Мислення

Загальна психологія: Хрестоматія

Розглядаючи складні прояви орієнтування у собак в навколишньому середовищі, Павлов зробив висновок, що здійснювані їх великими півкулями аналіз і синтез подразників можна назвати елементарним конкретним мисленням.

У більш розвиненій формі елементарне мислення виступає у мавп. Проведені Павловим та його співробітниками - Е. Г. Вацуро, Л. Г. Вороніним та М. П..Штодіним - досліди над мавпами дали можливість правильно з'ясувати характерні риси цього мислення і виявити неспроможність інтерпретації інтелектуальних дій мавп, яку дають Келер і деякі інші зарубіжні психологи.

Досліди показали, що у мавп є початки наочно-дійового мислення, яке можна назвати "мисленням у діях". Виявляється воно в розв'язанні життєво важливих для мавп задач, яке вимагає переборення перешкод, вживання предметів як "знарядь" для досягнення наочних цілей, врахування фізичних особливостей цих предметів тощо. Основою розв'язання нових задач є активізація вироблених у попередньому досвіді зв'язків, їх застосування в нових ситуаціях, утворення "асоціацій". Певне узагальнення таких асоціацій зумовлює можливості їх перенесення на нові обставини. Правильне розв'язання нової задачі виникає у мавп не відразу, а внаслідок спроб і помилок, в яких істинні асоціації підкріплюються, а хибні - ні. Таким чином, відпадає хибне протиставлення ніби механічних "спроб і помилок" (Торндайк) якомусь "осяянню" ("інсайту"), що ніби раптово виникає у мавп (Келер). "Інсайт" - це вища істинна асоціація, що утворюється внаслідок спроб і помилок.

Питання про спільне й відмінне в мавпячому і людському мисленні з'ясовувалось також у дослідах В. П. Протопопова та його співробітників. Досліди проводилися в умовах природного експерименту над собаками і мавпами. Результати їх показали, що у мавп є зачатки процесів абстракції і узагальнення. Вони виявляються в утворенні умовних рефлексів на відносні ознаки предметів ("більший - менший", "світліше -темніше", "вищий - нижчий звук"). Виробити такі умовні рефлекси можна і у собак. У мавп вони утворюються швидше, ніж у собак, але І для мавп виділення таких найелементарніших відношень речей становить великі труднощі. Ці початий процесів абстракції і узагальнення характеризуються тим, що відносна ознака не відволікається повністю, вона ще зв'язана конкретною ситуацією, це є абстракція in concerto. Повне відволікання не тільки елементарних, а й значно складніших відношень речей стає можливим тільки у людини за допомогою слова.

Виникнення специфічно людського мислення і історію його розвитку радянські психологи з'ясовували, виходячи з основоположних ідей про походження самої людини та її свідомості, про роль праці і мови в цьому процесі. З цими ідеями узгоджується і павловська ідея двох сигнальних систем, що виявилася дуже плодотворною у вивченні особливостей людської вищої нервової діяльності. За Пав-ловим, друга сигнальна система утворилась у процесі трудового спілкування людей. У зв'язку з її формуванням і завдяки їй розвивались процеси абстрагування і узагальнення, мислення ставало людським, понятійним мисленням. Результати творчого засвоєння цих ідей психологами й фізіологами викладені в ряді робіт, зокрема і в курсах психології.

У них відстоюється думка, що людське мислення є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку, в ході якого не тільки збагачувався його зміст, а й формувалися процеси мислення, виникали нові його форми. Спочатку людина думала, діючи. Мислення її безпосередньо "впліталось" в її працю. Далі на основі практичних дій з допомогою мови почали утворюватись розумові дії, які давали людям можливість планувати свою діяльність і її відповідно організовувати. Наведені в ряді робіт антропологічні й етнографічні дані, факти з історії мови частково характеризують процес історичного формування розумових дій, які далі стали мисленими операціями, процес переходу людей від нижчих до вищих форм мислення. Ілюстрацією його може бути історичний розвиток лічби, перетворення ЇЇ з предметної на суто мисленнєву, здійснювану за допомогою внутрішнього мовлення. Роль мови в історичному розвитку мислення з'ясовується також на матеріалі утворення понять про різні предмети і явища об'єктивної дійсності. В ряді праць Ф. Н. Шемякіна дається критичний аналіз концепцій "первісного" мислення, що є в зарубіжній психології (Турнвальд, Леві-Брюль і ін.). У цьому аналізі показується, що при всьому багатому й цікавому фактичному матеріалі праці авторів цих концепцій хибують на однобічність в характеристиці мислення людини на перших історичних етапах його розвитку. У них дається неправильне пояснення цього мислення (як ніби пралогічного або дологічного, магічного і т. п.), яке веде до реакційних висновків. Концепція "пралогічного" мислення піддається критиці і в інших працях.

Для з'ясування специфічних особливостей людського мислення важливе значення має правильне розкриття його взаємозв'язків з мовою.

Стверджується передусім думка про те, що зв'язок між мисленням і мовленням є не зовнішній, а внутрішній. Він склався в процесі історичного походження мислення і мови людини. Генетичним його корінням є спільна трудова діяльність людей. Специфічно людське мислення зародилось у мовній формі, у ній і за її допомогою воно розвивалось, а разом з ним і завдяки йому розвивалась мова. В мові думки людини не тільки виявляються, її засобами вони і формуються. Ця єдність мислення і мови знаходить свій вияв у кожному понятті, судженні, умовиводі і мислительному процесі в цілому.

Єдність мислення і мовлення виявляється передусім у значенні кожного слова. Значення з психологічної сторони, вказував Л. С. Виготський, є узагальнення, а останнє - феномен мислення. Разом з тим воно є і мовне явище, бо немає слова без значення. Значення слова, вказує акад. Л. А. Булаховський, є зміст його, виражений по відношенню до дійсності, яке в своєму реальному існуванні виявляє наявність в основному однакового розуміння у того, хто вимовляє слово, І у того, хто його чує. Ядром значення слова в його розвиненому вигляді є поняття. Останнє не існує без слова. В слові воно формується, існує, через нього воно й передається іншим людям.

Зв'язок мислення і мови виявляється в самому процесі найменування об'єктів. Цей процес не є таким простим, як здається. Деякі характерні його особливості виступають в дослідженнях, які провів А.Г. Баіндурашвілі. Він давав дорослим піддослідним завдання знайти або утворити слова (відсутні в грузинській мові), якими можна було б означати певні об'єкти (наприклад, тварини, що несуть яйця, група тварин, на яких їздять верхи, транспортні засоби, що рухаються природною силою, і т. п.). Виявилося, що найменування є і становленням значення слова, яке входить у відношення із значеннями інших, наявних уже слів. Пошук назви відіграє певну роль у пізнанні змісту названого. Комунікативна мета найменування спонукала піддослідних усвідомлювати цей зміст через розкриття його зв'язків з тим, що вже має назву. В більшості випадків піддослідні утворювали найменування із слів, які означають об'єкти, з якими зв'язаний даний об'єкт. Щоб назвати об'єкт, піддослідним треба було синтезувати його в цілісний зміст свідомості. Отже, найменування не є випадковим, воно має свою психологічну основу. На думку автора, в ній важливу роль відіграє установка особистості.

Важлива роль слова в утворенні понять підтверджується в даних досліджень, поставлених на глухонімих, що не володіють мовою. Звичайно вони не підносяться до рівня справжнього понятійного мислення, обмежуються відображенням наочних ознак об'єктів, розкриття ж не наочних властивостей для них утруднене. Під впливом оволодіння мовою мислення учнів-глухо-німих розвивається в напрямі понятійного мислення. Вони оволодівають конкретними поняттями в процесі навчання і застосовують їх у подальшій пізнавальній діяльності.

Єдність мислення і мовлення виразно виступає в кожному судженні. Формою існування його є речення. В останньому не тільки фіксується результат мислення, тобто певна мисль, а й виявляється в певній мірі діалектичний процес її становлення, мисленого переходу від поодинокого, часткового до загального, або навпаки, від предмета до його ознаки і т. д. Словами проймається, як показують дані спеціальних досліджень, весь процес розв'язання мислительних задач. їх роль виявляється необхідною в усвідомленні умови задачі, аналізі її характерних ознак, у виникненні суджень-догадок, оцінці їх відповідності чи невідповідності умові задачі, наступній перевірці і т. д. У словах формується нова думка, що є результатом успішного розв'язання задачі.

При з'ясуванні взаємозв'язку мислення і мовлення треба взяти до уваги не тільки усні, а й писемні форми мовлення, а також ту видозміну останнього, яка називається внутрішнім мовленням. Внутрішнє мовлення характеризується прихованою артикуляцією мовних звуків. Воно є матеріальною формою існування мислення у тих випадках, коли ми думаємо "про себе", не висловлюючи думок уголос. Мускулатура органів мовлення, хоч вона і не відтворює в цей час чутних звуків, посилає в кору великих півкуль кінестетичні імпульси, які виконують ту ж сигнальну функцію, що здійснюється голосним мовленням.

У дослідах А. Н. Соколова за допомогою спеціального чутливого приладу реєструвалися мікрорухи язика у піддослідних при мисленому розв'язуванні арифметичних прикладів і виконанні інших завдань. Досліди підтвердили наявність мовних кінестезій при виконанні розумових дій і поступове їх послаблення в міру того, як ці дії стають стереотипними. Виявлено також, що механічна затримка зовнішньої артикуляції (рухів язика і губ) почасти негативно впливає на виконання розумових завдань дорослими, хоч цей вплив має місце не завжди. У дітей механічна затримка дає помітний негативний вплив. Завантаження мовного апарата промовленням складів, слів, числівників тощо значно погіршує виконання розумових завдань, але в міру повторення однотипних завдань негативна (індукція від побічних мовних подразнень) поступово слабне. Ці факти говорять про те, що в мислительній діяльності людини функціонують наявні мовні кінестезії і слідові збудження від них в їх постійній взаємодії. Ослаблення мовно-рухового компонента у внутрішньому мовленні може мати місце тільки при збереженні інших його компонентів (зорового і слухового). Отже, мовні механізми розумової діяльності людини дуже складні. Послаблення кінестезій при внутрішньому мовленні справляє враження, ніби слова тут зникають, ніби людина мислить при цьому "чистими значеннями". Але це враження помилкове, бо мовно-рухові імпульси, принаймні слабкі, завжди мають місце.

Досліди О. Р. Лурії показали, що у хворих з ураженням мовних зон мозку слабкі кінестезичні імпульси, які надходять у кору великих півкуль, недостатні для забезпечення мислення. Такий хворий може, наприклад, виконувати арифметичні операції або розв'язувати задачі при вільному положенні язика, промовлянні вголос або пошепки і не може цього робити, коли язик стиснено між зубами. Слабкі кінестетичні подразнення при прихованій артикуляції вимагають більш складного аналізу й синтезу, ніж подразнення від м'язів при промовлянні вголос або пошепки. Для хворого з ураженням мовних ділянок мозку цей аналіз і синтез недоступний. Про тісний зв'язок мислення і мовлення говорять і дані, які характеризують порушення і відновлення смислової сторони мовлення при афазіях..

Внутрішнє мовлення є передусім знаряддям формування думки, засобом здійснення розумових дій. Воно закономірно виникає в процесі розвитку мовного спілкування людей у зв'язку з ускладненням його мислительного змісту. Воно породжується потребою, перше ніж виразити цей зміст, його обдумати, спланувати, мисленно намітити його основні риси. Звідси виникають такі риси внутрішнього мовлення, як згорненість, скороченість його структури, тенденція до предикативності і інші особливості. Ці особливості по-різному виявляються залежно від того, наскільки у внутрішньому мовленні виявлена настанова на майбутнє повідомлення думок.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мислення“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • А. А. Смирнов. Внесок ш.сеченова у розвиток наукової психології в Росії

  • Розвиток психіки у філогенезі

  • Р. Вудвортс. Решение проблем животными

  • Н. А. Тих. Предыстория общества

  • Экспериментальное исследование по воспитанию новых средств общения и проблема происхождения речи

  • С. Л. Рубинштейн. Самосознание личности и ее жизненный путь

  • П. Р. Чамата. Зміст і основні форми прояву самосвідомості

  • Шляхи самопізнання особистості

  • Т. С. Яценко. Функціонально-структурні особливості цілісного феномену психіки (модель внутрішньої динаміки психіки)

  • Розділ II. Психічні процеси

  • Материалы к психологической теории ощущения

  • Некоторые вопросы теории восприятия

  • О. И. Скороходова. Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир

  • Самонаблюдения осязание

  • Обоняние

  • Вибрационное чувство

  • Температурные ощущения

  • Пам'ять. Р. Аткинсон. Человеческая память: система памяти и процессы управления

  • Процессы управления в памяти

  • Л. С. Выготский. Память и ее развитие в детском возрасте

  • Б. Ф. Ломов. Память и антиципация

  • А. Р. Лурия. Маленькая книжка о большой памяти

  • Синестезии

  • Трудности

  • П. Линдсей, Д. Норман. Системы памяти

  • Виды памяти

  • С. Л. Рубинштейн. Память

  • Представления

  • Виды памяти

  • А. А. Смирнов. Произвольное и непроизвольное запоминание

  • Ц. Флорес. Память

  • Влияние материала

  • Роль упражнения

  • Мислення
  • Вікові аспекти розвитку процесу мислення

  • А. Б. Коваленко. Психологія розуміння творчих задач

  • В. Ю. Середа. Вчись мислити логічно

  • Типи помилок. Що таке логічна помилка

  • Чому виникають логічні помилки

  • Роль практики і знань у профілактиці логічних помилок

  • Основні закони логічного мислення

  • О. К. Тихомиров. Психология мышления

  • О.К.Тихомиров. Психология мышления

  • М. А. Холодная. Психология интеллекта: парадоксы исследования

  • Уява

  • Взаємини з дорослими і ровесниками та власне "Я"

  • Уява і творчість дітей

  • Уява як засіб саморегуляції поведінки

  • А. В. Брушлинский. Воображение и познание

  • Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности

  • Единство воображения и чувственного отражения

  • Связь воображения с чувственным рациональным познанием

  • В. А. Моляко. Психология творческой деятельности

  • Увага

  • Нейрофизиологические механизмы активации

  • В. И. Страхов. Психологические исследования внимания

  • Н. Ф. Добрынин. Об организованности внимания

  • Организованность внимания у младших школьников

  • Емоції та почуття

  • С. Л. Рубинштейн. Эмоции

  • Различные виды эмоциональных переживаний.

  • Аффекты.

  • Эмоциональные особенности личности.

  • А. Н. Леонтьев. Потребности, мотивы и эмоции

  • Эмоциональные процессы

  • К. Изард. Определение эмоций. связь эмоций с когнитивными процессами, поведением и личностью

  • Теория дифференциальных эмоций

  • А. Я. Чебыкин. Внешние и внутренние факторы, детерминирующие генезис эмоциональной сферы

  • Э. Фромм. Искусство любить: исследование природы любви

  • Воля

  • С Л. Рубинштейн. Природа воли

  • В. И. Селиванов. Волевое усилие. волевое действие. волевые процессы. волевые состояния

  • В. А. Иванников. Критерии воли

  • В. Е. Дружинин. Волевая регуляция поведения

  • В. К. Котырло. Основные понятия. воля как процесс, состояние, действие

  • В. К. Калин. Классификация волевых качеств

  • Д. Бех. Модель рефлексії як складника вольового процесу

  • Розділ III. Особистість у діяльності і спілкуванні

  • А. Г. Асмолов. Принципы деятельностного подхода - конкретно-научной методологии изучения человека в психологии

  • А. В. Петровский. Личность в психологии: парадигма субъективности

  • Особистість та міжособові стосунки

  • С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості

  • С. Д. Максименко. Особистість починається з любові

  • Н. В. Чепелєва. РОЗУМІННЯ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ

  • Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця

  • В. О. Татенко. Суб'єктно-вчинкова парадигма в сучасній психології

  • Суб'єктна парадигма; історія і сучасність

  • Вчинковий вимір у психології

  • Суб'єктно-вчинкова парадигма

  • Т. М. Титаренко. Простір життєвого світу і його типи

  • Простір індивідний, соціальний та особистісний

  • Типи психологічного простору

  • Полюсність психологічного простору

  • С Б. Кримський. ЗАКЛИКИ ДУХОВНОСТІ XXI СТОЛІТТЯ

  • Психологія спілкування

  • Б. Ф. Ломов. Проблема общения в психологии

  • Функции и структура общения

  • В. А. Кан-Калик. Технология профессионально-педагогического общения

  • Речевые способности и их роль в педагогическом общении

  • С.Л. Рубинштейн. Речь и общение. Функции речи

  • А. Б. Добрович. Воспитателю о психологии и психогигиене общения

  • Примитивные межличностные реакции и их предпосылки

  • Что значит "исполнять роли"?

  • Фазы контакта

  • А. А. Бодалев. Личность и общение

  • Формирование первого впечатления о другом человеке

  • Заключение

  • Індивідуально-психологічні властивості особистості

  • Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. основные концепции темперамента

  • Конституциональные типологии темперамента и их значение для педагогики

  • Факторные теории темперамента

  • А. Е. Личко. Психопатии и акцентуации характера у подростков

  • Циклоидный тип

  • Лабильный тип

  • Астено-невротический тип

  • Сенситивный тип

  • Психастенический тип

  • Шизоидный тип

  • Эпилептоидный тип

  • Истероидный тип

  • Неустойчивый тип

  • Конформный тип

  • К. Леонгард. Акцентуированные личности

  • Педантические личности

  • Застревающие личности

  • Возбудимые личности

  • Гипертимические личности

  • Аффективно-лабильный темперамент

  • Тревожные (боязливые) личности

  • Н. Д. Левитов. Проблема компенсации в психологии

  • Ф. Н. Гоноболин. Психологический анализ педагогических способностей

  • Знание учителем своих учащихся

  • Способности учителя передавать знания учащимся

  • Речевая одаренность учителя

  • Организационные способности учителя

  • О способностях учителя к воспитательной работе

  • Г. С. Костюк. здібності та їх розвиток у дітей. Навчання і праця - шлях розвитку здібностей