Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

Диференціальна психологія

Усі основні галузі сучасної фундаментальної психології виникли наприкінці XIX ст.: експериментальна психологія пізнавальних процесів (Г. Фехнер, Г. Гельмгольц, І. Мюллер), диференціальна психологія (Ф. Гальтон, Дж.-М. Кеттел), соціальна психологія (Е. Дюркгейм, В. Вундт та ін.). Диференціальну психологію здібностей і психодіагностику застосував Ф. Гальтон. Він став основоположником емпіричного підходу до розв'язання проблеми здібностей, обдарованості, таланту, запропонував основні методи і методики, якими дослідники користуються і донині. У його працях викристалізувалися основні завдання диференціальної психології, психодіагностики і психології розвитку.

Гальтон намагався пояснити індивідуальні відмінності між людьми впливом спадковості, вважав, що здібності і талант успадковуються, методом близнюків вивчав вплив спадковості і середовища. За його припущеннями, ключові індивідуальні відмінності - "базові вимірювання" - фіксуються в мові, і аналіз повсякденної мови може дати інформацію про найзначущіші психологічні особливості людей. У співпраці з математиком Ч. Пірсоном Гальтон розробив основи кореляційного аналізу. Він став основоположником євгеніки (грец. еu - добре і genos - рід) - напряму генетики, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини шляхом штучного добору. Однак емпіричні результати досліджень не завжди підтверджували теоретичні припущення Гальтона, який був переконаний, що представники соціальної еліти біологічно й інтелектуально перевершують представників соціальних низів, а жінки - менш талановиті і розумні, ніж чоловіки.

Ф. Гальтон дійшов висновку, що вимірювання в психології можливе тільки на основі зіставлення розкиду значень вимірюваних змінних, оскільки в "психологічній лінійці" немає ні абсолютної одиниці вимірювання, ні нуля. Він сформулював гіпотезу про зв'язок інтенсивності психічної властивості з імовірністю її вияву, заклавши основи психометрики. Його послідовники створили ефективні і точні засоби вимірювання різноманітних здібностей. Суттю новостворених теоретичних концепцій стало твердження, що майже всі здібності концентровано проявляються в одній інтегральній характеристиці - інтелекті, а найефективнішим методом дослідження здібностей є тест.

В. Штерн довів, що існує не тільки загальна для всіх дітей певного віку нормативність у розвитку здібностей, а й нормативність індивідуальна, що характеризує конкретну дитину. Він також став ініціатором експериментального дослідження мислення, мови і мовлення дітей, розробив методи тестування розвитку мислення, удосконалив способи вимірювання інтелекту дітей, які створив А. Біне, запропонувавши вимірювати не розумовий вік, а коефіцієнт розумового розвитку (Щ).

Досліджував здібності швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980). Він брав участь у розробленні шкал вимірювання інтелекту, сформулював основи концепції когнітивного розвитку дітей, який розглядав як поступальний поетапний процес. Також створив концепцію стадіального розвитку інтелекту, виділивши в ньому періоди: сенсомоторного інтелекту (до 2 років); "конкретних" операцій (до 12 років) з під періодом доопераційного інтелекту (до 6-7 років); формування "формальних" операцій (приблизно до 15 років). При цьому розумові дії він трактував як продукт інтеріоризації спочатку зовнішніх (практичних) дій у внутрішні (розумові) дії. Піаже дійшов висновку, що етапи психічного розвитку є етапами розвитку інтелекту.

До вивчення здібностей долучився і психофізіолог Б. Теплов, запропонувавши теорію здібностей і обдарованості. Здібності він розглядав у розрізі індивідуально-психологічних відмінностей. Досліджуючи музичні здібності, він дійшов висновку, що саме якісний бік здібностей має найважливіше значення, хоча не ігнорував і кількісного підходу до індивідуальних достоїнств. Виступав проти ранжування людей за здібностями, наголошуючи на великому значенні індивідуально-типової своєрідності здібностей.

На основі вивчення опосередкованої залежності розвитку здібностей від природних задатків Теплов довів, що не буває здібностей, які не розвивалися б у процесі виховання і навчання.

Б. Теплов детально розробив проблему співвідношення більш загальних і більш спеціальних здібностей, стверджуючи, що спеціальні здібності істотно залежать від особливостей інтелекту та інших властивостей особистості. У працях "Психологія музичних здібностей" і "Розум полководця" проаналізував конкретні види діяльності, дійшовши таких висновків: здібності можна виявити тільки на основі.аналізу особливостей діяльності; успішність діяльності залежить від комплексу здібностей; можлива в широких межах компенсація одних здібностей іншими. Ці положення стали основою багатьох праць із диференціальної психології здібностей.

Загалом диференціальна психологія здібностей переймається дослідженням таких проблем:

• розвиток здібностей і їх детермінанти. Основною ланкою в детермінації здібностей є співвідношення спадковості і середовища;

• взаємозв'язок спеціальних і загальних здібностей;

• створення методів вимірювання здібностей, у широкому сенсі - методів вимірювання психічних властивостей індивідуальності. Гальтон вважав, що тести сенсорного розрізнення можуть посприяти вимірюванню інтелекту людини, оскільки поле, в якому діють інтелект і розум, тим ширше, чим краще органи чуття реагують на зовнішні подразники. Помітивши порушення здатності розрізняти тепло, біль, холод при ідіотії, він переконався, що за сенсорною розрізнювальною чутливістю (диференціальний поріг чутливості) можна визначити інтелектуальну обдарованість;

• взаємозв'язки здібностей і діяльності. Ізоморфізм (взаємодоповнюваність) здібностей і

діяльності, що зводиться до формули "здібностей стільки, скільки видів діяльності", науково некоректний. Інші варіанти, передусім уявлення про складні зв'язки здібностей і видів діяльності, науково обґрунтованіші.

Гальтон не досліджував впливу соціальних умов на розвиток здібностей. Цю прогалину заповнили інші дослідники. Основні проблеми сучасних студій: вплив мікро-, мезо- і макроспільнот, у які включена особистість, на розвиток її здібностей; зв'язок між формуванням здібностей і зміною соціальних ролей (і навпаки); вплив оцінних нормативів і громадської думки, а також різних форм заохочення на розвиток здібностей; вивчення престижу здібностей, який формують засоби масової інформації.

Основним завданням соціальної психології є дослідження взаємозв'язків "суспільна потреба в певних здібностях - умови для їх розвитку - реальний розвиток здібностей". Суспільство (а точніше - його інститути) може у кращому разі стати сприйнятливим до певних ідей і планів, але ніяк не формувати вимоги.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

  • Зародження науки про індивідуальні відмінності

  • Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

  • Принципи і методи диференціальної психології

  • Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології

  • Психогенетичні методи

  • Історичні методи

  • Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

  • Математичні методи і продуктивність їх застосування

  • Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження

  • Канали отримання інформації про індивідуальність

  • Вплив середовища і спадковості на людину

  • Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології

  • Людина як представник біологічного виду Homo sapiens

  • Організм як чинник індивідуальності

  • Особистість - психологічний носій соціальних властивостей

  • Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей

  • Формальні і змістові властивості індивідуальності

  • Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту

  • Конституційні теорії темпераменту

  • Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

  • Описова теорія темпераменту Г. Хейманса і Е. Вірсми

  • Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка

  • Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим

  • Психологічні теорії темпераменту

  • Структура темпераменту в теорії В. Русалова

  • Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей

  • Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

  • Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

  • Етологія статі

  • Міжстатеві відмінності у психологічних якостях

  • Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок

  • Диференціація характеру

  • Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру

  • Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

  • Типологічний підхід до характеру особистості

  • Особистісні типи

  • Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

  • Ідіографічний підхід до особистості

  • Факторна структура особистості

  • П'ятифакторна модель вивчення особистості (РРМ)

  • Диференціальна когнітологія

  • Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

  • Диференціація уявлень і уяви

  • Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

  • Стильові характеристики мислення

  • Диференціальна психологія здібностей

  • Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей
  • Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

  • Типи інтелектуальних здібностей

  • Дивергентні здібності (креативність)

  • Пізнавальні стилі

  • Типи інтелектуальної обдарованості

  • Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості

  • Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості

  • Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

  • Геніальність як прояв обдарованості

  • Розумова відсталість і деменція

  • Тестування здібностей особистості

  • Диференціально-психологічні характеристики інтелекту

  • Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту

  • Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

  • Багатофакторні теорії інтелекту

  • Експериментально-психологічні теорії інтелекту

  • Генетичний підхід до вивчення інтелекту

  • Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту

  • Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

  • Освітній підхід до вивчення інтелекту

  • Інформаційний підхід до вивчення інтелекту

  • Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

  • Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

  • Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

  • Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей

  • Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

  • Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

  • Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності

  • Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

  • Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей

  • Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

  • Теорія когнітивного темпу

  • Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

  • Вузькість - широкість категорії

  • Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності

  • Когнітивні стилі у структурі індивідуальності

  • Диференціальна специфіка феномену креативності

  • Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту

  • Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту М. Воллаха і Н. Когана

  • Основні концептуальні підходи до креативності

  • Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю

  • Механізми і чинники креативності

  • Детермінанти міжтрупових відмінностей

  • Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище

  • Вплив статусного рівня на інтелект

  • Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів

  • Специфіка крос-культурних досліджень

  • Культурні відмінності і їх вияви

  • Література