Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру

Диференціальна психологія

Самооцінка - оцінка особистістю себе, своїх фізичних, інтелектуальних, емоційно вольових, комунікаційних, етичних якостей, життєвих можливостей, ставлення до себе оточення і свого місця серед них.

Спрямованість ставлення на різні аспекти власного Я виявляється в самоставленні, а прагнення продемонструвати свої соціально значущі якості - в самопрезентації.

Самооцінка - це прояв суб'єктної активності особистості, складова частина Я-концепції, Я-образу, який не треба ні уявляти, ні згадувати, оскільки він суб'єктивно існує як даність, внутріособистісна структура, що керує ставленням особистості до себе і світу.

Самооцінка переважно пов'язана з соціальною іпостассю Я, бо воно відображає в системі суб'єктивних значень втілення особистості в людях. Водночас самооцінку можна розглядати як інтегратора усіх основних компонентів Я-образу: фізичного, психологічного і соціального.

Індивідуальні особливості самооцінки впливають на формування таких рис характеру, як упевненість, рівень домагань, самолюбство, критичність, цілеспрямованість тощо. Самооцінка динамічно змінюється згідно з рівнем соціального благополуччя, формуванням особистісних особливостей індивіда. Регулятором її є ступінь успішності людини в житті згідно з її рівнем домагань, що відображено у формулі Джемса: самооцінка = успіх: домагання.

Характеризується самооцінка ступенем адекватності, стійкістю. Висока самооцінка сприяє особистісному зростанню, самоствердженню; низька - заважає розкриттю індивідуальності, стимулює формування комплексів. Адекватна рівню домагань і реальним можливостям людини самооцінка допомагає правильно обрати життєві тактики й форми поведінки, а відтак - зберегти здоров'я. Неадекватна самооцінка може бути завищеною (рівень домагань вище особистісних потенцій, необхідних для успіху) і заниженою (рівень домагань нижче особистісних можливостей). В обох випадках утруднюється нормальна самоактуалізація і не виправдовуються соціальні очікування.

Стійкість/нестійкість самооцінки визначається рівнем ригідності (лат. гідісіия - твердий, заціпенілий) нервової системи, силою установок, соціальною сенситивністю, конформністю, навіюваністю.

Здатність до формування самооцінки удосконалюється з віком, освітою, розвитком інтелекту і підвищенням соціального статусу особистості. Корекція самооцінки - одне з основних завдань психічного самовдосконалення і психотерапії.

З віком самооцінка стає дедалі диференційовані-шою. Школярам сьомого класу, старшокласникам і студентам вечірніх курсів у віці приблизно ЗО років запропонували оцінити себе за 40 характеристиками, використовуючи шестибальну шкалу від "цілком правильно" (6 балів) до "абсолютно неправильно" (1 бал). Твердження охоплювали: фізичні якості, рівень досягнень, інтелектуальний розвиток, міжособистісне спілкування і соціальну відповідальність. Аналіз індивідуальних варіацій виявив тенденцію до їх збільшення з віком. Можливо, диференціація самооцінки пов'язана з розвитком здатності оцінювати різні аспекти свого Я, використовуючи найрізноманітніші стратегії.

Аналіз концепції характеру в контексті ієрархічного підходу пов'язаний з дослідженнями саморегуляції як психофізіологічного компонента волі, наполегливості як риси, що є основою вольових дій, волі як категорії, використовуваної при дослідженні життєвих процесів, які рухають людьми в певному напрямі або до конкретної мети.

Саморегуляція (лат. regulo - упорядковую, налагоджую) психічна - система психічної самодіїз метою свідомого управління осо-бистісію своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації і доцільності.

Психічна саморегуляція може здійснюватися на неусвідомлюваному рівні механізмами підтримки внутрішнього гомеостазу (рівноваги) і адаптивної поведінки (наприклад, ситуація небезпеки викликає стан напруженості, тривоги, стресу, готовності діяти) і бути свідомим, довільним процесом на основі освоєння спеціальних методів мобілізації внутрішніх резервів, які в буденному житті залишаються незатребуваними.

Основою психічної саморегуляції є систематичне тренування психосоматичних реакцій і центральних нервових процесів, що допомагає виробити первинний комплекс специфічних навичок, призначених для довільної зміни поточних психофізіологічних і психічних станів. Для всієї різноманітності методик психічної саморегуляції існують загальні і обов'язкові прийоми: стани м'язового розслаблення (релаксація); управління ритмом дихання; вироблення й активізація позитивних, світлих уявлень і чуттєвих образів (зорових, слухових, тактильних та інших); розвиток здатності до концентрації і децентрації уваги; спілкування із собою як активізація регулювальної і програмувальної сили мисленого і вимовленого вголос слова.

Психічна саморегуляція, як правило, відбувається на таких рівнях:

• 1. Регуляція рівня психічної активності особистості за рахунок інформаційно-енергетичного потоку ("відре-агування" - посилення рухової або психічної активності); катарсис (очищення, емоційно-енергетична реакція на естетичну інформацію); зміна нервової імпульсації (регуляція м'язового і психічного тонусу); ритуальні дії (спосіб впливу на психіку через відповідну організацію зовнішніх умов для зміни психічної активності).

• 2. Емоційно-вольовий рівень психічної саморегуляції життєдіяльності: спрямованість особистості на підвищення стресостійкості, зняття емоційної напруги і психофізичного стомлення; вироблення позитивних установок, підвищення ефективності пізнавальної діяльності за рахунок тренування уяви, інтуїції, пам'яті, уваги; мобілізація сил організму для виживання в екстремальних умовах.

• 3. Психічна саморегуляція мотиваційних складових життєдіяльності особистості: сили мотивації, усвідо-мленості, смислової насиченості, інтегрованості мотиваційних тенденцій тощо.

• 4. Самокоригування особистості в плані самоорганізації, самоствердження, самоактуалізації, самодетермі-нації, самовдосконалення. Діалог із собою може відбуватися у формі самосповіді, самопереконання, самона-казу, самонавіяння, самопідкріплення тощо.

Я-системокомплекс рис. Він інтегрує всі життєві прояви, допомагає особистості розглядати себе зсередини, спостерігати, усвідомлювати, видозмінюватись, регулювати свою життєдіяльність її активне начало - Я. Я-системокомплекс рис є найвищою концентрацією суб'єктності людини, в якій утілюються всі відчуття від швидкоплинних станів до кардинальних вчинків, ключових життєвих рішень, переживання власної цілісності і нерозривності, свого минулого, сьогодення і майбутнього.

Я - глибинна сутність людини, ЇЇ самість, достовірність, автентич* ність, що дає змогу їй відрізняти себе від інших, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Диференціальна психологія» автора Палій А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Теоретико-методологічні засади диференціальної психології

  • Зародження науки про індивідуальні відмінності

  • Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

  • Принципи і методи диференціальної психології

  • Методологія, методика і методи дослідження диференціальної психології

  • Психогенетичні методи

  • Історичні методи

  • Тестування в диференціально-психологічних дослідженнях

  • Математичні методи і продуктивність їх застосування

  • Лонгітюдні, порівняльно-вікові та генетико-моделювальні дослідження

  • Канали отримання інформації про індивідуальність

  • Вплив середовища і спадковості на людину

  • Трактування спадковості і середовища у диференціальній психології

  • Людина як представник біологічного виду Homo sapiens

  • Організм як чинник індивідуальності

  • Особистість - психологічний носій соціальних властивостей

  • Диференціально-психофізіологічний вимір детермінації індивідуальних відмінностей

  • Формальні і змістові властивості індивідуальності

  • Історико-психологічний аналіз трактування темпераменту

  • Конституційні теорії темпераменту

  • Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

  • Описова теорія темпераменту Г. Хейманса і Е. Вірсми

  • Уявлення про темперамент Г.-Ю. Айзенка

  • Спеціальні типи вищої нервової діяльності за І. Павловим

  • Психологічні теорії темпераменту

  • Структура темпераменту в теорії В. Русалова

  • Диференціальна психологія міжстатевих відмінностей

  • Теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

  • Еволюційна теорія статевого диморфізму В. Геодакяна

  • Етологія статі

  • Міжстатеві відмінності у психологічних якостях

  • Особливості моральної свідомості чоловіків і жінок

  • Диференціація характеру

  • Диференціально-психологічний аналіз структурних компонентів характеру
  • Акцентуації характеру як реакція особистості на фрустрації

  • Типологічний підхід до характеру особистості

  • Особистісні типи

  • Класифікація психологічних типів за К.Г Юнгом

  • Ідіографічний підхід до особистості

  • Факторна структура особистості

  • П'ятифакторна модель вивчення особистості (РРМ)

  • Диференціальна когнітологія

  • Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

  • Диференціація уявлень і уяви

  • Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

  • Стильові характеристики мислення

  • Диференціальна психологія здібностей

  • Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

  • Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

  • Типи інтелектуальних здібностей

  • Дивергентні здібності (креативність)

  • Пізнавальні стилі

  • Типи інтелектуальної обдарованості

  • Психічні механізми компетентності, таланту і мудрості як форм інтелектуальної обдарованості

  • Талант як реалізація екстраординарних можливостей особистості

  • Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

  • Геніальність як прояв обдарованості

  • Розумова відсталість і деменція

  • Тестування здібностей особистості

  • Диференціально-психологічні характеристики інтелекту

  • Характеристика тестолотічних підходів до інтелекту

  • Теорії, що грунтуються на розумінні інтелекту як цілісного утворення

  • Багатофакторні теорії інтелекту

  • Експериментально-психологічні теорії інтелекту

  • Генетичний підхід до вивчення інтелекту

  • Соціокультурний підхід до розуміння інтелекту

  • Процесуально-діяльнісний підхід до розуміння інтелекту

  • Освітній підхід до вивчення інтелекту

  • Інформаційний підхід до вивчення інтелекту

  • Функціонально-рівневий підхід до розуміння інтелекту

  • Регуляційний підхід до розуміння інтелекту

  • Онтологічний підхід до розуміння інтелекту

  • Основні проблеми й суперечності дослідження інтелектуальних здібностей

  • Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

  • Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

  • Взаємозв'язок загального інтелекту і шкільної успішності

  • Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

  • Когнітивні стилі як детермінанти індивідуальних відмінностей

  • Теорії, пов'язані з дослідженням когнітивних стилів

  • Теорія когнітивного темпу

  • Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

  • Вузькість - широкість категорії

  • Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами інтелектуальної діяльності

  • Когнітивні стилі у структурі індивідуальності

  • Диференціальна специфіка феномену креативності

  • Здатність до творчості. Зв'язки творчості й інтелекту

  • Концепція взаємозв'язку креативності та інтелекту М. Воллаха і Н. Когана

  • Основні концептуальні підходи до креативності

  • Зв'язок креативності з душевними розладами і геніальністю

  • Механізми і чинники креативності

  • Детермінанти міжтрупових відмінностей

  • Вплив суспільної стратифікації на сімейне середовище

  • Вплив статусного рівня на інтелект

  • Диференціальні крос-культурні дослідження рас, націй, етносів

  • Специфіка крос-культурних досліджень

  • Культурні відмінності і їх вияви

  • Література