У даному випадку основний об'єкт спрямувань таємних операцій іноземних конкурентів - політична влада, тому що встановлення контролю над економічним, оборонним, науково-технічним, іншими потенціалами вирішує частково проблему домінування, і тому відіграє вторинну роль під час проведення таємних операцій. Завдання щодо визначених потенціалів є похідними, тому що їх реалізація не досягає кінцевого результату - стратегічної мети у геостратегічній, геополітичній і геоеконо-мічній конкуренції в сучасному глобалізованому світі. Встановлення повного контролю над конкурентом неможливе без встановлення над ним політичної влади.
Як свідчить практика сучасної політичної боротьби, ідеологічної та економічної конкуренції, а такою є практика втручання іноземних сил у внутрішні справи України, шляхом встановлення політичного контролю кінцева мета якого - поширення влади через кадрову політику на всі інші потенціали держави-об'єкта розвідувальних спрямувань - систему державного управління, економіку, оборонну, систему безпеки, зовнішню політику, науку, освіту, соціальну сферу, ЗМІ тощо. Як наслідок - кардинальна зміна не лише внутрішніх, а й, у першу чергу, зовнішніх орієнтирів у діяльності держави. Така постійна зміна політичних сил у владі та орієнтирів розвитку суспільства призводить у кінцевому рахунку - до дестабілізації суспільних відносин і руйнації державного механізму як основи забезпечення безпеки суверенітету і державності.
Оскільки реальні дані щодо потенціалів, як правило, всіляко приховуються і вони складають частину державної таємниці, проникнення до них можливе лише за допомогою таємних, негласних, прихованих, спеціальних форм і методів, а їх підрив - з використанням нелегальних та легальних угруповань. Тобто шляхом проведення конкурентами комплексних оперативних заходів і таємних операцій. Аналогічна ситуація складається і навколо провідних недержавних суб'єктів господарювання виробничих об'єднань, корпорацій, фінансово-банківських і комерційних структур тощо.
Аналіз політичної боротьби свідчить, що кожна із протидіючих сторін покладає надії на підтримку окремих осіб, груп людей, як) поділяють погляди протидіючої сторони та в принципі можуть виконувати завдання щодо проникнення до таємних потенціалів або здійснити їх підрив. Мотиви у зазначених осіб можуть бути як свідомі, так і несвідомі. У зв'язку із цим фахівці називають їх потенційними агентами супротивника, тому що подібні особи об'єктивно мають можливості надавати допомогу супротивнику.
У даному випадку супротивник - це об'єднання держав, конкретна держава, інша юридична чи фізична особа, які репрезентують суб'єктів міжнародних правовідносин, політичні сили, певні прошарки населення, групи, клани, а також окремі особи, які обов'язково перебувають в антисуспільних відносинах або в опозиції до існуючого політичного режиму.
Під час реалізації супротивником свого політичного інтересу виникає поєднання антагоністичного змісту з неантагоністичною формою розгортання протиріч, внаслідок яких виникають дії супротивника, які не мають яскраво вираженої протиправності.
У цьому контексті слід також враховувати наукові положення А. І. Ткаліча, кандидата юридичних наук, доцента, фахівця з проблем державної безпеки, про те, що "головні чинники, які обумовлюють використання таємної (розвідувальної) діяльності в міждержавних і міжнародних відносинах це: 1) у загальнонауковому розумінні - різні сторони (моменти) всіх видів свідомої людської діяльності: той чи інший ступінь волі, енергії, свідомості та дисциплінованості організаторів і безпосередніх учасників міжнародних відносин під час вирішення завдань, що стоять перед ними; 2) у професійно-прикладному значенні - суб'єктивні причини, які породжують: а) необхідність придбання відповідної інформації про оточуючий світ для ефективного впровадження у життя власної зовнішньої політики; б) необхідність своєчасного викриття прихованих небезпек, ризиків, викликів чи загроз національним інтересам держави ззовні; в) необхідність адекватної протидії таким небезпекам, ризикам, викликам чи загрозам".
На думку А. І. Ткаліча , сприятливі умови для розвідувальної діяльності - це об'єктивні умови реальної української та загальної євразійської дійсності, яка сприяє маскуванню і практиці здійснення будь-яких конкретних фрагментів таємної діяльності, сукупність незалежних від волі чи свідомості людей особливостей міжнародного співробітництва та обставин із різних сфер життя його учасників (матеріально-виробничої, загальнополітичної, сімейно-побутової, духовної тощо).
Наявні результати проведеного автором дослідження свідчать, що іноземні держави та їх національні суб'єкти господарювання, особливо із числа потенційних супротивників, залежно від особливостей історії розвитку міждержавних відносин вже мають різного рівня сформованості та розгалуженості апарат реалізації розвідувальних завдань в Україні, державах СНД і колишнього "соціалістичного табору". В основу відповідної розвідувальної інфраструктури більшості провідних країн покладені рештки колишньої розвідувальної мережі, що існувала на території Радянського Союзу. Можна вважати, що після серпня 1991 р. головні центри сили у світі: Сполучені Штати, Німеччина, Велика Британія, Франція і Китай, не кажучи вже про Росію (якщо це не так, то це було б м'яко кажучи "необачно" з їхнього боку щодо власної безпеки), проводили активні заходи щодо вдосконалення окремих її ланцюгів у межах нових державних утворень СНД, доводячи до можливості їх автономного функціонування.
Виходячи із цих теоретичних посилань, наявність опозиційно налаштованого до політики правлячих кіл або просто невдоволеного своїм соціальним положенням прошарку населення об'єктивно створює певну вербувальну базу, в тому числі й в Україні. Саме це об'єктивно створює умови супротивнику для пошуку кандидатів на вербування з тим, щоб встановлювати з ними контакти, вербувати та за їхньою допомогою здійснювати підрив або проникати до таємних потенціалів держав (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єктів розвідувальних спрямувань.
Особливості розвитку оперативної обстановки створюють умови для існування протиріччя між можливостями супротивника встановлювати агентурні відносини з особами, які мають доступ до потенціалів, що охороняються, і здатністю держави (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єкту розвідувальних посягань протидіяти цим спробам. Це протиріччя можна вирішити через: 1) встановлення супротивником контактів із потенційним агентом шляхом його вербування; 2) створення агентурних позицій в контррозвідці та розвідці, службах безпеки як державних, так і недержавних структур, в середовищі підвищеної вербувальної активності супротивника з метою стеження за процесами і проведення заходів щодо підстави своїх джерел на вербування.
У цьому випадку в оперативній обстановці відбувається зміщення центру ваги протиборства із легальної сфери в нелегальну. Це обумовлюється об'єктивними тенденціями розвитку оперативної обстановки, які полягають у виникненні відносин з моменту вербування за такою моделлю: супротивник - агент - потенціал (таємниця), опосередкованих людською діяльністю, а в агентурних відносинах соціальні зв'язки виступають у вигляді: 1) інформації щодо потенціалу, розстановки сил і засобів у нелегальній боротьбі; 2) ознак впливу, підриву, конкретного результату у вигляді шкоди державі, іншому суб'єкту міжнародних правовідносин або недержавним суб'єктам господарювання.
Таким чином, оперативна обстановка - це стан, характер умов та сукупність чинників процесу вирішення протиріч у певний момент часу і на конкретній території при проникненні супротивника до таємних потенціалів держави (чи окремого суб'єкта господарювання). Точніше - оперативна обстановка репрезентує певний момент політичної боротьби на конкретній території, де виникають дві конкуруючі сторони: держава (системи держави) або національного значення недержавних суб'єктів господарювання як об'єктів захисту від небезпек, ризиків, викликів і загроз - і супротивник. У результаті взаємодії цих двох елементів, які стають джерелом антагонізму, виникає і розвивається оперативна обстановка.
Завдання аналізу і безпекознавчої оцінки визначити де, коли, яким чином супротивник прагне досягти переваг, тобто завчасно передбачити, спрогнозувати діяльність супротивника в умовах невизначеності та відсутності достатніх відомостей про нього. Вирішення зазначеного вище завдання має бути комплексним:
По-перше, розглядаючи оперативну обстановку під кутом зору загального, особливого і одиночного доцільно визнати, що: 1) політична боротьба, як загальне явище соціальної дійсності в окремо взятій державі та в цілому на міжнародному рівні, характеризується певною розстановкою політичних сил, партіями, ідеологіями, потенціалами тощо; 2) особливі моменти в політичній боротьбі виражаються через процеси розвитку політичної, економічної та ідеологічної обстановок; 3) одиничне (неповторне) виражається через оперативну обстановку, яка має в собі моменти загального і особливого.
Отже оперативна обстановка у широкому значенні є вихідним моментом політичної боротьби, у вузькому значенні - економічної конкуренції в сфері господарювання, її одиничним проявом. Вона завжди конкретна, одинична в певному просторі та часі.
По-друге, в кожному конкретному випадку необхідно виділяти причини (чинники) виникнення характерних рис оперативної обстановки. Якщо виходити із посилання, що вона є процесом, необхідно визнати: 1) будь-яка діяльність, що утворюється із економічних, політичних та ідеологічних процесів тощо, не може виробляти продукт своєї діяльності миттєво, тому необхідний певний час для виникнення цих процесів; 2) оперативна обстановка загострюється, досягає свого апогею, потім загострення поступово спадає і зникає.
відповідно до теорії циклічності розвитку процесів оперативна обстановка має такі форми градації стану:
Виникнення (зародження) - це момент зародження, з одного боку, протиріч (чинників), тобто економічної, політичної, ідеологічної, інших видів обстановок. Зазначені протиріччя між державою і супротивником розвиваються до рівня певної системи через потребу супротивника проникнути до таємного потенціалу або його підірвати, а у держави (або національного значення недержавних суб'єктів господарювання) - об'єкта розвідувальних спрямувань - організувати контррозвідувальну протидію цим зазіханням і захист наявного в нього потенціалу.
Розвиток - це продовження процесу поглиблення протиріч в економічній, політичній, ідеологічній, в інших актуальних обстановках. Цей процес характеризується виявленням додатково нових чинників і умов в оперативній обстановці. Вони начебто накопичуються в процесах економічної, політичної, ідеологічної, соціальної та інших обстановок, досягаючи певної критичної межи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні методичні рекомендації щодо проведення інформаційно-аналітичних і наукових досліджень процесів в умовах інформаційно-психологічного протиборства“ на сторінці 3. Приємного читання.
