Для розробки узгоджених концептуальних положень щодо політики всієї євроатлантичної блокової системи в Північноатлантичному альянсі було створено відповідно до напрямків діяльності Директорати політичного управління: "Політика", "Економіка" та "Інформація". До цих директоратів щоденно надсилаються необхідні матеріали від спецслужб союзних держав. Після їх опрацювання та узгодження відповідні настанови реалізуються через пов'язані з конкретними проблемами оперативні сили та засоби шляхом координації політико-дипломатичних і оперативних заходів у межах таємних операцій світового масштабу.
Механізм прийняття рішення та його реалізація таким наступним чином: Рада НАТО приймає генеральне політичне рішення щодо цілі; Політичний комітет розробляє конкретні головні напрямки та завдання розвідувально-підривних програм, а також тактику їх виконання; Політичне управління та його Директорати - конкретні політичні підривні операції та окремі акції, визначають завдання і роль кожного з учасників, а також порядок реалізації. Після узгодження про особливості застосування технологічних засобів і відповідної термінології надаються рекомендації щодо використання можливостей державних ЗМІ для забезпечення спрямованих пропагандистських кампаній на підтримку заходів НАТО.
Така схема залишилася й донині. Вона обслуговує зовнішньополітичну діяльність блоку в нових геостратегічних умовах, зокрема, так було під час реалізації заходів щодо Югославії, Іраку, Ірану, Лівії, Північної Кореї, Росії, Бєларусі, України, а також інших "проблемних"і посткомуністичних держав.
3. Застосування потенціалу держав НАТО для захисту внутрішніх відносин у владних державних структурах від зовнішнього комуністичного, антиглобалістського та іншого роду впливу, котрий може завдати шкоди західним цінностям.
Координаційна діяльність та кооперація в цій сфері досягли високого рівня. Важливу роль як координаційний орган відіграє так званий Комітет дій 46 (Асtionskomitee 46 - "АС 46"). За своїм статусом він є підкомісією Комітету з питань безпеки НАТО. Через розпорядчий орган, підпорядкований безпосередньо Генеральному секретарю НАТО, - Директорат з питань безпеки - координуються всі заходи щодо "боротьби зі шпигунством" та безпосереднього придушення проявів внутрішніх опозиційних і підривних сил, насамперед комуністів та іх організацій, антивоєнних, екологічних та інших угруповань і рухів антиімперіалістичної спрямованості. Представники зазначеного комітету "АС 46" мають стабільний прямий зв'язок із керівниками контррозвідувальних служб держав НАТО.
Спецслужби США в НАТО постійно піклувалися про створення сприятливих умов для затвердження за собою провідної ролі та залучення на цій основі всього потенціалу натовського механізму, особливо спецслужб союзників по Північноатлантичному альянсу, щоби досягти власної далекосяжної мети. Такі передумови було закладено ще в секретному додатку № 0021 до Договору про заснування НАТО, підписаному в 1949 р. У ньому було закріплено право фактичного контролю за діяльністю спецслужб своїх партнерів і, таким чином, використання їх потенціалу в інтересах американців. Партнери по НАТО дали принципову згоду на створення американськими спецслужбами на території їх держав стаціонарних розвідувальних позицій для проведення розвідувально-підривних заходів проти громадян і державних установ членів ОВД, зокрема паралельної агентурної мережі та постів технічної розвідки. Також було визначено правила співпраці із зацікавленими союзними спецслужбами держав перебування на рівні дво- і багатостороннього співробітництва.
Аналогічні принципи було закладено не лише в основу двосторонніх відносин між спецслужбами держав НАТО, а й із спецслужбами інших лояльних до альянсу держав, зокрема Франції, яка вийшла з НАТО, та деяких нейтральних і держав, що розвивалися так званим "капіталістичним шляхом", а також із спецслужбами лояльних до Заходу "національно-визвольних рухів".
Збіг інтересів з основних питань боротьби проти антизахідник рухів, насамперед проти реального соціалізму як об'єднуючого підґрунтя альянсу, не завадив через власні інтереси виникненню між союзниками певних елементів недовіри, конкуруючих відносин і навіть елементів ворожнечі (приміром, між Грецією та Туреччиною). Отже це викликало необхідність взаємного контролю, зокрема й за допомогою засобів спецслужб, за діями, дотриманням союзницьких зобов'язань і домовленостей. Таким чином, діяльність спецслужб держав НАТО зосереджувалася на виконанні таких завдань:
• 1. Визначення тенденцій у розвитку економічного і військового потенціалу, у зростанні імперіалістичних протиріч, планів, намірів, спрямувань та можливої поведінки серед політичних лідерів партнерів і конкурентів у боротьбі за сфери та позиції впливу; забезпечення контролю процесів, тенденцій у подіях і сприяння зниженню гостроти протиріч у межах конкуруючої боротьби.
• 2. Контроль і надання вигідного впливу на розвиток внутрішніх соціально-політичних відносин у суспільствах держав Із нестабільними режимами, особливо в Західній Європі. Залучення фахівців-геостратегів до моніторингу, оцінки та розвідувального аналізу про характер розвитку тенденцій в урядових та управлінських структурах конкретних держав, зокрема й союзних, і навколо них. Особлива увага приділялася державам, в яких існувала постійна загроза у посиленні впливу або навіть приходу до влади комуністів чи їхніх прихильників (приміром, Італія та Франція), а також крайніх правих політичних сил (Португалія, Іспанія, Гоеція, Туреччина).
• 3. Створення сприятливих умов для захисту інтересів власних монополістичних фінансово-економічних і науково-виробничих об'єднань, розширення можливостей безпечного інвестування національного капіталу за кордоном.
Характер конкуренції між державами НАТО, Францією та Іншими представниками західного співтовариства за зони впливу яскраво викрив себе в подіях останнього десятиріччя XX ст. в державах Центральної, Східної та Південної Європи, особливо на Балканах і в СНД. її інтенсивність підвищилася ще більше після розвалу Східного блоку і Радянського Союзу, а також унаслідок кардинальних змін у процесах, які розпочалися на посткомуністичному просторі та в регіонах традиційного радянського військово-політичного впливу*. Це обумовило необхідність географічного поширення конкурентної боротьби на нові території
Підтверджується припущення, що для досягнення економічних переваг над конкурентами набуває неабиякого значення боротьба з обов'язковим використанням специфічних засобів розвідувальними та іншими спецслужбами. Що у стратегічному плані насамперед означає проведення довгострокових операцій, у тактичному - окремих акцій підриву.
Вирішальний успіх у сучасних умовах залежить від здатності правлячих кіл забезпечити ефективне регулювання процесу у реформуванні відповідних секретних органів і спецслужб.
Особливості контролю процесів у міждержавних та внутрішніх відносинах держав НАТО та інших держав із нестабільними владними режимами можна проілюструвати на прикладі Португалії, Італії, Греції, Туреччини та Чилі. У цих державах внутріполітичні події зачіпали інтереси певних головних членів НАТО. Таємні операції у них не були безпосередньою справою всього Північноатлантичного альянсу. Проте, нині документально підтверджено про акції військової розвідки, зокрема, США, ФРН, Великої Британії та Франції у політичній сфері, а також відповідне пропагандистське забезпечення їх оперативних заходів за допомогою потенціалу розвідувального співтовариства НАТО.
Так, оприлюднені матеріали розкривають участь розвідувальних служб у подіях, пов'язаних із військовими путчами крайніх правих політичних сил у Греції, Туреччині та Чилі (були організовані та підтримані РУМО й ЦРУ США), із "оксамитовою революцією" у Португалії в 1974 р. (де провідну роль відіграли РУМО та ЦРУ США, БНД і військова розвідка МАД ФРН). Проте, ознак певної спільної координації у діяльності спецслужб держав на рівні НАТО в цих таємних операціях не викрито. Фахівці зазначають, що подібні акції було організовано окремими провідними державами-членами Північноатлантичного альянсу з використанням розвідувальних та інших можливостей партнерів наосліп (без інформування їх представників щодо суті операцій, які проводилися).
Зазначені факти свідчать про те, що Західний військово-політичний альянс покликаний не лише для обміну військовою та військово-політичною розвідувальною інформацією а має насамперед головну функцію - координатора заходів у питаннях внутрішньої безпеки суспільств партнерів від зовнішніх і внутрішніх загроз.
Таким чином, військові структури НА ТО і особливо розвідувальна спільнота держав-членів альянсу стоять на варті захисту спільних інтересів їх правлячих еліт. Для організації та проведення колективних заходів ("захист конституційних засад") існують відповідні договірно закріплені всередині НАТО правові форми обмеження, іншими словами - порушення суверенних прав держав-членів альянсу. Правила визначають певні процедури щодо інтенсивності обміну відомостями: від процедури передачі розвідувальних матеріалів до процедур персональних опитувань і проведення спеціальної перевірки громадян союзних держав.
Головною проблемою у співробітництві є придушення радикальних проявів, особливо терористичної спрямованості. Для цього в Політичному комітеті НАТО створено спеціальну підкомісію. Предметом спільних або інших форм багатосторонніх розвідувально-підривних або оборонних акцій союзних спецслужб було проведення погоджених заходів із розробки західноєвропейських комуністичних та Інших соціально-політичних рухів, опозиційних політиці Заходу, - пацифістських, зелених, а нині антиглобалістських.
Оприлюднені матеріали свідчать також про те, що не було об'єднаних наддержавних контррозвідувальних служб у спільному захисту Інтересів і безпеки держав-членів НАТО. Документом С-М(55) 16 "Про безпеку в організації Північноатлантичного пакту" передбачено лише, що додатково до спеціальної перевірки на предмет благонадійності та допуску до роботи із секретними документами відповідно до процедур, передбачених національними нормативними актами, і правил секретного діловодства надається право здійснювати спеціальні заходи з перевірки спецслужбам союзної держави, яка організує зазначену секретну роботу за програмами НАТО. При цьому зацікавленими спецслужбами має здійснюватися між ними постійний обмін інформацією щодо особи, об'єкта спеціальної перевірки чи оперативної розробки. Подальша перевірка службовців із структур НАТО або інших закладів промисловості та наукових досліджень віднесена до компетенції спецслужб держави перебування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасна парадигма історичного досвіду в сфері інформаційно-психологічної війни“ на сторінці 2. Приємного читання.
