких вишиковуються переконання; з віруваннями, що суперечать актуальним цінностям; з думками оточуючих, оцінками ближніх, із власними звичками, уявленнями про себе тощо.

Психологічний простір будується, змінюється й удосконалюється під час переживання всіх цих конфліктів, коли ставлення до себе стає нестійким, амбівалентним. Прагнучи водночас різних несумісних цілей, воюючи з бажаннями, що викликають бурхливий опір, людина перекроює усталені стосунки, набуває нових ступенів свободи і нової непростої відповідальності.

Ну, а якщо сил на відповідальність не вистачає? Тоді воля вирішувати за тебе знаходиться у твоєї сім'ї, твого шефа, доброго знайомого чи навіть у держави, як слушно зауважує В.Чалідзе. Навряд чи треба сумувати з цього приводу, "розпоряджатися собою у такому складному житті - важкий тягар, і слід зрозуміти людей, які бажають звільнити себе від клопоту, пов'язаного з тим, що розуміють під свободою особистості у суспільстві (1991, с.47).

До властивостей простору доцільно також віднести "відкритість-закритість". Межі життєвого світу можуть бути більш-менш окресленими, визначеними. Відкрите ставлення до себе обумовлює й відкрите ставлення до світу, живить почуття повноти існування, його всеосяжності. Виникає нова сітка відношень: до природи, історії, культури, кожної людини, власного життя, його призначення.

Ставлення до життя значною мірою визначається тим, як людина бачить свої взаємини з іншими людьми і світом в цілому, чи перебуває вона зі світом у злагоді або у конфронтації, приймає чи ні своїх близьких і саму себе. Розширюючи чи звужуючи сітку значущих взаємин, роблячи власний простір все відкритішим чи замкненішим, людина прискорює або уповільнює власне особистісне зростання.

Зрозуміло, що простір життєвого світу поляризується, концентруючись на теплому, південному полюсі друзів і коханих, рідних і близьких, а на холодному, північному - недругів І недоброзичливців, людей неприємних і небезпечних. У залежності від наближення нової людини до того чи іншого полюсу, відкритість-закритість психопогічного простору суттєво змінюється. Хоча сподіватися, що негативних персонажів просто можна не пустити у свій світ безнадійно.

Кордони життєвого світу можуть бути більш-менш визначеними, прозорими або неприступними, нездоланними. Творча, здорова особистість відкрита для контактів, натомість особистість невротична замикається в собі, заглиблюючись у власні проблеми й комплекси.

Невротики, як відомо, перебільшують значущість своїх кордонів. Вони можуть ображатися на реальність лише за те, що вона "не така", не відповідає їхнім прожектам, втручається у їхні плани. Розклад поїздів вкрай незручний, і це особиста зневага. Погода заважає здійсненню давніх бажань, і їх захльостує праведне обурення. Телефон задзвонив невчасно - і від стримуваної злості починає боліти голова. Водій таксі або керівник можуть у чомусь відмовити, повестися з ними як з простими смертними, і це вкрай важко пережити. Людина, яка була нещодавно майже другом, раптом стає особливо небезпечною, і її починають підозрювати у всіх смертних гріхах.

Кожна власна потреба перетворюється у життєвому світі невротика на категоричну вимогу, адресовану назовні, навколишньому світові, живому і неживому. Цей навколишній світ має бути тактовним, делікатним, над розумним, чутливим. Від нього вимагається здатність передбачувати навіть напівоформлені бажання. Передбачувати і задовольняти. Як від матері малої дитини, яка без слів здогадується про кожне поривання ЇЇ немовляти. Якщо ж це не відбувається, від цього світу треба відсторонитися, відокремитися, відгородитися.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Полюсність психологічного простору“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору
  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей