Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

Диференціальна психологія

Питання, для чого взагалі існує стать, виникло давно. Найпростішу відповідь - для розмноження - задовільною вважати не можна. У світі крім різностатевого існують ще й безстатеве (вегетативне) і гермафродитне розмноження, причому очевидних переваг перед ними у різностатевого розмноження не спостерігається. Навпаки, комбінаторний потенціал (поєднання генів) у гермафродитів удвічі більший, а кількість потомства (ефективність розмноження) вища у безстатевих. Проте всі вищі життєві організми розмножуються саме статевим шляхом.

Для прояснення ролі різностатевого розмноження у 1965 р. біолог Віген Геодакян розробив еволюційну теорію статевого диморфізму, в якій стверджував, що диференціація статей пов'язана зі спеціалізацією за двома основними аспектами еволюційного процесу - збереженням і зміною генетичної інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту із середовищем. Лише чоловічих (жіночих) особин недостатньо для забезпечення спадковості Й розвитку виду. Вони мають співіснувати.

Поклавши в основу своєї теорії принцип зв'язаних підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, які еволюціонують у мінливому середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві зв'язані підсистеми з консервативною й оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіночої і чоловічої статей.

Спочатку організм жіночих особин володіє ширшою нормою реакції, ніж чоловічий. Жінка може поєднувати у своїй поведінці кілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здібності жіночих особин набагато вищі, а научува-ність краща. Проте групи найзапекліших двієчників та бешкетників і найталановитіших учнів заповнюють, як правило, хлопчики. Тобто чоловіча вибірка наділена більш спеціалізованою поведінкою, що загалом заважає адаптації на рівні індивіда.

У стабілізованому (незмінному) середовищі природний добір призводить до простого збільшення чисельності особин без зміни їхнього генотипу. Для цього не потрібно мати багато чоловічих особин у популяції, головне, щоб було достатньо жіночих. Однак в умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) і нестабільності від розмноження переважно усувається чоловіча стать, а модифікується - жіноча. Завдяки диференціації статей з'явилися дві основні зміни порівняно з безстатевим розмноженням - це більша кількість взаємодій у чоловічих особин і ширше коло реакцій у жіночих. Отже, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жіноча - забезпечити різні фенотипи (сукупності ознак і властивостей організму) із одного генотипу. Після зникнення катастрофічного чинника й закінчення дії відбору частка чоловічих особин зменшується, їх генотипічне проникнення звужується (ті, що не вижили, не залишають генетичних слідів). Значить, жінки забезпечують постійну, філогенетичну, пам'ять виду, а чоловіки - тимчасову, онтогенетичну.

Чоловіки більш біологічно і психологічно вразливі, у них менша тривалість життя, новонароджені хлопчики гинуть частіше, оскільки володіють вузькою нормою реакції. Ці відмінності називають статевим диморфізмом.

Статевий диморфізм (грец. dis - два, morfi - вид, форма) - наявність різних ознаку чоловічих і жіночих особин.

У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зросту, ваги, обволосіння, але немає за ознаками кількості пальців або вух, кольором очей. У стабільному середовищі статевий диморфізм не спостерігається (немає необхідності пристосовуватися, чоловічі І жіночі особини володіють однаковим еволюційно вигідним значенням ознаки), а в динамічно змінюваному - вже в одному поколінні з'являється генотипічний статевий диморфізм, що далі зростає.

Геодакян сформулював філогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якоюсь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то у філогенезі ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоловічої. Це стосується всіх видів, які мають різностатеве розмноження. Наприклад, якщо у ссавців самка менша, ніж самець, то в еволюційному процесі самки збільшуватимуться в розмірі, бо це вигідно для виду.

За онтогенетичним правилом статевого диморфізму (Геодакян), якщо за якою-небудь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то і в онтогенезі ця ознака змінюється, як правило, від жіночої форми до чоловічої. За дивергентними ознаками батьків (які є предметом уваги) повинна домінувати форма батька (порода), а за конвергентними (неістотними для виведення породи) - жіноча. В онтогенезі жіночі форми ознаки виявляються раніше, а чоловічі - пізніше. Так, маленькі діти обох статей більше схожі на дівчаток, а у літніх людей починають виявлятися чоловічі риси (грубий голос, ріст волосся на обличчі тощо). За характерологічними ознаками маленької дівчинки можна точніше передбачити структуру особистості й поведінку дорослої жінки, ніж у хлопчиків, тобто йдеться про дихрономорфізм (часове незбігання прояву жіночих і чоловічих ознак).

Спостерігається статевий диморфізм у появі хвороб (усі нові захворювання спочатку з'являлися в чоловіків), будові мозку (у чоловіків чіткіше виражена асиметрія півкуль й оперативних систем - кори і лівої півкулі, а в жінок - консервативних систем - під кірки й правої півкулі, що зумовлює переважання в чоловіків аналітичного мислення, у жінок - інтуїтивного, образного й почуттєвого (чуттєвого) пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також більш научувані. У культурно-історичному процесі кожна нова професія спочатку є чоловічою і лише потім стає жіночою тощо.

Проблема статі стосується важливих сфер інтересів людини: демографії і медицини, психології і педагогіки, навіть економіки. Правильна соціальна концепція статі потрібна для розв'язання проблем народжуваності і смертності, сім'ї і виховання, професійної орієнтації.

Наступний розділ:

Етологія статі


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

  • Зародження науки про індивідуальні відмінності

  • Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

  • Принципи і методи диференціальної психології

  • Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології

  • Психогенетичні методи

  • Історичні методи

  • Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

  • Математичні методи і продуктивність їх застосування

  • Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження

  • Канали отримання інформації про індивідуальність

  • Вплив середовища і спадковості на людину

  • Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології

  • Людина як представник біологічного виду Homo sapiens

  • Організм як чинник індивідуальності

  • Особистість - психологічний носій соціальних властивостей

  • Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей

  • Формальні і змістові властивості індивідуальності

  • Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту

  • Конституційні теорії темпераменту

  • Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

  • Описова теорія темпераменту Г. Хейманса і Е. Вірсми

  • Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка

  • Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим

  • Психологічні теорії темпераменту

  • Структура темпераменту в теорії В. Русалова

  • Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей

  • Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

  • Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна
  • Етологія статі

  • Міжстатеві відмінності у психологічних якостях

  • Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок

  • Диференціація характеру

  • Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру

  • Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

  • Типологічний підхід до характеру особистості

  • Особистісні типи

  • Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

  • Ідіографічний підхід до особистості

  • Факторна структура особистості

  • П'ятифакторна модель вивчення особистості (РРМ)

  • Диференціальна когнітологія

  • Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

  • Диференціація уявлень і уяви

  • Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

  • Стильові характеристики мислення

  • Диференціальна психологія здібностей

  • Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

  • Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

  • Типи інтелектуальних здібностей

  • Дивергентні здібності (креативність)

  • Пізнавальні стилі

  • Типи інтелектуальної обдарованості

  • Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості

  • Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості

  • Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

  • Геніальність як прояв обдарованості

  • Розумова відсталість і деменція

  • Тестування здібностей особистості

  • Диференціально-психологічні характеристики інтелекту

  • Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту

  • Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

  • Багатофакторні теорії інтелекту

  • Експериментально-психологічні теорії інтелекту

  • Генетичний підхід до вивчення інтелекту

  • Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту

  • Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

  • Освітній підхід до вивчення інтелекту

  • Інформаційний підхід до вивчення інтелекту

  • Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

  • Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

  • Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

  • Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей

  • Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

  • Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

  • Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності

  • Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

  • Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей

  • Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

  • Теорія когнітивного темпу

  • Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

  • Вузькість - широкість категорії

  • Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності

  • Когнітивні стилі у структурі індивідуальності

  • Диференціальна специфіка феномену креативності

  • Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту

  • Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту М. Воллаха і Н. Когана

  • Основні концептуальні підходи до креативності

  • Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю

  • Механізми і чинники креативності

  • Детермінанти міжтрупових відмінностей

  • Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище

  • Вплив статусного рівня на інтелект

  • Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів

  • Специфіка крос-культурних досліджень

  • Культурні відмінності і їх вияви

  • Література