А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

Загальна психологія: Хрестоматія

Процес розуміння задачі, як правило, поділяють на три етапи: 1) розуміння задачі (називатимемо його етапом власне розуміння); 2) формування гіпотези (задуму); 3) перевірка гіпотези <...>. Існування першого етапу передбачає, що після його завершення суб'єкт зрозумів задачу і переходить до її розв'язання. Слід зазначити, що такий поділ процесу розв'язання на етапи дуже умовний, оскільки практично відокремити один етап від одного неможливо. Читаючи задачу, суб'єкт вже починає формувати гіпотезу її розв'язання. Іноді буває й так, що після першого прочитання він відразу дає правильну відповідь. У цьому разі всі три етапи здійснюються одночасно.

Розв'язуючи дуже складну задачу, суб'єкт повинен насамперед зрозуміти її, а тоді вже переходити до формування гіпотези розв'язання. У ході розуміння в суб'єкта виникає суб'єктивне відчуття "зрозумілості". Воно з'являється одночасно з формуванням первинного смислу і, як показано далі, не може бути досить надійним критерієм розуміння. Л. Секей зазначав, що суб'єктивне відчуття розуміння не є критерієм правильного розуміння.

Отже, на нашу думку, найбільш надійним критерієм розуміння творчих задач є смисл. Тільки тоді, коли суб'єкт виділив прихований смисл творчої задачі, можна говорити про те, що він досяг повного й глибокого її розуміння.


Розуміння і знання


Проблема взаємозв'язків таких понять, як "розуміння" і "знання", досить складна і містить, щонайменше, два аспекти: перший з них - розуміння як засвоєння нового, другий - використання набутих знань у процесі розуміння.

Незважаючи на велику кількість публікацій з проблеми розуміння, багато аспектів цього процесу все ще недостатньо вивчено. До них належить і процес розуміння, внаслідок якого суб'єкт засвоює нову інформацію. У працях деяких дослідників лише згадується про те, що в процесі розуміння засвоюються нові знання відбувається "приріст знань" <...>.

В основі розуміння завжди лежать знання - це твердження для психологів є аксіомою. Історія науки та суспільної практики переконливо підтверджує загальновідому істину: нове не може виникнути, не спираючись на старе. Тому й розуміння нового полягає в тому, щоб знайти його зв'язки із старим. Але як з'являються ці знання в суб'єкта, як вони засвоюються, як на основі наявних знань формуються нові знання, чим відрізняється стан суб'єкта до і після розуміння - всі ці питання й на сьогодні відкриті.

На жаль, і питання про те, як у ході розуміння наростають знання, з'ясоване недостатньо, хоч його розв'язання могло б допомогти встановити окремі когнітивні механізми. Проблема розуміння як засвоєння нового знання може бути предметом окремого дослідження. Ми лише коротко спинимось на окремих її аспектах. Розуміння завжди спирається на знання (побутові, наукові тощо). Засвоєння знань також ґрунтується на наявних у суб'єкта знаннях. Але закономірно виникає запитання: яка інформація може бути засвоєна і яка міра новизни повинна міститися в ній. Звичайно, людина, мало обізнана із знаннями з певної галузі, не може зрозуміти й засвоїти складні наукові терміни та структури останньої. Якщо їй буде запропонована інформація, що містить зовсім мало нових елементів, то розуміння матиме характер впізнавання і нова інформація не засвоїться.

Нові знання онтогенетично засвоюються, очевидно, спочатку опануванням окремих термінів при називанні предметів через співвідношення їх назв з самими предметами. Потім засвоюються прості операції та дії з предметами, зв'язки між окремими предметами. Загальновідомо, що спочатку операції і дії існують як зовнішні, а з розвитком суб'єкта переходять у внутрішній план. Дальше засвоєння подібне до сходження східцями: суб'єкт стоїть однією ногою на попередньому східці, який визначається рівнем його розвитку, а другою - вже на наступному, вищому порівняно з попереднім. Опора на наявні знання, попередній досвід - необхідна умова розуміння й засвоєння нового.

Передумовою виникнення чи засвоєння нових знань є ситуація "знання про незнання". Проблемну ситуацію можна розв'язувати двома способами: за рахунок одержання недостатньо? інформації, тобто засвоєння нових знань шляхом осмислення "сирих" вихідних даних, і за допомогою власних інтелектуальних зусиль суб'єкта, тобто виведення нових знань з набутих, пов'язане з їх переоцінкою та переосмисленням. У першому випадку потрібну інформацію можна дістати при спілкуванні з людьми, які володіють нею, або ж знайти в готовому вигляді (наприклад, користуючись посібною або довідковою літературою).

Цікавий механізм формування нових знань на основі наявних у суб'єкта знань. Саме цю продуктивну сторону людського мислення мав на увазі 0. К. Тихомиров, порівнюючи процеси переробки Інформації людиною і машиною. Він пише: "Мислительний процес на відміну від алгоритмічних і евристичних, має продуктивний характер, він включає психічні новоутворення, які виникають у суб'єкта в ході розв'язання задач і стосуються самого розв'язання. Ще продуктивніший характер мислительної діяльності виявляється при самостійній постановці нових задач. Можна вважати доведеним не збігання інформаційних та продуктивних психічних процесів, тобто процесів утворення нових цілей, оцінок, мотивів, установок, смислів".

Найефективнішим шляхом переходу від ситуації "знання про незнання" до ситуації "знання про знання" є усвідомлення суб'єктом приросту знань на основі їх виведення з наявних. Саме цей приріст і характеризує його стан після зрозуміння задачі. На думку В.К.Нішанова, у цьому разі спрацьовує той самий механізм, який веде до виникнення нових ідей, наукових відкриттів і взагалі до розв'язання будь-яких творчих задач. Не виключено, що саме в здатності за якимись даними побачити інше й полягає одна з специфічних рис розуміння.

З'ясовуючи роль нової інформації в процесі розуміння, В. К. Нішанов висловлює таке припущення. Щоразу, коли здійснюється цей процес, суб'єкт створює деякі мислені "конструкції", зв'язуючи їх, з одного боку, з об'єктом, а з іншого - з наявними в суб'єкта знаннями про світ. Ці конструкції швидше схожі на мислені моделі, ніж на чуттєві образи: в них суб'єкт прагне "схопити" суттєві сторони, властивості та зв'язки об'єкта. В образі ж випадкове існує поряд з необхідним.

У процесі розуміння суб'єкт змушений сам створювати такі мислені "конструкції" (моделі), а не засвоювати їх у готовому вигляді, тим більше, що в об'єкті для безпосереднього сприймання їх немає. Отже, розуміння з цієї точки зору - це процес побудови мислених моделей окремих фрагментів зовнішнього або уявного світів <...>.

Закономірно виникає запитання: з яких елементів виникають ці моделі? "Будівельним матеріалом" для них є весь арсенал знань та чуттєвих образів суб'єкта, а також моделі, одержані, в попередніх актах розуміння. Створювані при розумінні моделі можуть одночасно поєднувати досить різноманітні елементи (чуттєві образи, немовні знання тощо) і тому їх не завжди можна адекватно вербалізувати.

Запропонований підхід дає можливість зрозуміти, чому той самий смисл можна передати великою кількістю способів, як у вербалізованій (текст, повідомлення), так і в невербалізоеаній формі (жести, міміка, дії, графіки, креслення, інші знакові засоби). При побудові моделей у суб'єкта з'являється можливість виявити елементи, яких не вистачає, і на основі цього заповнити вакуум. У цьому разі "на виручку" приходить "творче уявлення", тобто суб'єкт придумує елементи, яких не вистачає для створення цілісної моделі ("конструкції") <...>.

Дуже добре виклав зміст сказаного А. А. Брудний: "Зрозуміти - це означає оволодіти знаннями. Але такими знаннями, які відображають сутність речей, сполучають раніше невідоме з уже відомим, перетворюють раніше роз'єднане в систему. Ця система функціональна, дійова, орієнтована на застосування знань. Іншими словами, розуміння виступає як присвоєння знання, перетвореного на складову частину психологічного механізму, який регулює діяльність у відповідності з вимогами практики. Когнітивна функція розуміння саме й полягає в тому, щоб набути певних знань про дійсність і застосовувати їх: внаслідок розуміння знання стають частиною внутрішнього світу особистості і впливають на регуляцію її діяльності".

Розуміння - це оволодіння новим, невідомим на основі старого, відомого. Щоб зрозуміти новий, невідомий об'єкт, треба розкрити його зв'язки з відомими нам предметами і явищами об'єктивної дійсності і за допомогою відомого збагнути нове, невідоме.

Попередній досвід особистості, наявні в неї знання - істотна передумова розуміння нових об'єктів.

Знання відіграють у процесі розуміння таку велику роль, що деякі психологи навіть роблять спробу пояснити розуміння через різні форми знання, ототожнюючи ці поняття. Так, С. Ф. Зак вважає, що "розуміння є найглибшим видом знання і досягається лише там, де знання приводиться в певну систему" <...>. Така інтерпретація бере початок ще в класичній філософії, яка розглядала розуміння як проблему знання про незнання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач
  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей