Тисячоліттями філософія досліджувала пізнавальну й емоційну складові душі людини. Сучасна психологія примножила й уточнила знання про внутрішній світ особистості. Пізнавальну складову психіки людини - її здібності, можливості світосприйняття, відчуттів, зосередження уваги, феномени, якими опосередковують прийняття рішень, - вивчає когнітивна психологія. Диференціальна когнітологія зосереджується на дослідженні відмінностей у когнітивній сфері.
Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень
Когнітивна психологія виникла у США на початку 60-х років XX ст. як альтернатива біхевіоризму. Виокремлення її як самостійного напряму диференціально-психологічних досліджень було зумовлене необхідністю пояснити і обґрунтувати експериментально отриману когнітивною психологією інформацію про перебіг психічних процесів, опосередкованих пізнавальними чинниками, з погляду індивідуальної специфіки їх організації і варіативності.
Диференціальна когнітологія (англ. cognition - знання) - напрям диференціально-психологічних досліджень, що вивчає феноменологію, детермінанти індивідуальних відмінностей у когнітивних процесах і розумовій діяльності людей, їх когнітивно-сти-льові характеристики та інтелектуальну варіативність.
Як розділ диференціальної психології, що вивчає відмінності між людьми в пізнавальній сфері, диференціальна когнітологія покликана виконати такі завдання:
• розмежування понять усередині традиційно визначених конструктів. Простіше і методологічно коректніше використовувати концептуально цілісне поняття "перцептивні процеси". Однак велике значення мають рівні, підструктури індивідуальності (сенсорний, перцептивний, емоційний, особистісний, власне когнітивний). Орієнтири в емпірично суперечливих (як наслідок концептуальної заплутаності, а не експериментальної недбалості) гіпотезах і однорівневих теоретичних конструкціях визначити важко, тому диференціація семантичного простору, заданого певним конструктом, є першим етапом будь-якого диференціально-психологічного дослідження;
• співвідношення рівнів аналізу когнітивних феноменів з метою пошуку конкретних механізмів, що продукують відмінності між людьми в пізнавальній сфері.
Диференціальна когнітологія вивчає індивідуальні відмінності сенсорних і сенсомоторних реакцій, сприйняття, уяви, уваги, пам'яті, мислення тощо.
Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят
Експериментальні дослідження виявляють індивідуальні відмінності на ранніх стадіях людського онтогенезу, починаючи з первинних, нижніх, рівнів ієрархічної структури індивідуальності. Ці відмінності можна класифікувати, обравши критерієм:
• особливості нервових процесів (психофізіологічний чинник);
• установку або мотивованість (психологічний чинник);
• специфіку стилю або способу виконання спостереження (інструментальний, поведінковий чинник) та ін.
Багато психологів вважають, що первинні реакції немовлят, які характеризують їх інтраіндивідуальний розвиток, є недиференційованими. Однак на найрані-ших етапах життя міжіндивідуальні відмінності у сенсомоторній сфері виявляються сильніше, ніж інтраіндивідуальні. Спричинено це недиференційованістю інтра-індивідуальних і більшою спадковою детермінацією спостережуваної варіативності міжіндивідуальних відмінностей. Ці висновки, підтверджені експериментально, спростовують уявлення, що немовлят неможливо відрізнити одне від одного. Проявляючи зачатки індивідуальності, діти вже у перші дні життя по-різному реагують на одні й ті самі подразники: гучний звук, яскраве світло або близький фізичний контакт.
На зміну уявленню про аморфність, безформність первинної стадії взаємодії новонародженого із зовнішньою реальністю прийшло переконання, що людська істота із самого початку проявляє свою специфіку. Основою таких змін стали спростування припущення про те, що сенсорні здібності немовлят значно обмежені, а також отримання переконливих доказів вибіркового реагування немовлят на інформацію.
Дуже рано виявляються відмінності в сенсомоторній організації поведінкових патернів.
Сенсомоторика (лат. sensus - відчуття / motor -той, що рухає) - комплексна характеристика як здатність до рухової активності, що охоплює весь комплекс аналізаторних і рухових систем індивіда.
Різним типам малюків притаманні своєрідні комбінації видів активності. Одні немовлята, наприклад, мало сплять (37% спостережуваного часу), багато кричать (39%) і рідко тривожаться (4%), сильно реагують на стимуляцію в процесі вимірювання чутливості. Інші сплять багато (56% спостережуваного часу), мало кричать (17%), активно намагаються позбутися подразників, швидко занурюються в сон.
Вивчаючи моторику сплячих і несплячих новонароджених, американські дослідники (Т. Бразельтон) визначили характеристики, якими вони різняться. За спеціальною шкалою виокремили шість вимірів (станів свідомості), що охоплюють параметри моторики, інтенсивність проявів яких є основою відмінностей одного поведінкового патерну від іншого: глибокий сон (очі заплющені, дихання регулярне, рухи виникають тільки в разі потреби); активний сон (очі заплющені, дихання нерегулярне, легке сіпання тілом, без різких рухів); спокійне неспання (очі розплющені, рухи тіла невиражені, дихання регулярне); активне неспання (очі розплющені, голова, кінцівки і тулуб у русі, нерегулярне дихання); нервозність (очі частково або повністю заплющені, періодично виникають схлипування, що супроводжуються нерегулярним диханням); плач (очі частково або повністю заплющені, сильні рухи тіла супроводжуються криком). Спостереження також підтвердили гіпотезу про те, що поведінку немовлят визначає широкий діапазон їх взаємодії з дорослими.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Диференціальна когнітологія“ на сторінці 1. Приємного читання.
