У четвертому питанні теми ми звертаємось до альтернативних політичних доктрин епохи зародження і розвитку капіталізму.
Новий час ознаменувався і новими соціальними протиріччями в Європі, революційними війнами, що поставили перед теоретичною думкою завдання раціонального пояснення феноменів держави, влади, війни і миру.
Таку спробу розпочав Томас Гоббс у "Левіафані", задуманому як виправдання диктатури Олівера Кромвеля. Права держави, порівнюваної з біблійним чудовиськом Левіафаном, величезні, а верховній владі держави належить "меч війни". Гоббс стає засновником розгорнутої договірної теорії держави, згідно з якою люди разом вирішили придержуватися ухвалених ними правил поведінки у суспільстві. У додержавному стані панували закони тваринного егоїзму, здійснювалися принципи відносин: "людина людині — вовк" та "війна всіх проти всіх". Держава відтепер стежить за тим, щоб люди не порушували свободу один одного, вони ж у свою чергу мають право робити все, що не зашкоджує іншим. "Суспільний договір" Гоббса полягав у тому, що більшість індивідів передавала частину своїх прав авторитетній особі (державній владі), яка зобов'язувалась діяти на користь усіх. Державу Гоббс вважав злиттям могутності і всіх сил громадян.
Після укладання суспільного договору громадяни втрачали свої попередні права і не могли вже змінити форму правління. Він схвалював монархічну форму правління. Гоббсу належить заслуга чіткого визначення завдання уряду - турбота про процвітання суспільства. Благо народу є вищим законом для держави та уряду, а у подальшому ця теза буде включеною у конституції різних країн.
Джон Локк (1632-1704 pp.), ще один англійський філософ і політичний мислитель продовжив європейську лінію ліберально-демократичного напряму політології, у своїх поглядах він відштовхувався від вже достатньо розвинутої договірної теорії держави. Локк характеризував природний стан не як боротьбу всіх проти всіх, а як стан, коли ще були відсутні державні органи вирішення конфліктів, механізми покарання злочинців. Держава утворювалась для Забезпечення рівності та свободи, захисту особи і власності. Він казав, що накази верховної влади мають видаватися задля виконання законів та не суперечити їм. Він обґрунтував ідею правової держави, наголошуючи на тому, що "там, де немає законів, немає і свободи". На противагу прибічникам соціалістичних теорій Мора і Кампанелли, Локк намічав, що неможливо досягти свободи для всіх, не забезпечивши свободу кожному.
Діяльність великих англійських мислителів підготувала суспільну атмосферу для проведення радикальних політичних перетворень у Великій Британії, для ухвалення Білля про права (1688 р.) та скасування у 1695 р. попередньої цензури друкованих праць, без чого неможливою була демократія у Об'єднаному Королівстві Великій Британії.
Класиком політично-правового підходу до подій Нового часу став голландський мислитель - правник Гуго Гроцій (1583-1645). Його погляди відбили гуманістичний підхід молодої буржуазії до міжнародних відносин. У розпал тридцятирічної війни він написав трактат "De jure belli ас pacis" (Про право війни і світу), який витримав 13 видань латиною, 9 видань французькою. 4 німецькою, 3 видання англійською мовами. Він вважав, що у "природному стані" люди були рівними і вільними, мали спільну власність, але згодом між ними поширилась ворожнеча, розпочались війни, забута справедливість. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов співжиття люди утворили державу, уклавши суспільний договір. Держава - це досконалий союз вільних людей, як правило, слабких і пригноблених, проти сильних миру цього, а громадська влада є верховною, народ сам обирав форму правління.
У творі "Про право війни і миру" Гроцій запропонував правове регулювання збройного насильства у міжнародному масштабі. Сьогодні правники-міжнародники можуть здобути премію ім. Гроція за внесок у розвиток міжнародного гуманітарного права, яке звертається до правових аспектів врегулювання збройного насильства і захисту прав людини.
З XVIII століття спостерігається піднесення теоретичної політичної думки, щодо якої можна вже послуговуватися терміном "політологія". Значний внесок у її розвиток був зроблений Д. Юмом (1711-1776) в Англії, Ш.-Л. Монтеск'є (1689-1755) у Франції, Й. Гердером (1744-1803) у Німеччині..
Англійський філософ, історик, політолог Давид Юм відмовився від концепції суспільного договору, розробленої Т. Гоббсом і Дж. Локком, від теологічних теорій "влади від бога" і висунув реалістичну тезу захоплення політичної влади силою. Це позначило собою перехід політологічної думки від припущень як здобувається влада, до більш реального пояснення механізмів захоплення та здійснення політичної влади. Ґенеза багатьох владно-політичних явищ справді має коріння у насильстві або загрозі його застосування. Суспільство, за Юмом, виникло внаслідок розростання сімей, а політична влада утворилась з інституту воєнних ватажків, якім народ "звик" підпорядковуватись.
Шарль-Луї Монтеск'є на відміну від ідей лібералізму Дж. Локка не піднімає особистість над державою, а права громадян над правами держави, а лише підкреслює, що завдання держави - забезпечити людині політичні свободи. Він всіляко стверджує, що держава дозволяє те, що дозволено законами і, навпаки, забороняє заборонене законами.
У творі "Про дух законів", присвяченому дослідженню законів і політики, він виступив проти думки про існування абсолютно досконалих чи цілком поганих політичних систем. Кожну з них, вважав Монтеск'є, слід оцінювати з точки зору умов, що її утворили, Клімат, фунт, стан земного середовища, густота населення і навіть особливості віросповідання визначають "дух законів", політичні інститути даної держави. У нього мусульманство тяжіє до деспотії, а християнство - до монархії. Демократія, аристократія та монархія складали справедливі форми політичного правління, а деспотія — неправильну форму. Піддаючи критиці феодально-деспотичну форму правління, він вважав, що абсолютна влада в руках одного є злом незалежно від особистих якостей монарха. Навіть за наявності законів у деспотіях відсутні свободи громадян.
Монтеск'є ратував за всебічний розвиток політичних і громадянських свобод, пропонував розподіл гілок влади на законодавчу, виконавчу і судову. Незалежність гілок влади, а не розподіл їх функцій стоїть у Ш. Л. Монтеск'є на першому місці. Ці гілки влади стосовно одна одної здійснюють ще й контрольні функції. У такий спосіб Монтеск'є задовольнив як радикальні прагнення молодої буржуазії, так і консервативні потяги старого дворянства. Верховенство влади здійснюється згідно із законом. Якщо монарх буде управляти, законодавчі органи видавати закони, а судові органи стежити за порядком у суспільстві, то тоді буде панувати мир, - вважав Монтеск'є.
Політичні вчення Юма, Монтеск'є поряд з визнанням піддавалися і критиці сучасниками — Е. Бьорком (1729-1797 рр.) і Р.Ферпосоном (1750-1774 рр.), котрі вносили у політологію конфліктологічні погляди про значення політичної боротьби у структурі політичних процесів та про їх розвиток через суперечності, конфлікти та компроміси.
Політичні вчення соціалістичного спрямування набули поширення серед пригноблених як один з напрямків політологічної думки, пов'язаного з мрією про світлий майбутній ідеальний справедливий політичний устрій - це утопічні вчення Т.Мора (1478-1535) і Т.Кампанелли (1568-1639). Твори подібного типу завжди починаються з рішучої критики існуючих політичних порядків, державних установ, заснованих на приватній власності, пропонують власний варіант суспільно-політичного життя, але, як правило, принципово нездійсненний.
Оригінальність політичних міркувань і висновків англійського мислителя Томаса Мора справили значний вплив на сучасників. Мор пропонував скасувати товарно-грошові відношення, розподіляти все майно і багатство нарівно і за справедливістю. У його моделі соціального устрою не було держави, політики, боротьби за владу. їх місце посідає адміністративна система керування суспільством патріархального ґатунку.
Ідеальний фантастичний устрій життя на його острові "Утопія" (або ж "Нідея", при дослівному перекладі з грецької) встановлював пріоритет колективних прав по відношенню до індивідуальних свобод. В Утопії навіть їжу вживають у великому товаристві. "Законів у них мало" - писав Мор. За провину сенат присуджував покарання за власним розсудом. Політичний устрій будувався на принципах виборності та старшинства. Водночас, в Утопії існувало рабство, джерелом поповнення якого були злочинці, а також засудженні до смерті у інших державах і викуплені утопійцями. Всі основні адміністративні особи обираються народом, звітують перед ним та діють у Його інтересах. На чолі держави - у Місті Утопії - стоїть самий мудрий та освічений громадянин, який добровільно поступається місцем тому, хто буде ще вченіше та мудріше, що нагадує ідеї Платона відносно правління мудреців.
Активний політичний борець Італії Томазо Кампанелла продовжував логіку міркувань Мора, але він відкрито не критикує буржуазний соціально-політичний устрій. В його вигаданому місті — полісі "Сонце", що назване за ім'ям верховного правителя (Метафізика), панує рівність, яка перевершує найсміливіші ідеї Мора. Спільною власністю громадян являються не тільки предмети вжитку, але і знання, почуття, дружини, діти тощо. Посадових осіб там стільки, скільки чеснот, таких як — Великодушність, Щедрість, Цнотливість та інші. Тому міністерство юстиції очолює Справедливість. У мешканців міста Сонця все було однаковим — одежа, зачіски, звички. Закони у них також "є не численними, а стислими, ясними...". В ідеальній комуністичній общині Кампанелли управління перебуває в руках вчено-жрецької касти, а Метафізик є главою світської і духовної влади. У іншому творі Кампанелли "Монархія Месії" вказано на значущість всесвітньої монархії, яка б позбавила людство воєн, голоду, епідемій.
Утопічно-нездійсненні вчення Мора і Кампанелли стали явищем політичної культури світового масштабу, вони мали у подальшому послідовників серед соціальних низів, але значно відрізнялися від ліберально-демократичного напряму політичної думки Заходу. Ідеї зрівняльності у всьому, матеріальному та духовному, аскетизм у споживанні та близькість до природи, добровільне підпорядкуванні мудрості, розчин індивідуального у суспільному вступали у змагання з іншими концепціями політичного устрою, зокрема зверхності прав окремої людини, свободи вибору, політичного плюралізму. З тих часів історія розвитку політології почала визначатися взаємним протиборством та взаємним впливом цих та інших напрямів: консервативного, утопічного, націоналістичного, комуністичного.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть“ на сторінці 1. Приємного читання.
