Полюсність психологічного простору

Загальна психологія: Хрестоматія

Щоб насолоджуватись свободою від тягаря життєвих обставин, власною незалежністю, якої не може бути, якщо особистість не відчуває відповідальності за все, що відбувається, людина навчається визнавати правомірність, законність існування інших, не завжди зрозумілих і не обов'язково позитивно сприйманих світів. ЇЇ відповідальність передбачає необхідність збереження унікальності, нетотожності кожного життєвого світу у всій його повноті. Кожний момент виходу за власні межі, у спілкування з іншими, стає водночас моментом заглиблення у спілкування з собою, у само зміни, що забезпечуються завдяки глибинному самоусвідомленню.

Особистість нетворча, моральний простір якої має закриті кордони, схильна до типових, звичних вчинкових дій. Вона береже порядок, виконує чужу волю. У ЇЇ психологічному просторі фіксується відсутність оптимальної дистанції між зовнішнім і внутрішнім, своїм і чужим, "Я" й "інші". Зміщення у бік зовнішнього призводить до інфантилізації, несамостійності суджень і поведінки, "флюгерності", нестабільності.

Існує чимало варіантів особистісної несвободи, зокрема несвобода егоцентризму, несамостійності, ціннісних ілюзій. Щоб життєвий світ міг удосконалюватись, а особистість - розвиватись, міра свободи має ставати дедалі більше. За Гегелем, природа не розвивається саме тому, що вона позбавлена свободи. Свобода щонайчастіше пов'язана з розвитком, творчим ставленням до життя, суб'єктним рівнем детермінації життєдіяльності.

Психологічний простір має певну центрацію, яка змінюється у процесі його структурування, розширення, здобуття своєрідності, індивідуалізації. Та чи інша цінність дістає всередині цього простору властивості центру, тобто абсолютну й безумовну владу поєднувати, завершувати формування структури значущих відносин.

Пригадаймо, що за традиційними уявленнями все позитивне розташовується у середині світу, а все зле - на його периферії, у недостатньо усвідомлюваних сферах. Ступінь тяжіння, що наближує до центру, залежить від близькості до нього, тому центрація стає однією з найважливіших якостей простору життєвого світу.

Що найчастіше знаходиться у центрі власного всесвіту? Ясна річ - єдине й унікальне власне Я. І хоча моральний простір будується за не дуже зрозумілими і непростими законами, цей факт як раз всім зрозумілий. Помірний егоїзм, як його називає Ю. Козелецький, грає фундаментальну роль як у житті особистості, так і в житті суспільства. Завдяки йому особистість зберігається, не втрачаючи індивідуальної своєрідності. Альтруїзм міг би редукувати індивідуальність та ідентичність особистості, знизив би різнобічність поведінкових проявів (1991, с. 40).

Особистісний розвиток передбачає поступову й помірну децентрацію морального простору, побудову його таким чином, щоб не порушуючи дистанції між своїм та чужим, сприймати партнера як рівного, творити поруч зі своїм центром його центр, який мав би теж високу валентність, був би теж значущим, сприяв би взаємності стосунків, розподіляв відповідальність. Таке структурування простору передбачає постійну взаємодію зустрічних векторів, спрямованих від центру до центру, які врівноважують взаємодію, забезпечуючи більш-менш рівномірну децентрацію, а отже й подолання егоцентризму.

Моральна координата життєвого світу являє собою обмінну взаємодію значущих стосунків, які відображають моральні цінності. Функції морального простору визначені його головними властивостями, зокрема наявністю полюсів "до-бра-зла", "свободи-залежності", 11 відкритості-закритості" "відповідальності-без-відповідальності", "центрації-децентрації", дистантний взаємовплив яких творить потенціал особистісного зростання.

Вибудовуючи власний психологічний простір, ми включаємо у нього значущих людей, створюємо близькі і більш віддалені кола спілкування, взаємовпливу. У кожному колі свої друзі й недруги, свої симпатії й антипатії. Немає у нашому життєвому просторі нічого випадкового, незначущого. Кожна людина по-своєму впливає, певним чином видозмінюючи наш кут зору на все, що відбувається у нашому житті, детермінуючи наші вчинки.

Введення категорії "життєвий світ" забезпечує справжню цілісність людини і світу, дає змогу вивчати саме психологічну реальність, у межах якої і розгортається кожне людське життя.

Якщо людина - креативна істота, якщо вона має сутнісну здатність творити, створювати, то створює передусім світ, в якому живе. Вона сміливо будує власний універсум, свою невеличку затишну планету, про яку розповідав маленький принц у казці А. Сент-Екзюпері. Цей світ у всій його унікальній своєрідності забезпечує людині таке важливе переживання справжньої суб'єктності, власної богообраності, адже творити Світ - це відчувати себе чимось більшим за самого себе з усіма своїми недоліками, більшим за своє сьогодення, навіть за все своє прожите й заплановане на майбутнє життя. Без тяжкої праці світоутворення життя втрачає сенс, стає безбарвним повсякденним Існуванням. Лише активність, відповідальність, самостійність живлять натхненне індивідуальне світоутворення. Лише постійне клекотіння особистісного буття забезпечує ту напругу саморозвитку, ту якість самопрояеів, якої ми всі прагнемо.

Створений за індивідуальним проектом всесвіт завжди має й загальнолюдський зміст, відтворюючи історичний шлях етносу, концентруючи життєвий досвід поколінь. Життєвий світ передбачає ціннісну ієрархізацію дійсності у відповідності до часу власного життя і ставлення до людей у моральному ракурсі. Структура життєвого світу, і передусім його просторово-часові параметри - це той спосіб особистісної організації життя, що стимулює або гальмує особистісне зростання. Діалог між моїм світом та світами значущих для мене людей, за яких я відчуваю відповідальність, без яких я не уявляю свого особистого життя, постійно потребує трансцендуеання, виходу за власні межі, долання своїх кордонів.

Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості у межах і за межами буденності. - К., Либідь, 2003. - 376 с. - С. 58 - 76-82.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Полюсність психологічного простору“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору
  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей