Смирнов А.О. довів, що показником найповнішого і найчіткішого розуміння тексту є можливість передати його зміст своїми словами.
Радянськими психологами досліджувались особливості розуміння різних видів матеріалу - картин, мови, різноманітних засобів, художніх текстів і цілих творів, образів, зображених у них літературних персонажів, наукового матеріалу різного змісту, іноземного тексту.
Результати досліджень розуміння сприйманих картин вказують на опосередкованість цього процесу попереднім досвідом особистості, зокрема, підростаючої, і на важливу роль мови в усвідомленні тих зв'язків і відношень, що передаються на картині художніми засобами. У них виявляється також значення тих настанов, з якими підходить особистість до сприймання картини, і які позначаються й на інтерпретації її змісту.
Особливості розуміння мови вивчались В. А. Артьомовим та його співробітниками. Досліджувалось розуміння мовної інтонації, речень і художнього тексту. Здобуті дані показали, що розуміння Інтонації характеризується єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Кожна інтонація має свої фізичні властивості, які реєструвалися в дослідах об'єктивним шляхом з допомогою спеціальних приладів. Але предметом розуміння при сприйманні інтонації є ті образні й смислові значення, що виражаються через інтонацію, тобто певні думки і емоціонально-вольові відносини людей. Залежно від інтонації одне й те ж речення набуває різного значення. Схопити його суб'єкт може тільки на основі попереднього досвіду. На розуміння інтонації впливає контекст, а також ряд спеціальних умов (особливості мовного матеріалу, Інструкція, що звертає увагу піддослідного на інтонаційну форму мови, і Ін.). У розумінні речення головним є розкриття його значення, яке об'єктивується засобами фонетики, лексики, морфології, синтаксису й інтонації. Ще більш складної аналітико-синтетичної діяльності потребує розуміння тексту, яке характеризується спрямованістю на розкриття його змісту (якщо немає яких-небудь спеціальних настанов). Що ж до мовної його форми, то вона найчастіше не помічається (якщо вона досконала).
Усвідомлення читачами значень нових слів при читанні художнього тексту досліджувалось І.О.Синицею, який показав, що воно вимагає активної мислительної діяльності. Чим активніша вона, тим краще засвоюється нове слово і швидше входить у власну мовну практику читача.
Розуміння метафор, порівнянь і інших образних мовних засобів було предметом уваги А.П.Семеноеої, 0.1. Нікіфорової, Л. К. Балацької і Інших дослідників. Вони виявили, що початкове оволодіння значеннями метафор і інших образних мовних засобів, якими доросла людина користується, як само собою зрозумілими, вимагає складної мислительної діяльності. Остання включає не тільки усвідомлення прямого значення цих виразів (в цьому важливу роль відіграють уявлення), а й проникнення у виражене в них переносне узагальнене значення. Оволодіння цим значенням здійснюється з різною складністю залежно від складності метафори і рівня життєвого досвіду того, хто намагається її зрозуміти. Ще більш складного характеру набуває процес розуміння прислів'їв, байок і інших алегорій.
Цілий ряд досліджень присвячений був з'ясуванню особливостей розуміння художніх текстів і цілих творів. Здобуті в них дані показують, що цей процес вимагає (як при слуханні, так і при самостійному читанні) передусім оволодіння значеннями вжитих у тексті слів, словосполучень і інших елементів тексту. З їх допомогою читач чи слухач дістає можливість стежити за розгортанням змісту тексту, проникати в його емоційний підтекст, "усвідомлювати дії, вчинки персонажів, що діють у творі, виявляти своє ставлення до них, розуміти не тільки фактичний зміст твору, а й його ідейний смисл. Читач не тільки стежить за ходом подій, що розгортаються у творі, а й мислено діє разом з героєм, що його захопив, співпереживає з ним, оцінює дії персонажів, розкриває їх мотиви і таким чином доходить до розуміння кожного літературного образу. Процес цей залежить не тільки від змісту твору, його композиції, а й від життєвого досвіду читача, його запитів, його ставлення до процесу читання, уміння читати твір і прийомів читання.
Переживання, що виникають при читанні художнього тексту, не тільки супроводять процес розуміння його змісту, а й підтримують його. Часто вони є і показником дійсного розуміння читаного. Так, почуття комічного, що виникає у читачів, зокрема у школярів, при усвідомленні певних життєвих ситуацій в їх художньо-літературному зображенні, свідчить про те, що вони дійсно розкривають певні невідповідності в діях, вчинках персонажів і виявляють своє ставлення до них, дають їм свою оцінку. Необхідною умовою цього почуття є, як показують дані Д. Ф. Ніколенка, не тільки розуміння ситуації, а й певне ставлення до комічного персонажа, яке виявляється в тому, що читач не діє з ним мислено і не співпереживає, а певною мірою підноситься над ним, критично оцінюючи його поведінку із своїх поглядів і переконань.
Процес об'єднання значень слів у загальний смисл фрази або абзацу відбувається звичайно через виділення "опорних слів", поступове синтаксичне об'єднання і наступне віднесення їх значень до всього змісту. Тут має місце взаємозв'язок обох шляхів розуміння: від значень окремих слів до загального смислу тексту і від нього до значень окремих слів. Істотним моментом в розумінні утрудненого тексту є побудова гіпотез, які далі перевіряються в ході читання тексту, підтверджуються або відкидаються, замінюючись новими. Ця аналітико-синтетична діяльність є по-різному розгорненою на різних ступенях розуміння залежно передусім від ступеня оволодіння мовою. При швидкому розумінні тексту лексична, синтаксична і конкретна його основи виступають в єдності, завдяки чому стає можливим безперервний потік думок, породжуваних у голові людини читаним текстом. Процеси аналізу, синтезу, порівняння, умовиводи мають і тут місце, але вони виступають у дуже скороченій формі, відбуваються у формі внутрішнього мовлення, внаслідок чого виникає враження безпосередності розуміння.
За даними О. О. Андрієвської, вихідним і основним моментом у розумінні іноземного тексту є семантизація, тобто усвідомлення значення його складових лексичних одиниць. Співвідношення між перекладом і розумінням змінюється на різних етапах цього процесу: на першому етапі переклад виступає в ролі фактора, що здійснює розуміння, на другому - фактора, що супроводить і контролює цей процес, на третьому його роль є вже епізодичною, довідково-корегуючою. Перехід від першого до другого і третього етапу зв'язаний з нагромадженням готових мовних компонентів - лексичного фонду, усвідомлених сполучень слів і цілісних фразеологічних структур. З допомогою цих засобів, що виробляються в процесі оволодіння іноземною мовою, удосконалюються розумові операції (впізнавання, порівняння, аналіз, синтез, здогад, умовиводи і ін.), які включає розуміння тексту і через які воно здійснюється. Вони бувають по-різному розгорнені - залежно від складності тексту і рівня підготовки читача. Безпосереднє розуміння не є актом sui generis, а результатом удосконалення процесу опосередкованого перекладом розуміння іноземного тексту. Тому послідовне раціональне вживання перекладу, оволодіння читачем лексичними і іншими засобами іноземної мови є єдино ефективним шляхом до вироблення вміння правильно, точно і швидко розуміти іноземний текст, переходити до без перекладного його розуміння, до мислення на іноземній мові."
До такого ж висновку доходить і І.В. Карпов, аналізуючи процес розуміння і перекладу учнями іноземних текстів. За його даними, розуміння таких текстів являє собою багатоступеневий процес, який включає всі основні розумові операції. Безперекладне розуміння тексту є найвищим його ступенем, на якому цей процес набуває безпосереднього характеру. Це, однак, не означає, що тут розуміння є інтуїтивним, хоч суб'єктивно може читачеві здаватися таким. В дійсності воно опосередковане попередніми ступенями розгорненого, дискурсивного розуміння, здійснюваного за допомогою перекладу в його різних видах, і е його завершенням.
Таким чином, у світлі коротко викладених вище дослідних даних, здобутих радянськими психологами, розуміння виступає як складний опосередкований і активний мислительний процес, що весь час спирається на свої збагачувані і закріплювані результати. Те, що вже зрозуміле, стає знаряддям дальшого розуміння. Розуміння зумовлюється не тільки наявними в особистості знаннями, а й уже попереду виробленими у неї її розумовими операціями і вміннями та іншими якостями. Останні набувають особливого значення у тих випадках, коли розуміння натрапляє на труднощі, переборення яких вимагає зусиль, наполегливості у з'ясуванні неясного, вивчення, студіювання важкого матеріалу, коли воно являє собою розв'язання складної задачі. Тут особливе значення має зацікавлене ставлення суб'єкта до задачі зрозуміти щось, висока мотивація процесів розуміння. Народження нових пізнавальних мотивів розкриває і нові можливості інтелекту. Наукова характеристика процесу розуміння, розсіюючи туман таємничості, яким його обкутують ідеалісти, допомагає практично ним оволодіти, формувати процеси розуміння і успішно їх використовувати для піднесення якості навчання.
Радянські психологи виходять з положення, що утворення понять здійснюється в ході історичного розвитку людського пізнання. Поняття, якими ми зараз оперуємо в нашому мисленні, є результатом розумової праці цілого ряду людських поколінь. В індивідуальному розвитку свого мислення людина засвоює поняття, наявні в суспільстві. Засвоєння людського досвіду - специфічна і провідна умова індивідуального розвитку мислення людини. Але це засвоєння є активний процес, що потребує розумової діяльності того, хто засвоює. В суті своїй воно являє собою особливий процес утворення понять під керівництвом тих, хто вже володіє цими поняттями. Тому-то, більшість досліджень процесу формування понять проведена радянськими психологами на навчальному матеріалі. Це дало можливість зробити на основі результатів цих досліджень не тільки теоретичні, а й практичні педагогічні висновки.
Значення слова в утворенні понять підкреслював на основі своїх дослідних даних П.П. Блонський, зазначаючи, що необхідне для цього процесу зосередження уваги на схожих рисах об'єктів є результатом спілкування, а саме називання цих рис. Поняття виникає внаслідок закріплення в мозку людини найменш змінного, стійкого, загального, тобто істотного в явищах дійсності. Формування понять проходить ряд стадій - від недиференційованого, поверхового відображення істотних рис явищ дійсності до усвідомлення не тільки їх єдності й тотожності, а й їх суперечностей і протилежностей.
Результати досліджень показують, що джерелом усіх понять є чуттєвий досвід людини, тобто її відчуття й сприймання, її уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності.
Дані Є. Н. Кабанової-Меллер показали, що засвоєння понять вимагає усвідомлення не тільки сталих, істотних ознак об'єктів, а й ознак, що варіюють. Якщо усвідомлення останніх затримується, то учні у зміст засвоюваних понять (наприклад, географічних) вводять і неістотні ознаки. Це буває тоді, коли пізнавальне завдання, яке ставить перед учнями вчитель, не збігається з тим, яке вони фактично виконують, користуючись наочністю (схемою, картою).
Образи, що відповідають правильно засвоєному поняттю, є узагальненими і рухливими. Рухливість їх виявляється в мисленому переміщенні предмета у просторі або мисленій його зміні (наприклад, створення образу об'ємної кулі за картами півкуль). Такі образи підпорядковані поняттю. Образи, що відповідають неправильно засвоєному поняттю, характеризуються тим, що вони неадекватно відбивають просторові відношення, не досить рухливі. Це виявляється в труднощах мисленого переміщення предмета у просторі, вони підпорядковують собі поняття і негативно на них впливають, обмежують рухливість суджень, в яких виявляються істотні риси об'єкта.
Проведене рядом психологів дослідження "порівняння" підтвердило важливість цього процесу в утворенні понять і в значній мірі розкрило його характерні особливості. Порівняння є аналітико-синтетичним процесом. Воно буває різною мірою розгорненим залежно від складності пізнавальної задачі, що стоїть перед людиною. Порівняння набуває довільного характеру, коли скеровується спеціальною метою розкрити схожі й відмінні риси порівнюваних об'єктів. За даними Н. П. Ферстер, між усвідомленням схожості і усвідомленням відмінності існує складний взаємозв'язок. У деяких випадках виділення відмінних ознак предметів не спирається на усвідомлення їх схожості. Так само останнє не завжди ґрунтується на усвідомленні відмінності. Складність чи легкість виділення схожих або відмінних ознак порівнюваних об'єктів залежить від рівня знань суб'єкта та наявних у нього інтелектуальних умінь.
Роль зіставлень при засвоєнні схожого матеріалу вивчалась Л. А. Шварц, яка поставила своєю метою з'ясувати, при яких умовах засвоєння виникає так зване репродуктивне гальмування і як йому можна запобігти. Вона переконалась, що це гальмування виникає лише при умовах, коли при заучуванні правил дії обмежується зіставлення і розрізнення тих ланок матеріалу, які могли б гальмувати одна одну. Гальмування відсутнє там, де такі зіставлення і розрізнення мають місце. За допомогою свідомого заучування, в якому використовується зіставлення і розрізнення, можна запобігти репродуктивному гальмуванню. Ці дані узгоджуються з установленим Павловим положенням про те, що чіткість і міцність зв'язків забезпечується не багаторазовим повторенням, а протиставленням схожих і водночас відмінних агентів.
При недостатньому доборі типових прикладів, недостатній або неправильній варіації ознак пізнаваних об'єктів може утворюватися неправомірно звужене або неправомірно розширене поняття про них. Як відзначає А. 0. Смирнов, спираючись на дані досліджень А.З. Редько, Є. Н. Кабанової-Меллер і інших психологів, у першому випадку в поняття включаються і часткові ознаки, властиві тільки певному колу тих об'єктів, які охоплюються даним поняттям, і тим самим обмежують його обсяг і можливості застосування в подальшій пізнавальній діяльності. Внаслідок цього бувають такі випадки, коли учні, наприклад, не включають грибів у клас рослин, комах не відносять до тварин і т. п. У другому випадку - при неправомірному розширенні поняття - в його зміст не включаються деякі істотні ознаки, внаслідок чого поняття відносяться до тих об'єктів, які ним не охоплюється (наприклад, до зовнішніх кутів відноситься будь-який кут, що лежить поза трикутником і прилягає до однієї з його сторін, зокрема й до її .середини; до птахів - всі живі істоти, що літають, та ін.). Правильна варіація об'єктів за їх неістотними й істотними ознаками дає можливість запобігти таким помилкам у засвоєнні понять.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мислення“ на сторінці 2. Приємного читання.
