Принципи і методи диференціальної психології

Диференціальна психологія

Науку як своєрідний, цілісний і самостійний спосіб пізнання світу характеризують її предмет - чітко визначені зміст, якість і закономірність, у яких реальність (дійсність) постає перед дослідником, і метод - спосіб осягнення сутності предмета пізнання. Виникнення нової галузі наукового знання завжди пов'язане зі змістовою диференціацією наукових уявлень людини про світ (об'єктивним процесом розвитку науки), виділенням нового змісту в існуванні досліджуваної реальності (визначенням предмета) та побудовою способів пізнання цієї реальності (створенням методу). Диференціальна психологія постала як галузь психологічної науки, визначивши свій предмет, теоретичні принципи дослідницьких стратегій і адаптувавши методи для дослідження індивідуальних, типологічних і групових відмінностей.

Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу

Будь-яка галузь знання, що претендує на незалежний статус, вибудовується на системі базових принципів, що визначають суть наукового напряму. Для диференціальної психології найістотніші такі принципи:

• принцип інтегрального аналізу (співвідношення частини і цілого), що опирається на теорію інтегральної індивідуальності Б. Ананьєва, В. Мерліна і спеціальну теорію індивідуальності В. Русалова. За цими теоріями індивідуальність - це інтегральна біопсихо-соціальна характеристика людини, яка охоплює такі рівні, як організм, індивід і особистість. Аналіз індивідуальності здійснюють за формальним підходом від нижчого (організмічного, індивідного) рівня і до вищого (особистісного). На основі отриманих даних роблять висновок про цілісну інтегральну індивідуальність, яка складається з усіх рівнів, об'єднаних у систему;

• принцип взаємозв'язку інтра- й інтеріндивіду-альних закономірностей, який ґрунтується на теорії інтеракціонізму і вказує на те, що інтрапсихічні (вну-тріособистісні) структури (особистісні риси, цінності, мотиви, соціальні ролі, установки тощо) формуються під впливом інтеріндивідуальної (міжособистісної) взаємодії з іншими людьми і, у свою чергу, впливають на процеси міжособистісної взаємодії;

• принцип взаємодії ендо- й екзофакторів у детермінації відмінностей, оснований на теорії О. Лазурського про співвідношення і взаємодію в структурі особистості ендопсихічних (спадково детермінованих) і екзо-психічних (детермінованих середовищем) чинників, а також теорії В. Штерна про конвергенцію (лат. conver-go - сходжусь, наближаюсь) двох чинників (спадковості і середовища) у процесі психічного розвитку особистості. За цими теоріями взаємодія ендо- й екзофакторів формує нові психічні властивості;

• принцип вимірюваності й статистичного оцінювання психічних явищ, який вказує, що психічні утворення можна оцінити не тільки якісно (інтелект вище середньої норми), а й кількісно (IQ - 118). Статистичні вимірювання дають уявлення про нормальний розподіл досліджуваної функції в певній вибірці.

У науковому пошуку і практичній роботі психологи дотримуються правил, основаних на системі цих базових принципів, які визначають специфіку професійної діяльності. Основоположним у диференціальній психології, таким, що конкретизує інші принципи, є формальний підхід.

Формальний (лат. formalis - складений за формою) підхід - сукупність метод/е аналізу структури генетично детермінованих, вроджених, крос-культурних, крос-ситуативних стійких універсальних властивостей людини, які дають змогу провести необхідну для цілей дослідження межу між найтиповішими, стабільними, відтворюваними в життєвій практиці та експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями і рештою особистісних змістових властивостей, що характеризують неповторність людини.

У межах формального підходу для опису структури психіки використовують такі психодинамічні конструкти, як темперамент, стиль, інтелект, характер та ін.

Зазвичай дослідники, пропонуючи пояснення природи психічних явищ, явно або неявно демонструють своє ставлення до двох основних питань психології: "що?" (значення змістового компонента психіки); "як?" (прояв психодинамічного аспекту). Пошуки відповіді на питання "як?" пов'язані насамперед із розвитком уявлень про вияви психічних процесів, властивостей та індивідуальності загалом. Г.-В. Олпорт визначав найважливіший параметр особистості - рису - як вияв "стійких, еквівалентних форм адаптивної й експресивної поведінки", відтворюваних індивідом як реакція на подразнювальні впливи. Формальну складову індивідуальності називають також інструментальною (Палей, Магун, 1979), маючи на увазі характеристику суб'єкта з погляду "знарядь" чи "інструментів", які він використовує для освоєння світу.

Відмінність формоутворювальних властивостей (властивості нервової системи, що становить основу темпераменту, когнітивні стилі, інтелект) від інших характеристик людської індивідуальності полягає в тому, що їх розвиток меншою мірою визначається впливом змістово-смислових детермінант. Формальний підхід припускає виявлення інваріантної (лат. invarians - незмінний) структури феномену, що вивчається, і визначення валідності (франц. valide - дійсний), тобто вірогідності аналізованих параметрів.

Новітні теорії психології індивідуальних відмінностей - системна психофізіологія, спеціальна теорія індивідуальності, психогенетичні теорії - погоджуються, що змістова складова поведінки і діяльності, яка переважно є наслідком засвоєння етичних і культурних норм, і формально-динамічна характеристика людини зливаються в гармонійну універсальну структуру. При цьому біологічно зумовлені базові властивості (організмічні й індивідні) або тенденції ("дозрівання" відповідних мозкових структур) часто обмежують кількість ступенів свободи в процесі формування і розвитку особистісних психологічних структур, які розміщені вище в ієрархічній індивідуальності (Русалов, 1986;Собчик, 1987).

Змістові особистісні характеристики індивідуальності формуються під впливом соціально обумовлених законів, а формальні (темпераментальні, когнітивно-стильові, інтелектуальні) підпорядковані еволюційно-генетичним законам. Як правило, формальні характеристики виявляються під впливом крос-ситуативних, стійких у часі і толерантних до контекстуальної дії чинників. Відношення формальних і змістових характеристик індивідуальності зворотні і релятивні, тобто відносні (Дорфман, 1995). З позицій теорії інтегральної індивідуальності їх зворотність і відносність зумовлені подвійністю якісної визначеності індивідуальності, тобто тим, розглядають її як підсистему соціальних систем чи як самостійну систему. Так, статура, зріст, риси обличчя, колір очей і волосся, форма носа самі по собі є конституційними індивідними характеристиками, але, будучи структурним компонентом цілісної інтегральної індивідуальності як підсистеми соціальної системи, вони можуть набувати функції соціального знаку, тобто статусу змісту. Наприклад, на конкурсах краси індивідні риси набувають значення соціальної цінності як для конкурсантів, так і для журі, глядачів і рекламістів.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Принципи і методи диференціальної психології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

  • Зародження науки про індивідуальні відмінності

  • Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

  • Принципи і методи диференціальної психології
  • Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології

  • Психогенетичні методи

  • Історичні методи

  • Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

  • Математичні методи і продуктивність їх застосування

  • Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження

  • Канали отримання інформації про індивідуальність

  • Вплив середовища і спадковості на людину

  • Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології

  • Людина як представник біологічного виду Homo sapiens

  • Організм як чинник індивідуальності

  • Особистість - психологічний носій соціальних властивостей

  • Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей

  • Формальні і змістові властивості індивідуальності

  • Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту

  • Конституційні теорії темпераменту

  • Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

  • Описова теорія темпераменту Г. Хейманса і Е. Вірсми

  • Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка

  • Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим

  • Психологічні теорії темпераменту

  • Структура темпераменту в теорії В. Русалова

  • Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей

  • Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

  • Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

  • Етологія статі

  • Міжстатеві відмінності у психологічних якостях

  • Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок

  • Диференціація характеру

  • Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру

  • Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

  • Типологічний підхід до характеру особистості

  • Особистісні типи

  • Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

  • Ідіографічний підхід до особистості

  • Факторна структура особистості

  • П'ятифакторна модель вивчення особистості (РРМ)

  • Диференціальна когнітологія

  • Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

  • Диференціація уявлень і уяви

  • Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

  • Стильові характеристики мислення

  • Диференціальна психологія здібностей

  • Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

  • Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

  • Типи інтелектуальних здібностей

  • Дивергентні здібності (креативність)

  • Пізнавальні стилі

  • Типи інтелектуальної обдарованості

  • Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості

  • Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості

  • Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

  • Геніальність як прояв обдарованості

  • Розумова відсталість і деменція

  • Тестування здібностей особистості

  • Диференціально-психологічні характеристики інтелекту

  • Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту

  • Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

  • Багатофакторні теорії інтелекту

  • Експериментально-психологічні теорії інтелекту

  • Генетичний підхід до вивчення інтелекту

  • Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту

  • Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

  • Освітній підхід до вивчення інтелекту

  • Інформаційний підхід до вивчення інтелекту

  • Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

  • Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

  • Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

  • Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей

  • Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

  • Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

  • Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності

  • Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

  • Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей

  • Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

  • Теорія когнітивного темпу

  • Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

  • Вузькість - широкість категорії

  • Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності

  • Когнітивні стилі у структурі індивідуальності

  • Диференціальна специфіка феномену креативності

  • Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту

  • Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту М. Воллаха і Н. Когана

  • Основні концептуальні підходи до креативності

  • Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю

  • Механізми і чинники креативності

  • Детермінанти міжтрупових відмінностей

  • Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище

  • Вплив статусного рівня на інтелект

  • Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів

  • Специфіка крос-культурних досліджень

  • Культурні відмінності і їх вияви

  • Література