Сила Я визначається здатністю людини зберігати свою самість, незважаючи на несприятливі зовнішні і внутрішні обставини. У змінених станах свідомості, при деяких захворюваннях людина може переживати множинність, мінливість свого Я, його постійні трансформації.
Найважливішою відправною точкою для почуття цілісності і безперервності Я € тіло людини, її ім'я, потім ЇЇ особисті речі, улюблені предмети, заняття, хобі, референтна група, значущі інші.
Структура Я як основний елемент характеру виконує такі регулятивно-інтеграційні функції: інтроцентричні (орієнтовані на здійснення особистих завдань і цілей) й екстероцентричні (орієнтовані на здійснення завдань і цілей, не пов'язаних безпосередньо з власними). На думку І, Якубіка, регулювальна роль структури Я полягає в тому, що вона є джерелом мотивації до дій, спрямованих на захист, підтримку і розвиток власної особистості. Відповідно до описаної ролі Я розрізняють типи регуляції поведінки: егоцентричний (спрямованість на задоволення власних потреб), алоцентричний (спрямованість на задоволення потреб, захист інтересів і розвиток інших людей), соціоцентричний (переважання цілей соціальних груп, суспільних інститутів), альтруїстичний (відмова від власних цілей і завдань заради виконання чужих).
Предметом диференціально-психологічного аналізу воля практично не була. У класичних дослідженнях вольові прояви інтерпретували як такі динамічні (формально-динамічні) параметри:
• детермінуюча тенденція, необхідна для розірвання асоціативного зв'язку;
• подолання тенденцій поля як наслідок порушення рівноваги "індивід - середовище";
• система образів потреб і усвідомлювана схема мотивів, які є основою уявлень людини про власні динамічні сили;
• тенденція організовувати власне Я так, щоб здійснювався рух до заданої мети, в заданому напрямі.
Волю завжди пов'язують з усвідомленим вибором, а наполегливість - наданням переваг, саморегуляцію - зі стратегіями зняття невизначеності.
Відмінності в інтенсивності вольових устремлінь відображають відмінності в здатності людини робити самостійний вибір, специфіку спрямувальної і регуляторної функції особистості.
Я-система базових (генералізованих) орієнтацій
Орієнтація (особистісна) є стабільною домінуючою тенденцією суб'єкта, яку формують схильності, установки, мотиви. Типи орієнтації вивчають переважно в межах диференціальної психології і психології особистості.
Базові орієнтації - тенденції поведінки, зафіксовані в структурі життєвого досвіду і пов'язані із системою надання переваг, що виявляються в орієнтації на себе (суб'єктна репрезентація), на інших (комунікативна взаємодія) і на предмет (предметно-маніпулятивна активність).
Орієнтації, що розглядаються як домінуючі мотиви, пов'язані з інтегральнішим поняттям "спрямованість особистості" - узагальнене ставлення особистості до різних аспектів зовнішнього світу. Система базових орієнтацій (СБО), яка формується вже в перші роки життя суб'єкта, є чинником не тільки формування характеру, а й особистості загалом.
Орієнтація на себе пов'язана з вираженим зосередженням суб'єкта на власних думках, переживаннях і характеризується (за показниками "16-факторного особистісного опитувальника" Кеттела) такими ознаками: тривожність, турбота про фізичне здоров'я, висока недовірливість, егоцентризм, детермінованість поведінки своїм самопочуттям і настроєм - при цьому основними мотивами поведінки є власне благополуччя, особисті досягнення, прагнення до самоствердження.
Орієнтація на предметні аспекти активності (об'єкт, справу) характеризується вираженими потребами в пізнанні та освоєнні предметного середовища. Можливо, цей тип орієнтації проявляється у наймолодшому віці.
Орієнтація на інших (групу) насамперед полягає у позитивному налаштуванні на спілкування. Переважні мотиви поведінки визначаються здебільшого інтересами і потребами інших людей.
М. Неймарк виявив значущі відмінності в психологічних особливостях, характерних для дітей з різними типами мотиваційної структури. Школярі, об'єднані у три групи за домінуванням у структурі їхніх мотивів однієї з трьох орієнтацій, відрізнялися як за ступенем вираженості у них певних ознак, так і за особливостями їх комбінації. Орієнтація на себе пов'язана із завищеною оцінкою своїх здібностей і соціального становища, бажанням досягти вищого соціального статусу, захисною реакцією на невдачу, пред'явленням нереалістичних вимог до інших. Домінуюча орієнтація на предмет слабо пов'язана з особливостями Я-образу і адаптивними реакціями на невдачу. За словами М. Неймарка, мотиви, розвиваючись, організовуються в ієрархічну структуру, на різних етапах життя одні мотиви домінують над іншими. При дослідженні співвідношення спрямованості особистості молодших підлітків з афектом неадекватності - переживанням, що виникає, коли домагання, зумовлені звичною самооцінкою, зазнавали невдачі, - було з'ясовано, що найчастіше він проявляється у групі підлітків з вираженою орієнтацією на себе.
Отже, систему базових орієнтацій тісно пов'язує фактор, який структурує особистість загалом.
Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру“ на сторінці 3. Приємного читання.
