У другому питанні лекції мовиться про види і типи політики. Важливим моментом аналізу політики, поки що начебто нерозчленованої, неструктурованої за напрямками діяльності, є вирізнення особливостей внутрішньої, зовнішньої, світової, регіональної політики.
Внутрішня політика - це керівництво суспільними справами всередині держави згідно із особливостями функціонування кожної із суспільних сфер.
Тому більш виразно можна говорити про економічну, соціальну, науково-технічну, демографічну, зокрема, воєнну політику у загальному змісті внутрішньої політики.
В політичному аспекті економічна політика - це детермінована і цілеспрямована переважно матеріальними потребами людей, інтересами та економічними пріоритетами держави діяльність політичних суб'єктів відносно розробки, планування, реалізації системи практичних заходів щодо регулювання (впливу) економічних процесів суспільства.
Головною проблемою економічної політики є взаємодія економіки, економічних інститутів, приватних осіб, з одного боку, та політики, що проводять владні установи і державні організації, з іншого боку.
Існує декілька концепцій ведення економічної політики у сучасному суспільстві. У тоталітарних державах здійснюється "жорсткий" економічний курс, спрямований на гранично широке регулювання економічних процесів, включно з політикою ціноутворення. Концепція "ліберальної" держави передбачає мінімальне втручання у ринкову економіку. Але сподівання на саморегуляцію ринкових економічних відносин не завжди підтверджуються, а часто-густо приводять до того, що у надзвичайних станах (наприклад, стихійне лихо у Нью - Орлеані США 2004 року), у війнах, збройних конфліктах економічно само-врегульовані процеси за мирних умов виходять з-під державного і суспільного контролю взагалі, стають хаотичними.
Суб'єктами економічної політики виступають держава, різні політичні структури, недержавні союзи, транснаціональні корпорації, об'єднання, система лобіювання у владних структурах.
Об'єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі її ланки, галузі економіки.
Важливою проблемою внутрішньої політики є вирішення дилеми: централізація versus децентралізація. Централізація у внутрішній політиці дозволяє підтримувати єдину грошову систему, єдині податки, інфраструктуру, здоров'я нації, систему освіти, забезпечувати соціальні програми, оборону держави. Децентралізація, у свою чергу, забезпечує оперативність місцевої економічної політики, участь громадян, розкриває свободу особистості.
Соціальна політика - лояльність держави щодо забезпечення необхідного соціального розвитку, підтримки системи соціального забезпечення громадян. Політичним ідеалом для України є дійсно соціальна держава, проголошена у Конституції 1996 року, у тому числі вона важлива для життєдіяльності людей. У частині програм політичних партій України містяться положення щодо покращення соціального стану пересічних громадян.
Активна соціальна політика держави перетворює її у соціальну державу, смисл якої у перерозподілі державних ресурсів з метою допомоги тим, хто її потребує, на основі моральних принципів соціальної справедливості, солідарності, субсідарності. У англо-американській політичній системі з домінуванням ліберальних цінностей визнається мінімальне втручання у ринковий економічний процес, бо, начебто незаробленою матеріальною допомогою громадяни "розбещуються", а у консервативній моделі „соціально-орієнтованій держави" передбачене рівне забезпечення всіх громадян, високий рівень солідарності та соціальну однорідність.
У новому XXI столітті соціально орієнтована політика спрямована на розвиток людського та соціального капіталу, на гарантування прожиткового мінімуму тим громадянам, які не здатні його отримати, на збереження довкілля для наступних поколінь, на більш повну реалізацію функції соціальних гарантій громадянина держави.
В цілому успішна внутрішня політика стає фактором легітимності урядів - якщо маси визнають, що політика в галузі зменшення безробіття, послаблення тягаря податків, проведення позитивних змін у сфері освіти та медицини задовольняє їх потреби, тоді влада стає внутрішньо легітимною, як це трапляється останніми роками у Білорусі.
Демографічна політика держав визначається конкретно-історичною ситуацією в ній та спрямовується або на державну економічно-політичну підтримку приросту населення (це країни Європи, особливо — Росія, Франція, Україна, зокрема), або ж обмеження приросту — Китай, Індія, африканські країни.
Неадекватна демографічна політика у Індії, яка проводилась насильницькими засобами, призвела до гострих конфліктів за участю сина політичного керівника країни Індири Ганді - Раджива Іанді.
Вдала демографічна політика є передумовою нарощування демографічного потенціалу воєнної могутності держави, бо сучасна збройна боротьба вимагає певного, доволі значного багатотисячного контингенту.
Особливе занепокоєння Європи викликає різкий спад чисельності народонаселення в Росії (до 2050 року воно стане менше 100 млн. - наразі 149 млн.). Може трапитись так, що перед лицем демографічних загроз ця велика і потужна країна у воєнно-економічному відношенні може вдатись до неадекватних дій, адже мобілізаційні ресурси її південного сусіда КНР складають сотні мільйонів чоловік. Нас непокоїть і постійне зменшення чисельності народонаселення України.
Примітка: у фашистській Німеччині проводилась активна демографічна політика стимулювання народжуваності, а народження і виховання сильної, відданої державі дитини було введено у обов'язок кожної дорослої німкені.
Навіть розвиток науки може бути об'єктом політичного регулювання, особливо сукупності наук, пов'язаних з могутністю держави, з воєнною сферою. Наукова політика при тоталітарних режимах у галузі суспільних наук може бути названою "псевдонауковою", бо вимагає від вчених вихвалення політичної ідеології правлячої верхівки як єдино правильної, начебто наукової.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Типи, види політики та специфіка їх змісту“ на сторінці 1. Приємного читання.
