• o посилення власного політичного та економічного впливу на міжнародній арені та одночасне ослаблення впливу держав-конкурентів;
• o послаблення або повна нейтралізація окремих ініціатив у міжнародних організаціях з метою висування своєї країни для участі у великих і найприбутковіших міжнародних проектах;
• o блокування підписання великих контрактів з країнами-"новачками" на ринку та переукладання угод на користь традиційних гравців світового ринку озброєнь та продукції подвійного призначення;
• o контроль за економічним, політичним та оборонним розвитком країн, недопущення до елітного клубу "законодавців мод" у торгівлі зброєю, технологіями, спеціальними матеріалами та сировиною.
Для досягнення зазначених цілей використовуються такі основні методи:
• o політичний тиск як на країну-експортера, так і на країну-імпортера;
• o інформаційно-психологічний вплив на свідомість усіх людей: від звичайних громадян до глав держав;
• o операції "чорного" ПР стосовно конкурентів;
• o звинувачення в корупції, порушенні міжнародних угод, санкцій, домовленостей;
• o промисловий шпіонаж та офсетна розвідка;
• o провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти;
• o "недружнє поглинання" підприємств, які мають стратегічне оборонне значення підставними фірмами, корпораціями і приватними особами з метою "розпилення" виробництва та знищення невідновлюваних високих технологій;
• o безкоштовна передача або субсидії у вигляді збройного імпорту з метою отримання прибутків від обслуговування після продаж.
Найбільш розповсюдженим методом конкурентної боротьби на міждержавному рівні є політичний тиск. Так, наприклад, у 1990-х pp. Україна мала підписати з Перу контракт на поставку великої партії озброєнь. Однак після погроз США заморозити американську допомогу на 1,5 млрд дол., Україна відкликала свій пакет пропозицій. У результаті Перу підписала аналогічний контракт з Білорусією.
Іншим прикладом СІО є безпрецедентне використання "чорного" ПР проведеного стосовно України в період її становлення на світовому ринку озброєння.
У червні 1996 p. "Washington Times" опублікувала серію статей, присвячених таємним контрактам України з урядом Лівії у воєнно-технічній сфері. Газета, посилаючись на дані ЦРУ, стверджувала, що Президент України підписав указ про створення комітету по встановленню стратегічного партнерства з Лівією. Хоча українська сторона спростувала тоді усі обвинувачення, а керівництво США погодилося з її аргументами, але серія публікацій не пройшла непоміченою для американських законодавців. У вересні 1996 р. Конгрес США прийняв поправку до федерального закону про іноземну допомогу, яка могла пов'язати допомогу Україні з таємним співробітництвом України і Лівії. Згідно з цією поправкою, у разі отримання незаперечних доказів такої співпраці, Президент США був зобов'язаний подати до Конгресу подання про припинення економічної допомоги Україні.
Вже тоді спостерігачі відмічали, що реалізується широкомасштабна добре продумана інформаційна операція з дискредитації України напередодні пленарного засідання міжнародного форуму щодо режиму контролю над експортом звичайних озброєнь та товарів подвійного призначення. Метою серії публікацій у "Washington Times" була спроба в котрий раз витиснути Україну з цивілізованих ринків в рамках Вассенаарських домовленостей, а також створення політичної напруги між США та Україною.
У квітні 1998 p. "Washington Times" знов обвинуватила Україну у порушенні міжнародних санкцій на торгівлю зброєю і воєнною технікою, зокрема у поставках танків Т-62 і літаків АН-32 афганським талібам. На цей раз обвинувачення було зроблено буквально напередодні приїзду у Київ держсекретаря США Мадлен Олбрайт, після якого Київ несподівано відмовився від Бушерського контракту, що передбачав участь української сторони у будівництві АЕС в Ірані. Ця інформація також була спростована. Однак проблема полягала аж ніяк не у спростуванні інформації або своєчасності виправдань України. Вона скоріш за все в тому, що спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера перетворюється в добре відлагоджену систему Інформаційної боротьби, в основі якої лежить використання СІО шаблонного характеру. Отже, тенденційні статті запускаються або перед відповідальними візитами, або при підготовці та реалізації крупних контрактів по постачанню ОВТ.
Факти арештів в ряді країн протягом 2003-2004 pp. українських літаків "Руслан" експерти з Центру досліджень армії, конверсії і роззброєнь однозначно розцінили як чітко сплановану акцію по дискредитації марки "Антонов". На думку фахівців Центру "прямим поштовхом до арешту літака став підписаний раніше протокол про наміри 12 держав НАТО використовувати парк національної авіакомпанії "Авіалінії Антонова" для стратегічних перевезень військових контингентів, озброєнь і техніки країн Альянсу".
Важлива деталь: перший арешт літака в Канаді відбувся влітку 2003 p., коли контракт з НАТО ще не було підписано. Можлива мета такої дискредитації - подати українську сторону як ненадійного партнера: "чи варто використовувати літаки, які в будь-який момент можуть затримати в будь-якому аеропорту?" Таким чином, на думку фахівців Центру, літаки марки "Антонов" намагалися витіснити з європейського ринку крупногабаритних авіаперевезень і зіпсувати стосунки України з НАТО.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4. Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві“ на сторінці 4. Приємного читання.
