Термін "когнітивний стиль" з'явився в американській психології у 50-60-ті роки XX ст. у межах досліджень, зосереджених на індивідуальних відмінностях у сприйнятті, аналізі, категоризації і відтворенні інформації. Стильовий підхід сформувався як своєрідна альтернатива тестологічному підходу. Дослідники стверджували, що когнітивні стилі - це формально-динамічні характеристики інтелектуальної діяльності, не пов'язані зі змістовими (результативними) аспектами роботи інтелекту.
М. Холодна вказує на чотири основні теоретичні джерела стильового підходу: гештальтпсихологічна традиція (теорія психологічної диференціації Г. Віткіна), психоаналітична традиція (теорія когнітивних контролів Дж. Клейна, Р. Гарднера, Ф. Хольцмана, X. Шле-зінгера та ін.), дослідження індивідуальних стратегій категоризації (теорія когнітивного темпу Дж. Кагана), когнітивні теорії особистості (теорія індивідуальних понятійних систем О. Харві, Д. Ханта, X. Шродера, а також теорія персональних конструктів Дж. Келлі).
Надалі стильові характеристики вивчали на методологічній основі когнітивного (Дж. Брунер, Г. Віткін, Дж. Клейн, Ч. Нозал) і персонологічного (А. Адлер, Дж. Ройс) підходів. У російській та українській психології стиль розглядають у контексті дослідження індивідуально-типологічних відмінностей і теорії діяльності (В. Мерлін, Є. Климов, І. Ільїн). На методологічній основі когнітивного підходу було сформульовано визначення когнітивного стилю.
Індивідуальний когнітивний стиль - властиві людині індивідуально-своєрідні способи оброблення інформації про своє оточення.
Сучасні психологи стильові характеристики виокремлюють у всіх галузях науки. Вони довели свою високу евристичність при описуванні особливостей взаємодії людини з предметами, суб'єктами і способами розв'язання життєвих або розумових завдань. Тому стильові характеристики розглядають як індивідуальний спосіб взаємодії зі світом загалом.
У вітчизняній науці важливе значення має поняття "стиль", яким описують індивідуальність у динаміці. Залежно від локалізації якості, яка компенсується або видозмінюється, розрізняють стилі спілкування, когнітивні стилі (способи реалізації задатків), стилі професійної діяльності. Підпорядковуючись та інтегруючись у єдину систему, вони утворюють стиль людини, який характеризує індивідуально особливе з погляду оптимальності, адаптивності і результативності її взаємодії із середовищем.
Вітчизняний дослідник Л. Дорфман пропонує розглядати як основу для виокремлення стилів форми активності людини. Він наголошує, що одні стилі активності з погляду їх детермінації зміщені до полюса суб'єкта (співзвучні зі стилями особистості і позначені як індивідуальні), інші - до полюса об'єкта (подібні до індивідуального стилю, їх називають екологічними). Стильові характеристики людини охоплюють як особливості внутрішньої динаміки індивідуальності, так і напрями взаємодії із зовнішнім світом (фрагмент, який вибирає з нього суб'єкт, Дорфман називає метаіндивідуальним світом). Тобто стиль - це фенотипічне утворення, що пов'язує суб'єкта з об'єктами і визначає як процес, так і результат їх взаємодії.
Дослідник девіантної поведінки В. Кондратенко виокремлює такі стилі життя: гедоністичний (прагнення до реалізації своїх потреб), аскетичний (намагання знизити інтенсивність своїх потреб), споглядальний (орієнтація на зовнішні враження, реалізація прагнення спростити відносини зі світом), діяльний (прагнення до самовдосконалення і всебічного розвитку) і наголошує, що аскетичний стиль властивий убивцям, а споглядальний - злодіям.
Вихідні положення теорії когнітивного стилю формувалися поступово. Ідею про існування стійких відмінностей у способах сприйняття і мислення сформулював у 1951 р. Дж. Клейн, а термін "когнітивний стиль" запропонував Р. Гарднер. Психолог Прин-стонського університету (США) Генрі Віткін збагатив уявлення гештальтпсихології про поле і польову поведінку ідеєю індивідуальних відмінностей. Дослідники приділяли увагу таким поведінковим параметрам, як залежність - незалежність від поля, імпульсивність - рефлективність, аналітичність - синтетичність, або концептуальна диференційованість, вузькість - широта категоризації, когнітивна складність - простота. Перші результати довели, що йдеться про психологічну реальність, вивчення природи якої не можна обмежити розумінням стилю тільки як когнітивної змінної.
У радянській диференціальній психофізіології було розроблено концепцію індивідуального стилю діяльності (ІСД) - зумовлену типологічними особливостями нервової системи стійку систему способів оптимального здійснення діяльності. Особливістю цієї концепції є зосередження на адаптивній функції стилю, у структурі якого виокремлюють два компоненти: психофізіологічний і психологічний.
Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) - властива Індивіду система навичок, методів, прийомів, способів розв'язання завдань певної діяльності, що забезпечує більш-менш успішне її виконання.
Людина, свідомо або стихійно мобілізуючи свої цінні для роботи якості, одночасно компенсує або долає ті, які перешкоджають досягненню успіху. Унаслідок цього формується індивідуальний стиль діяльності - неповторний варіант типових для певної людини прийомів роботи у звичних для неї умовах. У руслі цього напряму вивчають стилі моторної активності, стилі емоційної поведінки, спілкування і керівництва, стилі вольової активності та саморегуляції, проте гіпотез, що розглядають стиль як цілісну структуру індивідуальності, досі не вироблено.
Одне з найважливіших завдань навчання полягає в тому, щоб допомогти людині знайти стиль діяльності, найбільш відповідний її індивідуальним особливостям.
Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей“ на сторінці 2. Приємного читання.
