Вікові аспекти розвитку процесу мислення

Загальна психологія: Хрестоматія

1. Красноярського та їх співробітників. Вони досліджувались далі 0.В.Запорожцем та його співробітниками. Т.В. Єндовицька, вивчаючи роль слова у виконанні дітьми дошкільного віку простих дій, показала, що на протязі цього періоду відбуваються зміни у взаємодії двох сигнальних систем, що з віком зростає роль другої сигнальної системи як регулятора дій дитини. Аналіз виконання дітьми-дошкільниками дій за попередньою інструкцією виявив, що з віком змінюється характер орієнтувальної діяльності дітей щодо предметної ситуації, в якій їм доводиться діяти (відображення об'єктивних відношень речей, з якими зв'язана дія, відображення умов дії). У молодших дошкільників ця діяльність потребує чуттєвої опори, у дітей середнього дошкільного віку орієнтувальні дії поступово згортаються, у старших дошкільників вони відбуваються вже в плані уявлень. Є. І. Лебединська і А. Г. Полякова, вивчаючи вікові зміни взаємодії двох сигнальних систем у дітей від 2 до 7 років, встановили, що їх дії адекватніше відображаються у словах (відповідях на запитання) при умові, коли вони достатньою мірою зміцнені.

Важлива роль засвоєння мови в розвитку мислення дітей-дошкільників висвітлюється в роботах Н. А. Соколова, А. А. Люблінської. Значення засвоєння граматичної будови мови для розвитку мислення дітей цього віку розглядається Р. Ш. Карімовою в її роботі.

Володіючи словами і вживаючи їх у своєму мовному спілкуванні з іншими людьми, діти спочатку не усвідомлюють слів як таких. Усвідомлення слів виникає у них пізніше. За даними Г. Д. Лукова, воно залежить від того, як слова зв'язуються з діяльністю дитини, в якій вона оволодіває суспільною функцією предметів. В ситуації експериментальних ігор, які автор дослідження проводив з дітьми, останні в 5 - 6 років усвідомлювали окремі ігрові слова. Діти 6-7 років усвідомлювали не тільки окремі слова, а й мову в цілому. Про це свідчить і факт гри дітей цього віку в слова. Розвиток усвідомлення дитиною мови визначається не ростом її інтроспекції, а зміною її ставлення до об'єктивної дійсності. Воно являє собою новий момент в опануванні мови як засобу власної діяльності.

С. Н. Карпова показала, що дитина-дошкільник поступово приходить до виділення з цілісного мовного процесу окремих його елементів - спочатку найбільш предметних слів, а далі і слів інших категорій. Уміння виділяти слова формується у дітей поволі, протягом всього дошкільного віку. Деякі спеціальні прийоми, зокрема застосування зовнішніх опор, прискорюють цей процес, допомагаючи дитині швидше перейти до виділення слів у плані "внутрішньої дії".

Розвиток мовлення в дошкільному віці-характеризується також диференціацією його функцій, яка має важливе значення для розвитку мислення. Функція, що спочатку є між індивідуальною (спілкування), стає далі засобом організації індивідуальної діяльності, яка здійснюється поза ситуацією спілкування. Це й приводить, як показав уперше Л.С.Виготський, до виникнення внутрішнього мовлення. Останнє виникає не відразу, а через ряд перехідних етапів, одним з яких є розмова дитини-дошкільника з собою вголос. В цьому явищі, яке давно привернуло до себе увагу психологів і по-різному ними тлумачилось, ми є свідками того, як мовлення, що виконує передусім функцію спілкування, стає засобом власної мислительної І іншої діяльності дитини, ЇЇ планування, переборення тих труднощів, з якими вона зустрічається в ній. Таке мовлення дитини не є просто побічним супроводом її діяльності, воно стає її необхідним складовим моментом. За даними Виготського, воно виконує функцію внутрішнього мовлення, хоч за своєю формою є ще зовнішнім. Виготський піддав критиці концепцію "егоцентричного мовлення" дитини, яку висунув у своїх працях швейцарський психолог Ж. Піаже.

Питання про те, як виникає внутрішнє мовлення у дітей, стали предметом уваги Б.Г.Ананьєва і інших психологів. За даними Ананьєва, воно виникає тоді, коли мова стає об'єктом свідомості дитини, тобто коли дитина усвідомлює не тільки зміст свого мовлення, а й його будову. Величезну роль в її усвідомленні відіграє оволодіння дитиною читанням і письмом, початки якого мають місце .вже в старшій групі дитячого садка.

В ряді робіт характеризуються значення слів, якими оперують дошкільники різного віку в своїй мислительній діяльності. В них вказується на те, що ці значення не залишаються незмінними, а розвиваються у зв'язку із збагаченням життєвого досвіду дітей, дедалі більше узагальнюються. Мислення дошкільників має конкретний, образний характер. Там, де дошкільники докладніше обізнані з істотними властивостями деяких об'єктів, вони доходять (у старшому віці) до перших понять про них. В інших же випадках у них мають місце так звані функціональні еквіваленти понять. А. А. Люблінська показала велике значення слова у формуванні у дошкільників узагальнених уявлень, які відображають істотні ознаки предметів і наближаються до понять.

Значну увагу приділено в працях радянських психологів - О. В. Запорожця, О.М.Концевої - характеристиці суджень і міркувань у дошкільників, їх зміни з віком дітей. В даних, здобутих авторами цих праць, судження і міркування дітей виступають як такі, що в певних межах, зумовлюваних їх досвідом, правильно відображають властивості предметів і явищ навколишньої дійсності, їх зв'язки і. відношення. Вони мають логічний характер. Випадки нелогічності мають місце там, де перед дітьми ставляться невідповідні їх досвідові запитання. Має значення і те, як дитина усвідомлює поставлену перед нею пізнавальну задачу і як вона до неї ставиться. Дані радянських психологів заперечують концепцію алогічності мислення дітей раннього і дошкільного віку, що її розвивають Ж. Піаже і деякі інші зарубіжні психологи.

Велика кількість досліджень мислення проведена радянськими психологами на дітях шкільного віку. В них виявляються не тільки загальні особливості цього процесу, про які говорилось вище, а й умови його розвитку у школярів, вікові й індивідуальні його риси.

З результатів цих досліджень ми бачимо, що основною І провідною умовою розвитку мислення у дітей цього віку е систематичне їх шкільне навчання. Виконуючи спеціальні пізнавальні завдання, які ставить перед ними школа, учні не тільки оволодівають системами нових для них понять, з яких складаються основи наук, а й виробляють пов'язані з ними розумові дії, вміння і навички. У них пробуджуються і формуються нові мотиви пізнавальної діяльності, серед яких на перший план виступають пізнавальні інтереси, розвиваються далі процеси аналізу й синтезу, абстрагування й узагальнення. Все це зумовлює поступовий перехід від конкретного до абстрактного понятійного мислення.

Ставлячи перед учнями дедалі більш складні пізнавальні задачі, навчання організує їх пізнавальну діяльність, спрямовану на розв'язання цих пізнавальних задач, озброює їх необхідними для цього засобами, що призводить до розвитку їх інтелектуальних можливостей. Як довів І.П.Павлов, за своєю фізіологічною природою все навчання полягає в утворенні тимчасових нервових зв'язків. У процесі шкільного навчання, яке є спільною діяльністю вчителя і учнів, формуються системи тимчасових нервових зв'язків, які є основою нових розумових якостей, що виробляються в учнів. Отже, і розвиток мислення у школярів не є розгортанням ніби закладених в їх природі форм психічної діяльності, а являє собою справжнє їх утворення в процесі засвоєння соціального досвіду.

Проведені радянськими психологами дослідження показують, що оволодіння школярами читанням, письмом, новою лексикою рідної мови, її граматикою, арифметикою і змістом інших шкільних предметів ставить нові вимоги до їх аналітико-синтетичної діяльності і тим самим спричиняється до її розвитку. В працях Б. Г. Ананьева, Т. Г. Єгорова, Д. Б. Ельконіна, Л. І. Божович, Д. Н. Богоявленсько-го і інших знаходяться дані, що характеризують аналітико-синтетичну діяльність учнів при оволодінні ними вміннями читати, писати, при усвідомленні мовних явищ, утворенні мовних узагальнень, необхідних для засвоєння правил орфографії. В них розкриваються ті труднощі, з якими учні при цьому зустрічаються, і шляхи їх переборення. В дослідженнях Н. О. Менчинської та інших психологів виявлене значення засвоєння учнями арифметики для розвитку їх мислительної діяльності, зокрема для формування у них умінь ставити питання, шукати відповіді на них, ідучи від відомого до невідомого, планувати свої розумові дії і послідовно їх виконувати, усвідомлювати свої мислительні операції і їх контролювати.

О. М. Концева показала в своєму дослідженні, що, переказуючи зміст байок, школярі обмежуються його образною стороною і не проникають в Ідейний зміст. За даними Є.Н.Гопфенгауз, у першокласників на початку і в юнці навчального року спостерігаються різкі рівні розуміння байок. Діти намагаються, за допомогою вчителя, перейти від образної до смислової їх сторони. Загалом же для них характерним є обмежування буквальним розумінням байки. А. П. Семенова виявила, що й школярі 4 класів мають ще певні труднощі у розкритті переносних значень алегоричних образів.

Важлива роль наочно-образної опори виявляється і в процесі розуміння молодшими школярами художніх текстів. Д. Ф. Ніколенко показав, що юні читачі цього віку успішніше схоплюють комізм тих чи інших життєвих ситуацій в їх художньо-літературному зображенні, коли останнє доповнюється малюнком. Картини допомагають школярам на перших етапах роботи над текстом узагальнено формулювати його зміст. Молодші школярі повніше й чіткіше розуміють мовні описи природних об'єктів, коли вони спираються не тільки на свої уявлення про них, а й на сприймання їх зображень. Учням цього віку легше складати план сюжетного тексту, в якому можна йти за послідовністю зображених у ньому подій, ніж описового тексту, що вимагає логічного аналізу його змісту. За даними А.О.Смирнова, П.І.Зінченка і інших авторів, складання плану тексту, зокрема пояснювального, виступає навіть для четвертокласників як спеціальне завдання. При читанні й осмисленні тексту вони з власної ініціативи не вдаються до цього способу роботи над ним.

Читаючи доступні для них твори дитячої художньої літератури, молодші школярі, що володіють уже технікою читання, успішно схоплюють не тільки їх фабулу, а й проникають в їх ідейний зміст. Як показують дані Т. В. Рубцової, Б. Д. Прайсмана, І. М. Поспєхова та ін. авторів, учні усвідомлюють моральні якості персонажів, що виявляються в їх діях, ставленні до інших людей, зображених у творах, розкривають мотиви їх дій (почуття дружби, обов'язку і ін.). Разом з тим їх судження про ці якості персонажів мають часто вузький, однобічний характер. Вони не помічають, наприклад, негативних рис у поведінці героїв, що їх захоплюють, і позитивних якостей у тих персонажів, які їм не подобаються. На значні труднощі натрапляють читачі цього віку в усвідомленні конфліктної мотивації поведінки персонажів.

Є. М. Кудрявцева, вивчаючи зміни впізнавання предметів у ході розвитку учнів, встановила, що впізнавання мало знайомих об'єктів, в якому теж виявляється певне їх розуміння, протягом дошкільного і на початку шкільного віку, здійснюється лінією специфікації (розпізнавання особливих і індивідуальних їх рис). Починаючи з 3 класу, учні переходять до узагальненого впізнавання. Узагальнення і специфікація розвиваються у складній взаємодії. Узагальнення сприяє специфікації, розвиток якої зв'язаний з дедалі тоншим аналізом об'єктів. На основі цього аналізу вдосконалюється і узагальнення. Внаслідок цього досягається багатостороннє впізнавання об'єктів.

Дані досліджень, що стосуються учнів середнього і старшого віку, констатують значні зрушення в процесах розуміння. Вони виявляються в осмисленні виразності мови, художнього і наукового матеріалу. За даними І. М. Назімова, Т. В. Рубцової, Є. 0. Сверстюка читачі цього віку поступово переходять до усвідомлення властивостей персонажів, і що виявляються не тільки в їх зовнішніх діях, а і у внутрішній активності, до розуміння взаємозв'язку їх моральних якостей та їх специфічних особливостей, їх суспільної зумовленості. Важливе значення тут має збагачення життєвого досвіду юних читачів, зростання їх інтересу до внутрішнього світу героїв, до пізнання інших І себе самих.

Н. В. Яшкова, вивчаючи розуміння учнями 5-7 класів дитячої художньої літератури (творів А. Гайдара і ін.) при самостійному їх читанні, виявила, що на протязі цього часу має місце закономірна зміна ступенів розуміння, які залежать від культури читання учнів і їх життєвого досвіду. Розвиток розуміння йде від наївного синтезу через елементарний аналіз (виділення окремих якостей героїв) і подальший глибший аналіз до обґрунтованого синтезу. Останній характеризується усвідомленням зв'язків між якостями персонажів, вчинками їх і обставинами. Герої усвідомлюються читачами як типові представники своєї епохи, дається оцінка їх якостей.

Розвиток розуміння в учнів середнього і старшого шкільного віку виявляється також у тому, як вони справляються з осмисленням дедалі складнішого навчального матеріалу з математики, фізики, Історії, природознавства І інших предметів. Із здобутих по цій лінії даних випливає, що в основі удосконалення процесу розуміння лежать досягнення учнів у набутті знань, які стають основою розуміння нового, і виробленні розумових дій, прийомів роботи над навчальним матеріалом. Уже шестикласники з власної Ініціативи вдаються до виділення "смислових віх", складання плану як засобу осмислення матеріалу. Необхідні для його осмислення розумові дії у них є вже більш узагальненими, чим полегшується їх застосування до нового змісту. Виникає у старшокласників потреба в доведенні, обґрунтуванні правильного розуміння. Останнє набуває у них свідомо контрольованого характеру. Зростає значення самоконтролю, самоперевірки в ході розуміння. Дані про розуміння старшокласниками наукових пояснень, доказів свідчать про їх досягнення в оволодінні раціональними прийомами розуміння. Разом з тим вони вказують на те, що наявні у них багаті можливості в цьому відношенні по-різному використовуються залежно від методів навчання. Виявляються тут і індивідуальні відмінності учнів.

Розвиток розуміння у школярів знаходить свій вияв у формуванні у них понять. Як уже зазначалось, Л. С. Виготський провів дослідження процесу утворення понять у дітей. Перші його досліди, проведені разом з Сахаровим за видозміненою методикою Axa, привели його до висновку, що є певні ступені розвитку понять і що справжні поняття ніби виникають тільки в підлітковому віці. Досліди утворення понять за аналогічною методикою проводив Д. Н. Узнадзе. Він також дійшов до висновку, що повноцінні поняття розвиваються в дитячому мисленні відносно пізно .

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вікові аспекти розвитку процесу мислення“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення

  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення
  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей