Стильовий підхід є першою в історії психології спробою аналізу особливостей будови і функціонування індивідуального розуму. Кожна мисляча людина розумна на свій лад. Однак про психічні механізми індивідуальної своєрідності складу розуму відомо дуже мало. Саме тому проблематика когнітивних стилів - її історія, ідеологія, феноменологія, характер еволюції основних теоретичних уявлень тощо - становить особливий інтерес для сучасної психології.
Становлення проблематики стильових характеристик індивідуальності
Характеристики всіх рівнів індивідуальності проявляються у способі взаємодії зі світом, який виробляється у людей. На позначення цього способу в диференціальній психології використовують поняття "стиль". Історія його вивчення починається з того моменту, коли людина задумалася про причини індивідуальної своєрідності власного буття. Мислителі, вчені, художники упродовж багатьох сторіч переймалися питанням, де міститься джерело стильової унікальності: у природі людини чи в об'єктивних закономірностях і обставинах дійсності.
Психологи першими застосували методи наукового аналізу для вивчення стильових проявів, які відображають відмінності у способах взаємодії людей із навколишнім світом і один з одним. Визнають, що першорядне значення має аналіз закономірностей психологічної природи феномену стилю як властивості людської індивідуальності. Доцільність виокремлення психологічної складової як системотвірного начала загальної теорії стилю не виключає впливу на процес стилеутворення еволюційно-генетичних і соціокультурних чинників.
У численних визначеннях стилю відображено насамперед установку самих дослідників на розуміння проблеми індивідуальності, а також їх погляди на характер взаємодії людини зі світом. Поширеною є думка, згідно з якою стиль - це і е індивідуальність, особистість, при цьому наголошується на домінуючій ролі особистісного чинника в процесі формування стилю і його структури.
Уявленню про стиль як спосіб самовиявлення творчої спонтанної індивідуальності протистоїть його розуміння як формальної характеристики, що надає форму поведінці або діяльності людини, але не пов'язана зі змістом, суттю особистості.
У психологічному контексті дослідження стилю в XX от., зазначає М. Холодна, проводили у трьох напрямах, використовуючи різні вихідні системи координат: особистісні диспозиції (А. Адлер, Г.-В. Олпорт, Дж. Ройс, А. Повел,); характеристики когнітивних процесів (Р. Гарднер, Г. Віткін, Ч. Нозал); параметри поведінки (А. Томас, С. Чес, Р. Лазарус, С. Фолкман) і діяльності (В. Мерлін, Є. Климов).
У психології поняття життєвого стилю першим почав використовувати А. Адлер, маючи на увазі унікальне поєднання рис, способів поведінки і звичок, що визначають неповторну картину існування людини. Концепцію стилю Адлер вибудовував одночасно з розвитком уявлень про соціальні інтереси. Він розумів їх як мимовільний імпульс індивіда, виражений у прагненні бути поряд з іншими людьми, адаптуватися до соціуму. Недосконалість індивідуальної організації і наявність загрози з боку найближчого соціального оточення примушують людину з дитинства виробляти захисні й компенсаторні стратегії.
Стиль життя присутній завжди, але виявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами. Це зумовлено тим, що формується він у дитинстві під впливом різних властивостей організму, умов виховання, життєвих труднощів і ґрунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючись до 4-5 років. Доросле життя, на думку Адлера, лише фіксує і зберігає життєвий стиль, тому дає змогу передбачати людську поведінку. Початкове переживання людиною своєї неповноцінності спонукає її до дій для виправлення ситуації. Внаслідок цього у неї з'являється мета, якої вона прагне досягти доступними їй способами, компенсуючи первинний дефект, недолік або низький рівень здібностей.
Отже, поняття стилю відповідає системному принципу еквіфінальностіу згідно з яким у складних системах існують різні шляхи, що приводять до одного і того самого результату (фіналу).
Стиль життя охоплює психологічні якості, розташовані на трьох рівнях індивідуальності: індивід на характеристика (дефект), духовно-світоглядна мета і засіб, завдяки якому її досягають (предметно-змістова характеристика).
Стиль постійно виявляється у розв'язанні людиною основних життєвих завдань, серед яких А. Адлер виокремив роботу, дружбу і любов. Постійність стилю визначає постійність (стійкість) особистості. Хоча стиль кожної людини неповторний, учений запропонував класифікацію установок, що є основою найпоширеніших стилів і характеризуються двома якостями - соціальним інтересом і ступенем активності. Нормальним Адлер вважав такий спосіб життя, за якого людина настільки добре адаптована, що суспільство може отримати вигоду від її діяльності, а вона здатна долати проблеми і труднощі.
А. Адлер ототожнював поняття "стиль життя", "характер", "особистість". Така недиференційованість уявлень допустима на ранніх етапах формування теорії стилю, проте виглядає архаїзмом у працях сучасних психологів (рис. 3.6).
Послідовніше трактував стиль Г.-В. Олпорт, який спробував виокремити базові особистісні риси і риси інструментальні, використані як засіб досягнення мети. Він уважав, що деякі риси особистості можуть мати інструментальне значення, репрезентуючи стиль, або експресію поведінки, але не обов'язково будучи складовою базової особистісної структури. Стиль він визначав як характеристику системи операцій, до якої особистість схильна внаслідок індивідуальних властивостей. У цій концепції ще не розмежовані формально-динамічні
Таблиця 3.6
Типи життєвого стилю за А. Адлером
і змістові компоненти психіки. Стильові параметри (за Оллпортом, риси особистості інструментального порядку, або диспозиції озброєності) він ототожнював із функціональними ознаками сприйняття, наприклад точністю, обсягом або такими рисами характеру, як рішучість, ввічливість, балакучість.
У ЗО-40-ві роки XX ст. поняття "стиль" стали активно вживати у психології особистості як метафорично-описовий конструкт, що пояснює інтегральні характеристики своєрідності життєдіяльності людини, як термін з арсеналу проективних психодіагностичних засобів. Г. Роршах і Р. Вартегг уважали, що певні формальні характеристики незалежно від їх походження повинні виявлятися у найрізноманітніших діях суб'єкта. На позначення цих проявів використовували термін "індивідуальний стиль".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей“ на сторінці 1. Приємного читання.
