Незважаючи на переважно негативне ставлення до марксизму в Україні після здобуття нею незалежності та краху Радянського Союзу з його тоталітарною комуністичною ідеологією, варто звернутись до політичного вчення Маркса і Леніна, яке у практичному втіленні зазнало значних наукових і практичних деформацій.
Марксистська політологічна концепція базувалась на таких засадах: моністичних філософських принципах пріоритету матеріального над духовним, на першості економічних виробничих відносин серед інших ідеологічних (духовних) відносин, у тому числі і політичних, на соціологічних положеннях зміни політичного устрою суспільств через соціальні революції, на необхідності насильницького захоплення політичної влади, на зламі буржуазної держави як знаряддя насильства та побудові у кінцевому підсумку безкласового суспільства через встановлення повного єдиновладдя пролетаріату, а у подальшому це приведе до самоуправління мас.
Карл Маркс (1818-1883 рр.) — німецький мислитель, економіст, філософ, громадсько-політичний діяч, засновник однієї із найвпливовіших політичних течій XIX століття, висловив низку політологічних ідей на основі всебічного критичного дослідження сучасного йому капіталізму. Серед них: ідея "історичної місії" пролетаріату повалити владу буржуа і остаточно ліквідувати антагоністичні класи, ідея створення держави як органу диктатури пролетаріату, положення щодо створення особливого союзу пролетаріату усіх країн для здійснення всесвітньої революції, положення щодо хибності всяких ідеологій, які перекривлено віддзеркалюють суспільне буття.
Фрідріх Єнгельс (1820-1895 рр.) - товариш Маркса по теоретичній роботі і організаційно-партійній діяльності опрацював проблему походження держави, суттєвими елементами якої він вважав: територіальний поділ, публічну владу, податки, відчуження державного апарату від народу. Демократію Єнгельс вважав не ціллю, а засобом встановлення політичного панування пролетаріату. Суспільна свобода, на його думку, прийде тоді, коли "держава як така перестане існувати". Єнгельс наголошував, що пролетаріату слід мати власну політичну партію, яка повинна вести перманентну (безперервну) ідеологічну боротьбу. Ідеологічні відносини, на його думку, у перевернутому з ніг на голову вигляді, віддзеркалюють економічні відносини. В останні роки життя Єнгельс, враховуючи зміни у соціально-політичному житті Європи, висловив низку ідей, які по-новому пояснювали капіталістичну дійсність та шляхи переходу до соціалізму. Він високо оцінював здатність російських революціонерів до повалення царизму.
Володимир Ульянов (Ленін) (1870-1924 рр.) — розвинув ідеї Маркса і Єнгельса в умовах імперіалістичного капіталізму на початку XX століття.
Спираючись на європейську соціалістичну думку, він сформулював більшовистську політичну доктрину, центральне місце в якій займали положення щодо важливості класової боротьби і необхідності захоплення політичної влади, вчення про авангардну політичну партію пролетаріату, можливість перемоги соціалізму в одній, окремо обраній країні, а саме у царській Росії, як найслабшій ланці світового капіталізму.
Ленін розробив у марксистській політичній парадигмі власне бачення соціально-класової структури буржуазного і соціалістичного суспільств, дав визначення поняттям "клас", "нація", "держава", визначив шляхи і напрями боротьби за владу, віддаючи пріоритет збройним (насильницьким) засобам, обґрунтував необхідність встановлення влади Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, висунув ідею своєчасної зміни політичних гасел. Політика настільки міцно увійшла в стиль мислення і поведінки В. І .Леніна, з його власних слів бра для нього справою, "що захоплює сильніше за все".
Поступово політична практика "реального соціалізму" довела хибність деяких ленінських положень, зокрема його гіперболізацію класової боротьби, відмову від доктрини парламентської республіки, ігнорування теорії природних прав людини, положення щодо поступового відмирання ролі держав, надмірне перевищення значення революційного насильства і революційної доцільності як замінника законності у державі.
За часів диктаторського "псевдо-комуністичного" правління Йосипа Сталіна було здійснено спроби "творчого розвитку" марксизму-ленінізму. Типова схема сталінського вчення - світ є ареною боротьби між капіталізмом та соціалізмом, вона продовжується в СРСР між "ворогами народу" та трудящими класами. Все вчення Сталіна несе відбиток догматизму, бо положення Маркса, Єнгельса, Леніна вважаються абсолютними істинами за всіх умов. Фундаментальним питанням для Сталіна є диктатура влади, насильство якої не обмежене законом. Смисл держави звужений до функціонування державного апарату, який є примусовою інституцією, а функціями держави є: тримати підлеглих у покорі та розширювати територію своєї держави за рахунок інших.
Зауважимо, що вищерозглянуті марксистські погляди відносяться до так званого ортодоксального марксизму, який був оновлений у другій половині XX століття, завдячуючи творам Лукача, Грамши, Дюкло та інших марксистських теоретиків.
Марксизм у Дьердье Лукача (1885-1975 рр.) набув "гуманістичних" рис, звернувся до людини, що стала річчю при капіталізмі. Лукач вказував, що відчуження, як тотальний феномен протиставлення людини створеному їй світові при капіталізмі, може бути подоланий лише на шляху соціально-політичних перетворень у структурі влади, яка має бути наближена до народу. Він звернувся до витоків ідеології фашизму, підкресливши наявність у складній суміші фашистської ідеології ідей расизму, тупого обмеженого міщанства, гіпертрофованої національної величі тощо.
Антоніо Грамші ("Тюремні зошити" 30-ті роки XX ст.) довів, що капіталізм тримається окрім міцного економічного базису ще завдячуючи і культурним та політичним чинникам — політичній гегемонії, тоді як економічне підґрунтя його панування за „класичним" марксизмом мало б підірвати самого себе незалежно від культурно-цивілізаційних чинників.
У другій половині XX століття одним із напрямків марксистської політичної думки став євромарксизм, представлений працями О.Блусра, К.Реннсра, М. Адлера, де висловлена думка, що шлях віл капіталізму до соціалізму можна пройти без революцій, тобто еволюційним шляхом, через послідовне проведення економічних і політичних реформ.
Порівняно тривале співіснування двох протилежних соціальних систем у XX столітті з відповідними протилежними політичними ідеологіями та різними офіційними суспільно-політичними теоріями з наявністю, однак, у них подібних економічних та політичних процесів, спричинило поштовх для розробки напрямку у політології, що досліджує проблеми пиття протилежних соціально-політичних типів суспільств.
Теорія конвергенції ( від лат. Соnvergo - зближаюся, сходитися) поєднує широкий спектр політологічних вчень та розглядає у сучасному загально-цивілізаційному суспільному розвитку тенденцію до зближення соціалізму та капіталізму, синтезу їх у "змішаному" суспільстві.
Теорію конвергенції у різних модифікаціях підтримували у своїх розробках П.Сорокін (1889-1968 рр.), Дж. Гелбрейт (нар. 1908). В.Ростоу (нар. 1916), Р.Арон (1905-1983 рр.), 36. Бжезінський (пар. 1908) та інші сучасні західні теоретики. Сам термін "конвергенція" запозичений з біології, де він означає придбання відносно далекими за походженням організмами однакових властивостей і форм завдяки проживанню цих організмів в однаковому середовищі. Мається на увазі, що людство при не співпадаючих чи протилежних соціально-політичних системах перебуває на одному "кораблі" Земля, а поширення контактів приводить до взаємного обміну цінностей, тому капіталізм і соціалізм збагачуються рисами один одного і утворюють єдине „конвергентне" суспільство.
Р. Арон і Т. Белл обмежували конвергенцію двох систем економічними формами розвитку і соціальною структурою суспільства, наголошуючи на глибоких відмінностях у сфері політичних інститутів та ідеології} які зберігають ці різні суспільні системи.
Ідею "негативної конвергенції" розробляли Г.Маркузе (1897-1979 рр.), німецько-американський філософ, соціолог, директор інституту у Штарнберзі Ю.Хабермас (нар. 1929 р.). Згідно з ідеєю "негативної конвергенції", соціалізм та капіталізм візьмуть один у одного не стільки позитивні, скільки негативні елементи, що призведе до ще більшої кризи "сучасної індустріальної цивілізації".
Р.Арон при вирішенні проблеми конвергенції висував ідею первісного розпаду двох економічних систем внаслідок руйнування тоталітарних політичних ідеологій, що, за його думкою, відкриває справжній шлях підйому людської цивілізації. Він підкреслював, що конфлікт поміж протилежними системами втратить у майбутньому свою гостроту. Це підтвердилося дійсним зближенням ідеологічних та політичних позицій Заходу і Сходу на початку 90-х років. Розпад соціалістичної європейської системи не дав змоги простежити наскільки виправдалась теорія конвергенції, бо колишні соціалістичні країни обрали неокапіталістичний шлях розвитку, причому нерідко з недоліками примітивного, "первісного" капіталізму.
Політична думка, котра протягом більш ніж 3,5 тис. років намагалась осягнути все розмаїття проблем політики, держави і влади, соціальних перетворень підійшла наприкінці XX століття - на початку нового XXI до необхідності вирішення універсальних "наскрізних" проблем і відповісти на найскладніші питання:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть“ на сторінці 4. Приємного читання.
