Самооцінка - оцінка особистістю себе, своїх фізичних, інтелектуальних, емоційно вольових, комунікаційних, етичних якостей, життєвих можливостей, ставлення до себе оточення і свого місця серед них.
Спрямованість ставлення на різні аспекти власного Я виявляється в самоставленні, а прагнення продемонструвати свої соціально значущі якості - в самопрезентації.
Самооцінка - це прояв суб'єктної активності особистості, складова частина Я-концепції, Я-образу, який не треба ні уявляти, ні згадувати, оскільки він суб'єктивно існує як даність, внутріособистісна структура, що керує ставленням особистості до себе і світу.
Самооцінка переважно пов'язана з соціальною іпостассю Я, бо воно відображає в системі суб'єктивних значень втілення особистості в людях. Водночас самооцінку можна розглядати як інтегратора усіх основних компонентів Я-образу: фізичного, психологічного і соціального.
Індивідуальні особливості самооцінки впливають на формування таких рис характеру, як упевненість, рівень домагань, самолюбство, критичність, цілеспрямованість тощо. Самооцінка динамічно змінюється згідно з рівнем соціального благополуччя, формуванням особистісних особливостей індивіда. Регулятором її є ступінь успішності людини в житті згідно з її рівнем домагань, що відображено у формулі Джемса: самооцінка = успіх: домагання.
Характеризується самооцінка ступенем адекватності, стійкістю. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню; низька - заважає розкриттю індивідуальності, стимулює формування комплексів. Адекватна рівню домагань і реальним можливостям людини самооцінка допомагає правильно обрати життєві тактики й форми поведінки, а відтак - зберегти здоров'я. Неадекватна самооцінка може бути завищеною (рівень домагань вище особистісних потенцій, необхідних для успіху) і заниженою (рівень домагань нижче особистісних можливостей). В обох випадках утруднюється нормальна самоактуалізація і не виправдовуються соціальні очікування.
Стійкість/нестійкість самооцінки визначається рівнем ригідності (лат. гідісіия - твердий, заціпенілий) нервової системи, силою установок, соціальною сенситивністю, конформністю, навіюваністю.
Здатність до формування самооцінки удосконалюється з віком, освітою, розвитком інтелекту і підвищенням соціального статусу особистості. Корекція самооцінки - одне з основних завдань психічного самовдосконалення і психотерапії.
З віком самооцінка стає дедалі диференційовані-шою. Школярам сьомого класу, старшокласникам і студентам вечірніх курсів у віці приблизно ЗО років запропонували оцінити себе за 40 характеристиками, використовуючи шестибальну шкалу від "цілком правильно" (6 балів) до "абсолютно неправильно" (1 бал). Твердження охоплювали: фізичні якості, рівень досягнень, інтелектуальний розвиток, міжособистісне спілкування і соціальну відповідальність. Аналіз індивідуальних варіацій виявив тенденцію до їх збільшення з віком. Можливо, диференціація самооцінки пов'язана з розвитком здатності оцінювати різні аспекти свого Я, використовуючи найрізноманітніші стратегії.
Аналіз концепції характеру в контексті ієрархічного підходу пов'язаний з дослідженнями саморегуляції як психофізіологічного компонента волі, наполегливості як риси, що є основою вольових дій, волі як категорії, використовуваної при дослідженні життєвих процесів, які рухають людьми в певному напрямі або до конкретної мети.
Саморегуляція (лат. regulo - упорядковую, налагоджую) психічна - система психічної самодіїз метою свідомого управління осо-бистісію своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації і доцільності.
Психічна саморегуляція може здійснюватися на неусвідомлюваному рівні механізмами підтримки внутрішнього гомеостазу (рівноваги) і адаптивної поведінки (наприклад, ситуація небезпеки викликає стан напруженості, тривоги, стресу, готовності діяти) і бути свідомим, довільним процесом на основі освоєння спеціальних методів мобілізації внутрішніх резервів, які в буденному житті залишаються незатребуваними.
Основою психічної саморегуляції є систематичне тренування психосоматичних реакцій і центральних нервових процесів, що допомагає виробити первинний комплекс специфічних навичок, призначених для довільної зміни поточних психофізіологічних і психічних станів. Для всієї різноманітності методик психічної саморегуляції існують загальні і обов'язкові прийоми: стани м'язового розслаблення (релаксація); управління ритмом дихання; вироблення й активізація позитивних, світлих уявлень і чуттєвих образів (зорових, слухових, тактильних та інших); розвиток здатності до концентрації і децентрації уваги; спілкування із собою як активізація регулювальної і програмувальної сили мисленого і вимовленого вголос слова.
Психічна саморегуляція, як правило, відбувається на таких рівнях:
• 1. Регуляція рівня психічної активності особистості за рахунок інформаційно-енергетичного потоку ("відре-агування" - посилення рухової або психічної активності); катарсис (очищення, емоційно-енергетична реакція на естетичну інформацію); зміна нервової імпульсації (регуляція м'язового і психічного тонусу); ритуальні дії (спосіб впливу на психіку через відповідну організацію зовнішніх умов для зміни психічної активності).
• 2. Емоційно-вольовий рівень психічної саморегуляції життєдіяльності: спрямованість особистості на підвищення стресостійкості, зняття емоційної напруги і психофізичного стомлення; вироблення позитивних установок, підвищення ефективності пізнавальної діяльності за рахунок тренування уяви, інтуїції, пам'яті, уваги; мобілізація сил організму для виживання в екстремальних умовах.
• 3. Психічна саморегуляція мотиваційних складових життєдіяльності особистості: сили мотивації, усвідо-мленості, смислової насиченості, інтегрованості мотиваційних тенденцій тощо.
• 4. Самокоригування особистості в плані самоорганізації, самоствердження, самоактуалізації, самодетермі-нації, самовдосконалення. Діалог із собою може відбуватися у формі самосповіді, самопереконання, самона-казу, самонавіяння, самопідкріплення тощо.
Я-системокомплекс рис. Він інтегрує всі життєві прояви, допомагає особистості розглядати себе зсередини, спостерігати, усвідомлювати, видозмінюватись, регулювати свою життєдіяльність її активне начало - Я. Я-системокомплекс рис є найвищою концентрацією суб'єктності людини, в якій утілюються всі відчуття від швидкоплинних станів до кардинальних вчинків, ключових життєвих рішень, переживання власної цілісності і нерозривності, свого минулого, сьогодення і майбутнього.
Я - глибинна сутність людини, ЇЇ самість, достовірність, автентич* ність, що дає змогу їй відрізняти себе від інших, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру“ на сторінці 2. Приємного читання.
