Абстрагування й узагальнення здійснюються у формі суджень. Результати досліджень показують, що усвідомлюються І включаються до змісту понять передусім ті ознаки, властивості речей, які стають змістом суджень, висновків, визначень. Синтезом таких суджень, що відображають істотні ознаки об'єктів, є поняття. Воно утворюється не як об'єднання наочних образів, а як синтез суджень, в кожному з яких є певний вихід за межі наочного, є певна думка. Тому-то й зміст кожного поняття, як узагальненого знання про певний об'єкт, розкривається в судженнях. Тут виявляється і спосіб його походження. У судженнях розкриваються відношення даного поняття до інших понять, в основі яких лежать системи тимчасових нервових зв'язків. В утворенні і функціонуванні понять виявляється, як показують 0. М. Леонтьєв, Ю. А. Самарім, і інші автори, системна природа вищих психічних функцій, системність у роботі кори великих півкуль головного мозку.
Питання про співвідношення "життєвих" і наукових понять було вперше поставлене в радянській психології Л. С. Виготським, який вважав, що життєві й наукові поняття утворюються протилежними шляхами: перші - від предмета до його визначення, другі - від визначення до предмета; перші є неусвідомленими, позасистемними, другі - свідомими, системними. Подальші дослідження не підтвердили такого різкого протиставлення життєвих і наукових понять, але все ж показали, що певна відмінність між ними є. Вона зумовлюється тим, що життєві поняття формуються в процесі щоденного мовного спілкування, а наукові - в процесі спеціального навчання.
Засвоюючи наукові поняття, учень спирається на наявні у нього "життєві" уявлення і узагальнення. Однак в ході цього процесу життєві узагальнення не тільки використовуються, а й часто перебудовуються, переосмислюються.
У дослідженнях П. Я. Гальперіна та його співробітників доводиться положення, що першоджерелом розумових дій є зовнішні практичні ДІЇ. З них, внаслідок їх перетворення, виникають дії внутрішні, мисленнєві. Перетворення, що відбувається в процесі засвоєння дії, характеризується ЇЇ змінами в кількох, відносно незалежних напрямах ("параметрах дії1). Дія узагальнюється, внаслідок чого, вироблена на одному матеріалі, в одних умовах, вона може бути перенесена суб'єктом на інший матеріал і в інші умови. Дія скорочується, стає менш розгорненою. Так, дитина, визначаючи кількість об'єктів, спочатку перелічує їх по одному, а далі робить це групами. Підноситься рівень її освоєння суб'єктом і рівень виконання. Весь цей процес проходить ряд етапів. Першим з них є етап матеріалізованої дії, тобто такої, що в якійсь мірі включає опору на зовнішні предмети, їх зображення. На другому етапі дія відбувається в мовному плані, в голосному мовленні, вона звільняється від прямого контакту з предметами. Третій етап характеризується тим, що дія цілком переноситься всередину, виконується мислено, з допомогою внутрішнього мовлення. Таким чином, дія з зовнішнього, практичного процесу перетворюється на внутрішній, пізнавальний процес. Через такі дії і розкривається система істотних рис об'єктів. Результатом їх є розумові образи цих об'єктів, поняття про них. Засвоюється поняття через ряд таких дій, які забезпечують послідовне відображення його об'єкта. За всяким поняттям криються ті розумові дії, через які воно тільки й може бути засвоєне.
Процес вироблення перших розумових дій і їх роль в усвідомленні дітьми кількісних відношень речей, абстрагуванні кількості від інших ознак множин предметів, в утворенні перших числових понять простежений у роботах Г. С. Костюка, М. В. Вовчик-Блакитної, А.К. Грибанової і інших. Зміну дій групування, класифікації і їх роль у сформуванні узагальнень у дітей вивчав О.В.Скрипченко. Формування дії складання плану тексту і вміння його складати досліджується Д. М. Дубовіс-Арановською. Питанням про психологічні механізми розумових дій займаються і інші психологи.
Важливу роль у засвоєнні понять відіграє їх застосування в дальшій пізнавальній і практичній діяльності. Як показують здобуті психологами факти, воно є не тільки способом перевірки засвоєння понять, а й засобом його поглиблення. Чим більше застосування включається в сам процес засвоєння понять, тим цей процес дає кращі результати.
Вивчення процесу засвоєння понять глухонімими й розумово-відсталими дає матеріал, цінний не тільки для спеціальної, а й для загальної психології. В ньому виразно виступає важлива роль мови як засобу абстрагування й узагальнення, а також рівня розвитку аналітико-синтетичної діяльності мозку в успішному засвоєнні понять.
Як показали клінічні дані 0. Р. Лурії, у хворих з центральними розладами мови порушуються граматичні поняття і граматичні операції. У них має місце розпад їх системності. Хворий може оперувати словами і їх безпосередніми значеннями, але не може усвідомити ті зв'язки, в які вони вступають у системі мови. У хворого, який раніше володів повноцінною і свідомою мовною діяльністю, порушується мовна свідомість. Аналогічні порушення інтелектуальних операцій, понять зв'язані з розпадом системності мислення, виявляються і в патології лічильних операцій.
Порушення смислового значення понять при шизофренії констатувала К. Мдівані, яка вивчала експериментальне утворення понять у хворих за методом Узнадзе.
Б. В. Зейгарнік, яка вивчила порушення мислення більше ніж у 300 хворих, встановила, що одним із типових розладів мислительної діяльності у них є порушення процесу узагальнення. Воно проявляється у двох формах: у вигляді зниження рівня узагальнення і його викривлення. Виконуючи завдання на класифікацію предметів (малюнків), хворі, наприклад, об'єднують їх на основі часткових, конкретних ознак. Оперування загальними ознаками підмінюється вживанням часткових ознак.
Як показують здобуті дані, процес розв'язування задачі, коли він набуває більш чи менш розгорненого характеру, проходить ряд фаз або стадій. Основними з них є усвідомлення задачі-проблеми, виникнення ідеї її розв'язання і наступна перевірка цієї ідеї шляхом її реалізації.
Задачі постають перед людиною в ході її діяльності. В усвідомленні їх важливу роль відіграють суспільно зумовлені потреби, пізнавальні інтереси і інші мотиви її діяльності. У навчальній роботі задачі ставляться звичайно вчителем перед учнями. Тут, як і всюди, усвідомлення задачі відбувається на основі попереднього досвіду. Воно вимагає активізації пізнавальних інтересів учнів і інших мотивів їх навчальної діяльності. Чітке усвідомлення задачі потребує аналізу ЇЇ умов, виділення в ній центральної ланки, через розкриття якої може бути розв'язана задача в цілому. Аналіз, розбір задачі сприяє усвідомленню її змісту і наступному розв'язанню. Якщо згадані вище психологічні умови не забезпечуються, має місце неадекватне усвідомлення учнями задач, що ставляться перед ними. Воно виявляється в тому, що ці задачі підмінюються в їх свідомості якимись іншими задачами, прирівнюються до відомих їм, уже розв'язуваних задач.
Усвідомлення задачі І зосередження на ній визначає напрям руху процесів мислення. Надаючи їм певної цілеспрямованості, воно є необхідною умовою успішного розв'язання задачі. Головне правило в мисленні, робить висновок І. П. Павлов, - зосередження уваги на проблемі. "Потрібно з певною думкою вставати і лягати, тоді рано чи пізно задача буде розв'язана. Якщо учень, наприклад, втрачає проблему, її розв'язання набуває характеру випадкових, нецілеспрямованих спроб, безладного маніпулювання числами тощо".
Здобуті радянськими психологами дані заперечують ідеалістичні концепції не зумовленого, випадкового, раптового виникнення ідеї розв'язання задачі. Вони підтверджують висновок І. П. Павлова про те, що "розв'язання будь-якої нової задачі здійснюється за допомогою старих засобів" наявних у досвіді людини. В основі розв'язання задачі лежить актуалізація певних систем раніше вироблених зв'язків і утворення нових зв'язків між ними, "асоціацій". Таким чином, мислення завжди спирається на пам'ять. Але разом з тим воно, як зазначає П. П. Блонський, іде далі пам'яті: його змістом є розв'язання нерозв'язаних, нових проблем.
Успішне винайдення принципу або ідеї розв'язання задачі залежить від того, наскільки адекватними умові задачі є ті зв'язки, що актуалізуються при цьому.
Л. Н. Ланда підкреслює важливе значення в розв'язуванні задач оволодіння методом міркування, мислительними операціями. Виходячи з положення, що мислення являє собою єдність і знань і аналітико-синтетичних операцій, він спробував дослідити особливості цих операцій у старшокласників при розв'язуванні задач на доказ. Виявивши істотні недопіки в узагальненості, усвідомленості й системності їх аналітико-синтетичної діяльності, зв'язаність її конкретними умовами, дослідник поставив далі навчальний експеримент, мета якого полягала в тому, щоб допомогти піддослідним усвідомити загальний хід думки при доведенні, методи підходу до будь-якої задачі. Засвоєння нового методу розв'язування задач на доведення вимагало зміни тих підходів, що вже склались у піддослідних. Ця зміна відбувалась неоднаково у різних осіб, але дала позитивні результати. Узагальнюючи їх, автор робить висновок, що сформування методу міркування включає вироблення аналітико-синтетичних операцій, зв'язків між ними, усвідомлення окремих операцій, узагальнення цих операцій і всієї системи в цілому, розуміння суті і логічної структури доведення. Розв'язання важких задач залежить від уміння проводити цілеспрямовані спроби.
Уміння розв'язувати мислительні задачі включає і автоматизовані компоненти, які лежать в основі його складових операцій. Як слушно зазначає ряд дослідників, свідоме і автоматизоване не виключають тут одне одного, а діалектично взаємозв'язані. В мислительній діяльності мають місце, постійні переходи усвідомленого в неусвідомлене і навпаки. Свідоме розв'язування задачі спирається на раніше сформований мовний досвід, на використання автоматизмів, які самі є продуктами попередньої свідомої діяльності.
Б. М. Теплов зробив Ґрунтовну спробу психологічно дослідити за воєнно-історичними матеріалами той вид практичного мислення, що виявляється в діяльності воєначальника, полководця. Він показав, що задачі, які доводиться розв'язувати полководцеві, ставлять дуже великі вимоги до його розуму й волі. Для успіху їх розв'язання необхідне вміння схопити проблему в цілому і в її конкретних деталях, піддати аналізу дуже складний матеріал і синтезувати його в єдине конкретне ціле. Потрібне поєднання обережності, критичності думки з максимальною її сміливістю, здатність проникати 8 плани противника і враховувати їх у побудові своїх планів, швидко орієнтуватися, швидко приймати правильні рішення, їх енергійно здійснювати і в той же час враховувати на ходу зміни в конкретній ситуації. Потрібна інтуїція, що характеризується виключною швидкістю думання, поєднаного з чуттям місцевості й часу.
У деяких роботах вказується на особливості мислення педагога. Вони зумовлюються його спрямованістю на розв'язання навчально-виховних завдань, яке вимагає розуміння психології учнів, процесу оволодіння ними знаннями, уміннями, навичками і кормами моральної поведінки.
Радянська психологія досліджувала мислення в його виникненні й розвитку. В цьому плані важливого значення передусім набуває з'ясування філогенезу мислення. Природнича наукові його основи заклав І. П. Павлов у створеному ним вченні про вищу нервову діяльність тварин. Це вчення дало можливість поставити на науковий фунт інтерпретацію здобутих фізіологами і психологами численних фактів, які характеризують орієнтування тварин при зміні умов середовища.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мислення“ на сторінці 3. Приємного читання.
