Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

Диференціальна психологія

Із розвитком від суто описового підходу до аналітичного і розуміючого, від статистичних таблиць і наборів коефіцієнтів кореляцій до вивчення природи індивідуальності, від інтерпретації феноменології до пошуку механізмів утворення людських відмінностей диференціальна психологія сформувалася як самостійна наука. Вона увібрала передові ідеї в галузі вивчення людської індивідуальності, запозичені з характерології, етології (її розуміли як дослідження моральної і етичної поведінки), індивідуальної психології (А. Біне, Б. Крепелін та ін.) і спеціальної (або типологічної) психології (Г. Хейманс, Е. Вірсма).

А. Біне та В. Анрі вважали, що перед індивідуальною психологією постає дві мети - аналіз природи і варіативності індивідуальних відмінностей у психологічних процесах, а також виявлення внутрішніх співвідношень між ментальними процесами, визначення на цій основі базових функцій та складання класифікації рис і властивостей. Створювана німецьким філософом Юліусом Бан-зеном (1830-1881) характерологія повинна була вивчати відмінності в темпераменті (який розуміли як прояв формальних ознак почуттів і волі), здібностях і етиці (власне характері).

В. Штерн усі тогочасні уявлення про відмінності між людьми оформив у цілісну концепцію, яку він спочатку назвав психологією індивідуальних відмінностей, а потім, додавши тематику групових відмінностей і типологічного підходу, що їх досліджували в характерології, - диференціальною психологією. Ядром майбутньої науки мали стати дослідження інтелекту і здібностей, характеру й темпераменту, типів пам'яті, уваги, мислення тощо, порівняльний аналіз психології геніїв і невдах, психічно хворих і необдарованих, вивчення расових та інших ознак. Автор концепції наголошував, що всеосяжність, властива диференціальній психології, полягає в тому, що диференціально-психологічному дослідженню підлягають насамперед формальні характеристики індивідуальності, що відзначаються найбільшою стійкістю серед аналізованих варіацій поведінки. Категорія психічної варіативності стала наріжним каменем нового вчення.

Послідовники диференціально-психологічного дослідження індивідуальності по-різному інтерпретували предмет, цілі й завдання своєї роботи, не беручи під сумнів головні положення диференціальної психології. Сучасний російський фахівець Олександр Лібін виокремлює такі основні блоки, які становлять фундамент науки про відмінності між людьми:

• 1. Універсальність варіативності поведінки. Варіативність серед індивідів - універсальний феномен. Як зазначав В. Штерн, "варіабельність, внутрі- і міжіндивідуальна, е істотною ознакою людської поведінки, а також поведінки всіх живих організмів".

• 2. Співвідношення загального і особливого. У відмінностях виявляється дія найзагальніших законів людської поведінки, а з іншого боку, конкретні прояви цих законів психології завжди позначені чинником індивідуальності.

• 3. Детермінація поведінки. Зіставляючи спостережувані відмінності в поведінці з іншими відомими супутніми феноменами, можна виявити частку впливу різних чинників на поведінку.

• 4. Стійкість прояву ознак. Зараховані до категорії диференціально-психологічних формальні характеристики індивідуальності наділені певними ознаками - стійкістю проявів, кросситуативністю, стабільністю в часі, в чому виявляється їх відмінність від змінних, змістовнозумовлених характеристик.

• 5. Вимірюваність феномену. Індивідуальні відмінності, за визначенням, пов'язані з вимірюванням і кван-тифікацією (кількісним вираженням якісних ознак).

Відповідно до цього переліку (неповного) основних положень формулюють завдання диференціальної психології, серед яких як найважливіші виокремлюють: вивчення різних джерел варіабельності серед вимірюваних ознак; дослідження співвідношень між вимірюваними характеристиками; аналіз групового розподілу ознак.

Основними галузями диференціальної психології вважають галузі індивідуальних відмінностей, типологічних і групових.

Нині об'єктом дослідження диференціальної психології постають окремі ознаки, наприклад тривожність, гострота сприйняття, професійна орієнтація, а іноді - індивідуальність загалом. За об'єктом і якістю дослідження В. Штерн виокремив чотири напрями у психології індивідуальних відмінностей, які продовжують розвиватися і збагачуватися (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні напрями досліджень у диференціальній психології

Об'єкт дослідженняЯкість дослідження
1. ОзнакаОдна у кількох індивідівВаріаційне"Горизонтальне" (порівняльно-вікове)
2. ОзнакаДві і більше у кількох індивідівКореляційне
3.ІндивідуальністьОдин індивід стосовно багатьох ознакПсихографічне (історичне)"Вертикальне" (лонгітюдне)
4.ІндивідуальністьДвоє і більше індивідів стосовно багатьох ознакПорівняльне

Так, вивчаючи, наскільки варіативною буде наявна ознака, наскільки великий розмах її значень у вибірці, проводять варіаційне горизонтальне дослідження. Якщо потрібно з'ясувати" з якими ще якостями одночасно виявляється досліджувана ознака, - кореляційне (другого типу). При цьому ні в першому, ні в другому випадку не переймаються питаннями генезису і прогнозування цієї якості, обмежуючись одномоментним зрізом. У дослідженні індивідуальності як цілісного явища необхідно дотримуватися психографічного (історичного) підходу, відкривати причини й основні моменти розвитку якості, що є предметом дослідження. Історичний підхід використовують у тому разі, коли намагаються розкрити багаторівневість і багато-факторність індивідуальності, оскільки невідомо, у яких поєднаннях виявлятимуться особливості. Тому в дослідженнях другого і третього типів проводять не поперечні, а поздовжні (лонгітюдні) зрізи.

Психологія індивідуальних відмінностей досі зберегла свою неоднорідність. Наприклад, теорія інтелектуальних здібностей практично не пов'язувалася з еволюційною теорією статі, а теорії темпераменту не співвідносилися з теоріями рис особистості. Тому основною тенденцією сучасної диференціальної психологи поступово стає інтеграція різнорідних знань у єдину теорію індивідуальності.

Отже, при ознайомленні зі змістом диференціальної психологи логічно дотримуватися такої послідовності: запровадження категорії та наповнення її психологічним змістом; зазначення вроджених і набутих детермінант якості, що вивчається; характеристика можливості психодіагностики в цій галузі. Іноді достатньо обмежитися або даними про варіативність ознаки, або розглядом емпіричних типологій.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

  • Зародження науки про індивідуальні відмінності

  • Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології
  • Принципи і методи диференціальної психології

  • Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології

  • Психогенетичні методи

  • Історичні методи

  • Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

  • Математичні методи і продуктивність їх застосування

  • Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження

  • Канали отримання інформації про індивідуальність

  • Вплив середовища і спадковості на людину

  • Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології

  • Людина як представник біологічного виду Homo sapiens

  • Організм як чинник індивідуальності

  • Особистість - психологічний носій соціальних властивостей

  • Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей

  • Формальні і змістові властивості індивідуальності

  • Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту

  • Конституційні теорії темпераменту

  • Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

  • Описова теорія темпераменту Г. Хейманса і Е. Вірсми

  • Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка

  • Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим

  • Психологічні теорії темпераменту

  • Структура темпераменту в теорії В. Русалова

  • Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей

  • Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

  • Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

  • Етологія статі

  • Міжстатеві відмінності у психологічних якостях

  • Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок

  • Диференціація характеру

  • Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру

  • Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

  • Типологічний підхід до характеру особистості

  • Особистісні типи

  • Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

  • Ідіографічний підхід до особистості

  • Факторна структура особистості

  • П'ятифакторна модель вивчення особистості (РРМ)

  • Диференціальна когнітологія

  • Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

  • Диференціація уявлень і уяви

  • Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

  • Стильові характеристики мислення

  • Диференціальна психологія здібностей

  • Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

  • Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

  • Типи інтелектуальних здібностей

  • Дивергентні здібності (креативність)

  • Пізнавальні стилі

  • Типи інтелектуальної обдарованості

  • Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості

  • Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості

  • Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

  • Геніальність як прояв обдарованості

  • Розумова відсталість і деменція

  • Тестування здібностей особистості

  • Диференціально-психологічні характеристики інтелекту

  • Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту

  • Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

  • Багатофакторні теорії інтелекту

  • Експериментально-психологічні теорії інтелекту

  • Генетичний підхід до вивчення інтелекту

  • Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту

  • Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

  • Освітній підхід до вивчення інтелекту

  • Інформаційний підхід до вивчення інтелекту

  • Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

  • Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

  • Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

  • Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей

  • Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

  • Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

  • Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності

  • Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

  • Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей

  • Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

  • Теорія когнітивного темпу

  • Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

  • Вузькість - широкість категорії

  • Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності

  • Когнітивні стилі у структурі індивідуальності

  • Диференціальна специфіка феномену креативності

  • Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту

  • Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту М. Воллаха і Н. Когана

  • Основні концептуальні підходи до креативності

  • Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю

  • Механізми і чинники креативності

  • Детермінанти міжтрупових відмінностей

  • Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище

  • Вплив статусного рівня на інтелект

  • Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів

  • Специфіка крос-культурних досліджень

  • Культурні відмінності і їх вияви

  • Література